31 грудня 2025, 19:31

Банківська система в країні війни: НЕМАЄ РУК – НЕМАЄ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ!

Війна – це справа всіх

Я пишу цей текст не для емоцій і не для співчуття. Я пишу його як ветеран війни, як військовослужбовець з пораненнями, як підприємець і як людина, яка щодня бачить, як держава власноруч створює нову лінію внутрішнього фронту – між тими, хто воював, і тими, хто продовжує жити у "мирному" регламентному світі.

Події останніх днів, пов'язані з приниженням поранених військових у державних і комерційних банках, – це не скандали і не "помилки на місцях". Це системна криза цивільної фінансової моделі, яка виявилася повністю непридатною для країни, що четвертий рік живе у повномасштабній війні й має сотні тисяч ветеранів та осіб з інвалідністю внаслідок війни.

"Прилетіть у відділення": держава, яка не бачить людини

Коли державний банк обмежує доступ до власних коштів військовослужбовцю з ампутаціями, який проходить реабілітацію за кордоном, і пропонує "вирішити питання у відділенні в Україні", – це не просто абсурд. Це діагноз системи.

Уявімо логіку цього рішення: людина, яка втратила кінцівки на війні, повинна перервати реабілітацію, знайти кошти на переліт через океан і фізично дістатися відділення банку, щоб отримати доступ до власних грошей. У 2025 році. В епоху відеоверифікації, електронного підпису і дистанційних сервісів.

Це не сервіс. Це не помилка. Це зневага, замаскована під регламент.

І це не виняток.



"Немає рук – немає картки": кульмінація банківського цинізму


Інший випадок – 20-річний солдат, який пішов на війну у 18 років і втратив усі кінцівки. Високі ампутації. Йому потрібно відновити банківську картку для отримання державних виплат. Менеджер у відділенні ПриватБанк пропонує "взяти картку в руки і потримати біля обличчя для фото".

У людини немає рук.

Відповідь банку: "Інша людина тримати картку не може. Єдина альтернатива – оформити довіреність".

Це не трагедія одного солдата. Це оголена правда про цінності системи, в якій процедура важливіша за людину, яка за цю систему воювала.

Цивільні банки не здатні працювати з ветеранами – і це вже загроза

Ця ж логіка діє і в доступі ветеранів до капіталу. А точніше – в його системній відсутності.

Ветеранам відмовляють у кредитах.

Ветеранським компаніям перекривають фінансування.

Людям з інвалідністю внаслідок війни радять "забути про бізнес" і "йти в партнерство".

Це не приватні думки – це публічна позиція частини керівників цивільних фінансових установ. Банки, які роками заробляли в мирних умовах, не мають ані інструментів, ані бажання, ані культури працювати з ветеранською економікою.

Для них ветеран – це ризик.

Для держави – це ресурс.

Для суспільства – це герой.

І саме цей розрив стає соціально вибухонебезпечним.

Псевдорішення і відвертий цинізм

Особливо цинічно виглядають спроби частини фінансового сектору лобіювати зняття мораторію на стягнення боргів з військових під приводом "розширення кредитування ветеранів".

Ми ще не повернули людей з війни.

Ми ще не дали їм доступу до реабілітації, житла, роботи.

Але вже плануємо, як з них стягувати.

Це шлях не до відновлення економіки, а до масового озлоблення і втрати довіри до держави.

Єдине реальне рішення – ветеранські фінансові інституції



У світі ця проблема давно вирішується через ветеранські фінансові інституції: банки, фонди, кредитні спілки, де власниками і управлінцями є ветерани. Де правила створюються не проти людини, а під її реальність. Де розуміють, що таке ампутація, реабілітація, психологічна травма і зламана кар'єра.

В Україні таким інструментом став FinStream – перший ветеранський фінансовий сервіс. Але сьогодні він існує не завдяки системі, а всупереч їй.

Так, є позиція і підтримка з боку Національний банк України і особиста роль Андрій Пишний. Але окрема людська реакція не може замінити державну політику.

Що має бути зроблено негайно

Держава повинна:

• офіційно визнати ветеранські фінансові інституції елементом національної безпеки;

• створити окремі регуляторні, гарантійні та податкові умови;

• припинити фінансову дискримінацію ветеранів.

Бізнес повинен:

• інвестувати у ветеранські фінансові сервіси;

• припинити паразитувати на ОВДП і бронюваннях, ігноруючи тих, хто тримає фронт;

• усвідомити ціну свого "нормального життя".

Суспільство повинно:

• перестати сприймати ці історії як поодинокі;

• вимагати системних змін, а не вибачень;

• підтримати власні ветеранські фінансові інститути.

Бо якщо держава не дасть ветеранам повноцінного доступу до капіталу, вона отримає не відновлення, а глибоку внутрішню кризу.

Війна – це справа всіх.

І фінансова система повинна це нарешті усвідомити.


Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Банківська система в країні війни: НЕМАЄ РУК – НЕМАЄ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ!

Війна – це справа всіх Я пишу цей текст не для емоцій і не для співчуття. Я пишу його як ветеран війни, як військовослужбовець з пораненнями, як підприємець і як людина, яка щодня бачить, як держава власноруч створює нову лінію внутрішнього фронту – між тими, хто воював, і тими, хто продовжує жити у "мирному" регламентному світі...

Сенс війни для комбата. Чому бат Кульчицького має стати окремою бригадою?

Я добре знаю, що таке відповідальність за людей. Не з кабінетів і не з брифінгів. Я знаю це з війни – з окопів, з бойових виходів, з втрат і з тиші після бою, коли ти рахуєш не звіти, а живих...

Без законопроєкту N14025 ухилянти уникають і податків

Я – військовий. Я – ветеран. Я – підприємець. І я добре знаю, скільки коштує державі кожен день війни – не в цифрах, а в людських життях, пораненнях, зламаних долях і родинах, які роками живуть у режимі очікування дзвінка з фронту...

Інвестиційна діаспора: як українці за кордоном підтримують ветеранський бізнес через цифрові технології

Світ змінюється – і Україна разом з ним Після початку повномасштабної війни мільйони українців були змушені виїхати за кордон. Хтось рятував сім'ю, хтось шукав тимчасовий притулок, а хтось – можливість працювати й допомагати звідти...

Підприємці у строю. Як Нацгвардія під командуванням генерала Півненка створила феномен лідерства і довіри

Є цифри, що говорять голосніше за будь-які промови. За даними Київського міжнародного інституту соціології, Національній гвардії України довіряють 84% громадян...

Суд проти енергетичної незалежності: як справа Андрія Журжія стала символом несправедливості

Коли в Україну не заходять інвестиції, ми часто чуємо пояснення: "Немає верховенства права, немає захисту інвесторів". Ці слова довго здавалися сухою статистикою, далекими від життя більшості українців...