Найтрагічніші і найгероїчніші моменти в історії України: Бабин Яр і Праведники народів світу

Минулого тижня я мав честь відвідати дві пов'язані між собою події: 74-річчя масових розстрілів у Бабиному Яру і церемонію вшанування українських Праведників народів світу – тих, хто ризикував життям, аби врятувати євреїв під час Голокосту. Ці дві події ілюструють важливу роботу України у напрямку визнання і вшанування цього трагічного періоду в історії, водночас гарантуючи, що релігійне розмаїття залишається сильною стороною України сьогодні і в майбутньому.

29 вересня я приєднався до прем'єр-міністра Яценюка під час вшанування 74-х роковин Бабиного Яру. Там були присутні й мої колеги з Німеччини та Ізраїлю. Мене вразив широкий спектр представників української релігійної громади, який демонструє єдність і релігійний плюралізм, що характеризує Україну з найкращого боку. Я відвідував щорічне вшанування вже втретє, і щоразу ця подія глибоко мене зворушувала. Бабин Яр – це один із найтрагічніших епізодів тієї жахливої війни. Перебуваючи в цьому місці, яке було свідком стількох страждань, неможливо не відчувати величезного тягаря того, що тут відбувалося. Тільки за два дні тут розстріляли майже 34 000 євреїв, а пізніше вбили ще понад сто тисяч людей – євреїв, в'язнів, ромів і простих українців.

Але Бабин Яр – не єдине таке місце в Україні. За деякими оцінками, по всій Україні налічується більше 2000 місць, які нагадують про намір нацистів знищити європейських євреїв. Ми маємо вшановувати цей трагічний період історії і ніколи не забувати про злочини, які прокотились Європою сімдесят років тому, і я знаю, що український уряд дуже добре це розуміє. Це вид колективної пам'яті і колективного вшанування, коли європейські країни можуть переосмислити своє минуле, щоб ніколи не повторювати його. Через такі церемонії вшанування Україна будує сучаснішу, толерантнішу європейську країну.

Водночас важливо виявляти солідарність з тими, хто вижив, і пам'ятати героїв, які ризикували не лише своїм життям, але й життям своїх рідних, друзів і сусідів, захищаючи євреїв у період Голокосту. Ось чому для мене було справою честі разом із мером Кличком у Києві вшанувати "Праведників народів світу" – людей, які були маяками надії і берегли світло цивілізації від зникнення. Ці сміливі люди самовіддано боролися, аби врятувати тих, кого могли. У найтемніші години ХХ століття ці чоловіки і жінки були яскравим світлом. Вони нагадують нам про наш спільний обов'язок протистояти злу, захищати правду, згуртовуватися перед обличчям загрози людській гідності, всіма силами намагатися зупинити будь-кого, хто бажав би завдати шкоди нашим сусідам.

Зібравшись разом, аби згадати тих, хто загинув, побути з тими, хто вижив, і вшанувати пам'ять героїв, які врятували так багато життів, Україна стає потужним прикладом мультикультурного, толерантного європейського суспільства. І це є найкращим втіленням виразу "вічна пам'ять".

English original

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.