"Спасение утопающих – дело рук самих утопающих"
И.Ильф и Е.Петров
Міською владою оголошено про початок реформування медичної галузі у столиці. Громадськості презентовано новий проект – "Муніципальна лікарняна каса міста Києва", яка створена за ініціативи громадських організацій. Підтримуючи наміри київської влади щодо реформи у галузі медицини, слід визнати, що окрема особиста ініціатива, навіть якісно реалізована, не може змінити стан справ з покращанням медичного обслуговування населення.
Проголошена реформа неможлива без належного законодавчого регулювання та запровадження дієвих механізмів контролю держави за діяльністю усіх учасників ринку медичних послуг. На сьогодні участь влади у реформуванні обмежилася лише ініціюванням проекту зі створення лікарняної каси керівництвом Київської міської державної адміністрації та рішенням колегії Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення міста Києва про підтримку ініціатив громадських організацій. Цього, на жаль, замало для реформ.
Для успішної перебудови галузі необхідно визначити пріоритети її реформування та забезпечити державні соціальні гарантії охорони здоров'я населення. Дуже важливо не допустити підміни понять та формування завищених очікувань суспільства від реалізації окремих проектів – особливо сумнівних – в медичній сфері, таких як створення благодійної організації "Муніципальна лікарняна каса міста Києва". Лікарняна каса – це лише додаткове джерело для розширення матеріальної бази медичної галузі за рахунок благодійних внесків. Вона не забезпечить кардинального реформування охорони здоров'я та суттєвих змін якості надання медичних послуг.
Конституція України (ст. 49) формально закріплює право кожного громадянина на безкоштовну медичну допомогу, фінансування якої має здійснюватись за рахунок бюджетних коштів. Рішенням Конституційного Суду України від 29.05.2002 року встановлено, що додаткове фінансування медичної галузі може здійснюватись за рахунок позабюджетних механізмів залучення коштів (лікарняні каси, спілки та ін.), але це має бути врегульовано законом. На сьогодні жодних спеціальних норм щодо організації роботи, інструментів регулювання та контролю за діяльністю лікарняних кас та механізмів захисту їх учасників окремим законом не встановлено. "Муніципальну лікарняну касу міста Києва" було створено у формі благодійної установи, однак законодавством для такої організаційно-правової форми не визначено механізми державного контролю за залученням коштів та використанням їх виключно на проголошені статутні цілі. Для функціонування подібних лікарняних кас держава має визначити механізми залучення додаткових фінансових ресурсів для надання якісної медичної допомоги своїм учасникам та механізми контролю за ефективним та раціональним використанням коштів. В іншому випадку ми ризикуємо отримати аналог "Еліта-центр" у сфері медицини. Результатом такого підходу може стати зневіра та розчарування, а надії мешканців міста на отримання кваліфікованої медичної допомоги та медичних працівників на покращання умов оплати праці будуть марними. Водночас, створення належної системи контролю вимагатиме додаткових витрат, джерела покриття яких не визначені, і, відповідно, може виникнути ситуація, коли внески учасників лікарняних кас у розмірі 10-30 грн. використовуватимуться переважно на фінансування адміністративних витрат, або постане питання про значне підвищення розміру благодійних внесків.
У самому факті створення лікарняних кас в столиці немає нічого поганого: чим більше буде залучено позабюджетних коштів для додаткового фінансування надання медичних послуг, тим більше бюджетних коштів можна спрямувати на підвищення заробітних плат медичних працівників (лікарів, медсестер, санітарок) та оновлення матеріально-технічної бази медичних закладів. Однак, питання у методах організації цієї роботи і засобах контролю. На сьогодні більш ефективним є забезпечення підготовки до запровадження медичного страхування, оскільки такий інструмент є більш прозорим, у порівнянні з лікарняними касами, та регулюється відповідно до вимог спеціального законодавства органами, які регулюють фінансовий сектор.
Для комплексного реформування медицини, органи влади мають не лише підтримувати громадські ініціативи щодо створення благодійних організацій у медичній галузі, але і створювати умови для запровадження медичного страхування та знаходити можливості збільшення бюджетного фінансування медицини, більш ефективного використання бюджетних коштів, зменшуючи рівень корупції при здійсненні державних закупівель у медицині та підвищувати рівень оплати праці працівників галузі.
Медицині потрібна комплексна реформа – за останніми соцопитуваннями це визнають 92% українців. Вона не буде простою та безболісною, але починати з чогось потрібно, бажано вже зараз. Серед першочергових завдань, які мають бути вирішені владою для забезпечення розвитку галузі охорони здоров'я:
- визначення переліку медичних послуг, надання яких забезпечується державою її громадянам;
- розробка стандартів надання медичної допомоги за рахунок державних коштів;
- створення передумов для переходу до системи обов'язкового медичного страхування для збереження, відновлення та покращення стану здоров'я застрахованих осіб та прийняття відповідних законодавчих актів.
Додатковим суттєвим чинником розвитку медичної галузі могло б стати включення державної медичної страховки до соціального пакету, який має надаватись роботодавцем працівникам.
І наостанок про добровільність. Лікарняна каса – це добровільне об'єднання громадян для забезпечення доступною і якісною медичною допомогою своїх членів. На сьогодні влада добровільно-примусовим шляхом штучно збільшує кількість членів "Муніципальної лікарняної каси міста Києва" за рахунок працівників бюджетної сфери та комунальних підприємств. Можливо, саме так виглядає посилення ролі районних державних адміністрацій в процесі реформування медичної галузі на місцях.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
