Маніпулятори. Псевдоексперти як інструмент груп впливу
Впливові політичні та фінансово-економічні групи утримують контроль не лише за допомогою політичного впливу, грошей, залежних правоохоронних органів, судів, медіа та телеграм каналів. Їм потрібна також інтелектуальна інфраструктура – люди та організації, які надають захисту приватних інтересів вигляд професійно обґрунтованої державної політики. Цю функцію виконують псевдоексперти. Про це, зокрема йдеться у дослідженні ОЕСР щодо високопосадової корупції у Східній Європі, у підготовці якого мені довелось взяти участь.
Псевдоексперт не є некомпетентною людиною або фахівцем, з висновками якого можна не погоджуватися. Це формально незалежний виробник знань, який свідомо, внаслідок матеріальної, політичної чи інституційної залежності перетворює власні професійні знання на інструмент легітимації рішень, вигідних групам, які зацікавлені у збереженні впливу.
Ключовим критерієм тут є не позиція експерта і не його незгода з владою, групами, які орієнтовані на реформи чи громадянським суспільством, а систематичне використання професійного статусу для легітимації наперед визначеного політичного, приватного чи корпоративного інтересу.
Він використовує зовнішні атрибути незалежності, зокрема, професійний статус, назву аналітичного центру, грантове фінансування, опитування, індикатори та посилання на іноземний досвід. Проте його продукт не виконує основної функції дослідження: він не встановлює реальний стан речей і не перевіряє причинно-наслідкові зв'язки. Факти, показники, співрозмовники та порівняльні приклади відбираються так, щоб підтвердити "потрібний" висновок.
Основним продуктом псевдоексперта є не знання, а відмивання легітимності.
Як працює відмивання легітимності?
Влада не може, наприклад, прямо заявити, що не бажає незалежних суду чи прокуратури, ефективної антикорупційної інфраструктури, прозорих закупівель або реальної відповідальності високопосадовців. Тому приватний політичний інтерес перекладається на мову нібито нейтральних та професійних висновків.
Рік тому ми були свідками того як позбавлення антикорупційних інституцій незалежності описували як "посилення демократичної підзвітності". Сьогодні політичний контроль над призначеннями в прокуратурі називають "неконституційністю обмеження конституційних повноважень Президента і Парламенту", відмову від перевірки доброчесності кандидатів – "захистом прав кандидатів від невизначеності змісту критерію доброчесності", намагання виштовхнути міжнародних експертів із конкурсних чи атестаційних комісій у державних інституціях обґрунтовують "зовнішнім втручанням у державні справи".
Отримуючи такі дослідження, впливові політичні чи фінансово-економічні групи вже нібито захищають не власний інтерес, а враховують висновки "незалежних" фахівців.
Навіщо потрібні псевдоексперти
Передусім, псевдоексперт створює маніпулятивні аргументи та докази, які потрібні певним групам для просування своїх інтересів. Наприклад, те рішення, що вигідне конкретній політичній або бізнесовій групі, подається як вимога захисту прав людини, правової визначеності або міжнародного досвіду.
Такий експерт також нейтралізує критику. Замість перевірки фактів і доказів суспільству пропонується дискусія між нібито рівноцінними "фаховими позиціями". У результаті питання вже полягає не в тому, хто має рацію, а в тому, чию думку підтримати. Це дозволяє представити політично вигідну позицію як одну з декількох однаково професійних альтернатив, навіть якщо вона не має належної доказової бази. Це робиться для того щоб породити в суспільстві сумнів і в подальшому блокувати прогресивні, орієнтовані на реформи рішення. На додаток до цього в українській традиції прихильників таких заходів часто оголошують грантоїдами, які начебто "не розуміють складності системи", "спрощують проблему", "підміняють професійну дискусію активізмом".
Наступна функція – це створення альтернативної доказової бази. Якщо журналісти, громадські організації або антикорупційні інституції органи вказують на провал реформи або ж системні зловживання, заінтересована група впливу негайно отримує від псевдоекспертів "альтернативне" дослідження, "фаховий" висновок чи опитування, якими можна виправдати продовження тієї самої шкідливої для суспільства політики.
Нарешті, замість безпосередньої оцінки того, як працює система, псевдоексперти вводять суспільство в оману, пропонучи професійно відредаговану картину, у якій декоративне виконання владою загальних і розмитих пунктів відомчої "дорожньої карти" прирівнюється до справжньої реформи, а арифметична кількість (але не якість) "виконаних" заходів у стратегії – до видатного досягнення.
Особливо небезпечною є ситуація, коли псевдоексперти діють під прикриттям громадських організацій або аналітичних центрів. Саме статус організації громадянського суспільства традиційно асоціюється в Україні з незалежністю, добросовісністю та захистом публічного інтересу. Тому використання цього статусу для прихованого представництва політичних, корпоративних чи інших приватних інтересів завдає значно більшої шкоди, ніж відвертий лобізм. У такому випадку дискредитується сама ідея незалежного громадянського суспільства та його ролі у просуванні порядку денного, спрямованого на реформи.
Як розпізнати псевдоексперта?
Псевдоексперта розпізнати не просто. Доводиться аналізувати не лише конкретну позицію псевдоексперта (а вони в нього змінюються в залежності від замовника), а й повторювані моделі поведінки.
Передусім це вибірковість, яка демонструє відсутність справжніх цінностей, крім обслуговування задач зі "збивання" реформаторських заходів. Такий "фахівець" одночасно може захищати незалежність інституції "Х", але з іншого виступати за необхідність встановлення політичного контролю над схожою за функціями інституцією "Y". Ще один приклад як працює вибірковість цінностей: коли правова визначеність, суверенітет чи права людини раптом стають абсолютними лише тоді, коли ними можна заблокувати конкретну вигідну суспільству, але загрожуючу певним групам впливу реформу.
Наступний сигнал – заговорювання очевидної проблеми у діяльності держави чи інституції. Тобто, коли попри очевидність ситуації, з'являються "обґрунтовані" заклики "не поспішати", "ще раз усе проаналізувати", створити нову робочу групу, розглянути десятки альтернативних моделей і провести додаткові консультації. Мета такого ускладнення часто полягає просто у відкладенні небажаного для противників реформ рішення.
Характерною також є маніпуляція міжнародними стандартами та міжнародним досвідом. Псевдоексперти з великого масиву практики одну вибирають країну, одну рекомендацію чи навіть окрему фразу із міжнародних стандартів, які підтримують потрібний для зацікавлених політичних чи фінансово-економічних кіл висновок. При цьому свідомо не беруть до уваги контекст закордонного досвіду, існуючі інституційні запобіжники та загальний смисл рекомендації. Звісно ж, ті закордонні практики та рекомендації, які є невигідними таким експертам – ними повністю ігноруються.
Ще одна ознака псевдоексперта це використання асиметрії стандартів. Тобто до реформаторів, незалежних органів або опонентів висуваються максимальні вимоги щодо доказів, процедур, результативності, прозорості і бездоганності, тоді як сумнівні дії влади чи відсутність реформування інших органів пояснюється "політичною реальністю", "доцільністю", "конституційними обмеженнями" або ж необхідністю "еволюційного розвитку органу". Як тут не згадати категоричні заклики до антикорупційних інституцій бути святішими Папи Римського та зовсім скромні зауваження, а то й їх відсутність щодо інших, нереформованих органів кримінальної юстиції, діяльність яких, повинна була б викликати значно більше і значно гостріші запитання.
Цікаво, що псевдоексперти можуть роками пояснювати, що конкурсні комісії за участі громадськості є "цирком", а потім раптом самі стають членами таких комісій. Або ж спочатку описувати НАБУ як дискредитовану і свавільну інституцію, але згодом, коли це стає трендом і українському суспільстві та у міжнародних партнерів, разом з усіма вимагати відновлення незалежності НАБУ.
Що робити з псевдоекспертами?
Псевдоексперт завжди виконує конкретну функцію, наприклад легітимізує саботаж реформ чи підтримує контроль політичних чи фінансово-економічних груп за органами правосуддя та кримінальної юстиції. Тому псевдоекспертів доцільно обмежити у тому, що робить їх корисними для груп приватного впливу, які використовують їх знання для захисту власного контролю.
Зокрема, особи, які систематично підміняють незалежний аналіз послідовним обслуговуванням політичного замовлення, не повинні отримувати місця в експертних радах, конкурсних комісіях, робочих групах навіть для забезпечення "балансу думок".
Свідоме приховування конфлікту інтересів, маніпулювання даними, фабрикація доказової бази або приховане виконання політичного замовлення повинні мати наслідком розірвання контракту, повернення коштів міжнародним донорським інституціям. Українська практика містить багато прикладів коли міжнародні донори фінансують псевдоекспертів, які "у вільний від роботи час" у соцмережах та медіа системно і відверто підривають легітимність реформ, які імплементують ці ж самі донори в Україні.
Не варто також витрачати ресурси на переконання псевдоекспертів. Псевдоексперт практично ніколи не є справжнім адресатом дискусії. Він виконує функцію, за яку отримує гроші, статус, доступ або наступний контракт. Тому нескінченне спростування його аргументів лише знову і знову надає йому статус повноцінного учасника професійної дискусії. Відповідь потрібно спрямовувати тому, хто запросив його до робочої групи, послався на його висновок, надав йому статус незалежного коментатора або оплатив його роботу.
Загалом міжнародні донори, які оплачують висновки псевдоекспертів, професійні спільноти, що надають їм статус незалежного й авторитетного голосу, все українське суспільство повинні були б звернути увагу на їх роль. Суспільство не може забороняти говорити, але варто припинити автоматично відновлювати статус "незалежного експерта" після систематичної професійної недоброчесності.
Поки приховане відстоювання політичних чи комерційних інтересів фінансується як аналітика, а систематичні маніпулятивні висновки допускаються до формування державної політики на правах професійної позиції, псевдоексперти залишатимуться не випадковим дефектом реформ, а частиною інфраструктури, що допомагає недоброчесним групам впливу зберігати контроль над країною та визначати її майбутнє.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
