Трошки емоційно про нашу культуру
Культура, на жаль, ніколи за майже 24 роки української незалежності не стояла ані на першому, ані на другому плані стурбованості і уваги держави і її громадян. Якась збочена свідомість пов'язувала українську культуру то з одіозним університетом з побутовою назвою "кульок", то з міністерством того ж профілю, то з нашим недошоубізнесом.
Деякі доморощені філософи і політологи навіть пов'язували культуру України – Руси з гопаком, вишиванкою і борщем. Але сьогодні, коли розуміння національної самоідентифікації стало досить широким явищем, стало цілком зрозуміло, що без визначення доволі абстрактного поняття "культура" не буде нічого, ані справжньої незалежності, ані провідної ідеології.
Треба визначити, що є культурою не у більшовистському пропагандо-агітаційному сенсі,
який був актуальний на цих теренах останні 100 років, а у тлумаченні конкретному і актуальному: що є культура українського суспільства третього тисячоліття?
Треба зазначити, що у сучасному світі, світі асиміляції народів, міксу культур і релігій, культура є центральним поняттям антропології, поняттям, що охоплює увесь спектр явищ і людських стосунуів, які не можуть бути безпосередньо віднесені до генетичної спадковісті.
У світі нового міленіуму вже не має значення, якої ти крові і з якого ти клану, важливо лише одне – ким ти сам себе вважаєш і усвідомлюєш.
У американській антропології, зокрема, термін "культура" має наступне значення.
Культура атлантичного зразку це передусім розвиток людського потенціалу.
Тобто розвиток будь-яких видів особистої творчості: образотворчого мистецтва, музики, інформатики, науки, бізнесу, ремесел тощо.
Отже, західна культура це цілісна система моделей людської поведінки, які характерні для більшості членів суспільства і які не є результатом біологічної спадковості.
Тобто, те, як поводять себе люди у контактах з іншими людьми і є справжньою культурою.
Культура не є лише етикою чи результатом освіти.
Прикладів безліч. Акаючий "па-маскофскі" нахаба криє п'яним матом усіх навколишніх на турецькому курорті. Він викликає у оточуючих огиду, але не подив. Таке можна побачити скрізь і всюди і в самій Росіі. Дивом є інше, те, що безкультурним нахабою може виявитися професор одного з численних російських вузів, який знає турбомеханіку і 3 іноземних мови. Знає, проте жодна з цих мов не робить цього "педагога" людиною культурною. Бо його культура, як і культура сучасної Московії, не вище культури знаменитого персонажу з Сєв-Кав-ТВ.
В нас також є проблеми з культурою, як системою суспільних міжособових відносин. Мат, імпортований у східної сусідки, став повсякденним виразом емоцій у значної кількості нашого населення. Неповага до старших і гіперболізація хибних цінностей давно є нормою поведінки значного відсотку нашої молоді. А брехня і хабарництво – нормою діяльності більшості державних службовців. Се ля ві. Що маємо, те маємо.
Скорочення бюджету на культуру і освіту це теж є своєрідною культурою сучасного державотворення.
Фактично усі відомі драматичні театри краіни були побудовані ще до більшовистського путчу 1917 року за гроші меценатів або з царської казни. Усі українські народні колективи були створені у радянські часи з державного бюджету. Усі творчі спілки з'явилися теж тоді.
Що зроблено державою і багатіями для національної культури за час нашої незалежності? А нічого!
Більш того, колишні міністри розікрали багаті музейні фонди країни, колишні президенти набудували жахливі пам'ятники і монументи, а олігархи-багатії спромоглися лише влаштувати концерти визначних світових зірок і побудувати музеї нео-мистецтва, не пропагуючи власну культуру за кордоном натомість.
То чому дивуватися відсутності культури спілкування, культури побуту, культури мовлення тощо і інших культур. Що сіялося, те і проросло.
Культура новітньої України має починатися з нормальних освітніх програм, а не того бруду, який нав'язав нашим дітям українофоб Табачник. Бажання знати рідну мову починається з вивчення простої, але співочої, дитячої поезії і продовжується в юнацтві вивченням лірики кращих українських майстрів слова, а не з того жаху, який вимушені викладати дітлахам наші бідні вчителі.
Відомий Київський меценат і філантроп Лазар Бродський побудував у столиці і Бесарабський ринок, і синагогу, і славетний політехнічний інститут. А крім того брав участь у будівництві театрів, шкіл і лікарень. Хто сьогодні з наших олігархів побудував щось подібне? Ніхто!
Якщо нема у держави грошей на культуру, то дайте меценатам можливість їх вкладати, не оподатковуючи. Це ж теж є культурою державотворення!
Нема в нас такого закону?
То я напишу! Тільки не заваліть цей закон на голосуванні.
Бо культуру вже завалили. Як і багато чого іншого, на жаль.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
