Євген Рибчинський

Я обираю Батьківщину

06 червня 2019, 07:14

До позачергових виборів залишилося лише півтора місяці, всього нічого, якихось шість спекотних у всіх відношеннях робочих тижнів.

І кожен народний депутат у ці дні визначається принаймні у кількох важливих речах.

Передусім це шекспірівське БУТИ ЧИ НЕ БУТИ, йти чи не йти, боротися чи здатися, працювати чи відпочивати, нести відповідальність чи зняти з себе будь-які зобов'язання.

Прийнявши рішення йти на вибори і продовжувати свою політичну діяльність, незалежно від того, чи ідеш ти по списку, чи ідеш по мажоритарці, ти маєш визначитися, з якою політичною силою тобі по дорозі.

Причому не гіпотетично, а враховуючи шанси тієї політсили на проходження, зважаючи на професіоналізм команди, на реальний вплив партії на політичні і економічні процеси в країні, розуміючи своє власне місце поруч з її лідером і однопартійцями.

Прийшовши у велику політику з Майдану, я не розчарувався в ідеалах Революції Гідності.

Гідність не тимчасове явище і не тренд сезону. Гідність або є, або її нема.

Я не розчарувався в ідеалах, ні, я розчарувався у тій політичній силі, яка завдяки цим ідеалам, їх безкінечній експлуатації, привела країну до повної зневіри у всі державні інституції і до тотальної всепоглинаючої корупції.

І як і більшість українських громадян, я прагнув змінити цю корумповану і брехливу владу і дати принаймні шанс країні на оновлення.

І країна зробила свій вибір.

Ми разом обрали президентом України Володимира Олександровича Зеленського.

Причому більшість українських громадян голосувало не особисто за нього, а однозначно проти Петра Олексійовича Порошенка.

Розуміючи, що з такими масштабами корупції, майбутнього у держави нема.

І тепер постає нове питання:

А чи є майбутнє з недосвідченим, несистемним, безкомандним, але розумним, сильним і сміливим президентом?

Він, як і обіцяв, оголосив про розпуск Верховної Ради і закликав провести позачергові парламентські вибори.

Він, попри наші побоювання, продовжує тримати євроатлантичний курс України.

Він добирає не зіпсованих політикою людей у свою новостворену партію і повний небезпідставних сподівань на її успіх.

Але є одне Але!

Навіть при найрайдужніших результатах народного волевиявлення, партія нового президента все одно не матиме у Верховній Раді ІХ скликання 226 голосів, необхідних для ствердження або утворення коаліції. Все одно Слуга Народу шукатиме собі партнерів.

Ними можуть бути хто завгодно, від За Життя до Батьківщини. Хто завгодно окрім партії Петра Порошенка.

І дай Бог, щоб Володимиру Олександровичу вистачило житейської мудрості, щоб зупинити свій вибір на Юлії Тимошенко з її Батьківщиною.

Бо інакше – це реванш проросійських сил і фіаско усіх європейських прагень України.

На моє особисте переконання, тільки цей симбіоз нових облич в політиці і нового економічного курсу спроможний вивести країну з політичної, економічної та соціальної криз.

Переконаний, що саме Юлія Тимошенко на разі є найкращою кандидатурою на пост прем'єр-міністра України.

І саме тому, що я не хочу залишатися осторонь будівництва сильної і незалежної України, я подав заяву про вступ у фракцію партії Батьківщина. Надіюся, своєю громадянською позицією і наполегливою працею на благо України зможу внести свою лепту в успіх Батьківщини і майбутньої коаліції.

Нам з Юлією Володимирівною на шляху до євроінтеграції і загального благополуччя – по дорозі!

powered by lun.ua
Aтака Путіна1186 Уряд реформ391 Корупція1287 Україна та Європа1064 тітушки18
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter