Ще не вмерла Україна?
Мало хто знає, але вірш "Ще не вмерла Україна" був написаний журналістом і етнографом Павлом Чубинським не будь-де, а у самому серці України, у Києві, на вулиці Великій Васильківській, 122,
у прибутковому будинку купця Лазарева.
Павло Платонович, рід якого походив від козака Івана Чуба, нагородженого польським королем за відвагу дворянством, надихався при написанні свого безсмертного твору текстом популярної польської мазурки "Єще польська не згинела" Юзефа Вибіцького.
Ця пісня у 1927 році стала гімном Польщі. Написана більш ніж за 100 років до того, вона від початку була маршем польських легіонерів в Італії.
Навмисне, ані українського, ані польського гімну, ніхто не писав.
Адже неможливо написати твір такого масштабу на замовлення.
В чому ж різниця між гімнами двох сусідніх народів, яких свого часу розділила навіть не віра,
а її протиборчі сповідання?
Основна фабула польського твору полягає в тому, що Польща існуватиме доки у світі залишається живим бодай один єдиний поляк.
А фабула вірша Чубинського у тому, що українцям необхідно постійно боротися, покладаючи на вівтар історії і їхні душі і тіла, аби Україна не вмерла.
Глибока різниця у семантиці творів дозволяє твердити, що подібні перші рядки гімнів не є тотожними, один не є калькою іншого. Адже авторами поезій закладався зміст, вкрай відмінний один від одного.
І тим не меньше, основні символи держави це не просто красиві й необхідні принади державності. Прапор, гімн та герб закладають потужну програму розвитку нації на майбутнє.
У польському гімні протирічь із програмою розвитку польської нації немає. Його фабула знаходиться у абсолютній гармонії з прагненнями польського народу і його планами на майбутнє.
У нашому ж гімні є протиріччя, яке не дозволяє нації ментально вийти з егрегору вічної боротьби і зрушитися в бік добробуту і спокійного цивілізованого життя. Адже там прямо сказано, що Україна ще не вмерла тільки тому, що наш козацький рід безкінечно кладе тіло і душу за її свободу.
Чи написав би Павло Платонович такі рядки сьогодні, це питання гіпотетичне.
Можливо, сьогодні він би взагалі не писав поезії, а займався виключно своєю улюбленою справою: етнографією і фольклором.
Але, повторюся, поки ми не приділимо достатньо часу питанню національних символів, наша історія буде повторюватися знову і знов.
Адже ми, українці, її уроки ні за яких обставин засвоювати не бажаємо, аргументуючи це тим, що є проблеми актуальніші і важливіші.
Але для справжнього державотворення немає задач першочергових і другорядних.
Важливо геть усе!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
