Неминучість введення віз
Якщо хтось цього ще не знає, повідомляю, державний кордон України з Росією є найдовшим у Європі і де-юре складає 2295 км. Захистити такий кордон можна і треба, але, наприклад, будівництво бетонної стіни заввишки всього 2 метри, а не того паркану з дроту, який зводять вже другий рік поспіль, обійдеться українським платникам податків по факту більш ніж у 200 мільйонів доларів США. А з врахуванням усіх проектних робіт і так званих "оперативних потреб" чиновників – усі півмільярда зелених. Тому говорити на тему будівництва стіни з Російською федерацію, так само, як і про глобальну боротьбу з корупцією, є не більш ніж звичайнісіньким популізмом. Двохсот мільйонів доларів цілком вистачить аби провести в Україні агітацію і позитивний референдум по НАТО, створити сприятливі умови для безперешкодного вступу України до Північноатлантичного альянсу і підготувати інфраструктуру для розміщення по всьому терену сучасних військових баз. А за бази атлантів від Слобожанщини до Одещини, між іншим, ми ще й самі отримуватимемо десятки, а може й сотні, мільйонів доларів у наш вкрай незбалансований і дефіцитний бюджет. Причому щорічно. Не говорячи вже про робочі місця для забезпечення повноцінного функціонування військових підрозділів НАТО.
Тепер питання: а нащо взагалі щось будувати на найдовшому в Європі кордоні, якщо усі 140 мільйонів росіян можуть без віз безперешкодно перетинати кордон з Україною хоч тричі на день? Навіть зараз, коли вже весь світ публічно визнав військову агресію Росіі проти України. Який тут сенс, крім корупційного?
Першим і найголовнішим запобіжником від незаконних перетинів державного кордону є не паркан, який за бажання може подолати будь-який першокласник, а насамперед візовий режим з країною-агресором. Режим, який дасть можливість запобігти перекиданню шпигунів і диверсійних груп вглиб України. Режим, який покаже одурманеним московитам, що Україна – не Росія. Режим, який дозволить європейцям відкрити для українців свої кордони, скасувавши візи і в'їздне мито. Режим, який покаже тисячам скалічених і поранених, сенс їхньої героїчноі боротьби.
А що ж тоді робити з тисячами заробітчан, які утримують свої сім'ї, працюючи на будівництвах у Підмосков'і і на родовищах в Тюмені, спитаєте ви. За даними соціологічних служб наші гастарбайтери щорічно переправляють з РФ в Україну біля 1,5 мільярдів доларів США, що становить близько чверті усіх коштів, що надходять від наших співгромадян з-за кордону. Звичайно, це менше, ніж подібні надходження з США. Але й самі зарплати у РФ в порівнянні зі штатами майже втричі нижчі.
За умови введення візового режиму з країною – агресором, українцям, які фактично уникають мобілізації на своїй рідній батьківщині, прийдеться або оформлювати собі робочі візи, або продовжувати нелегально перебувати і працювати, підтримуючи і розвиваючи чужу економіку і чужий добробут. Багато кому прийдеться шукати роботу вдома. Але більшість робочих рук, безперечно, перекочують з Росіі в ЄС, США і Канаду, де зарплати більші, а умови краще. Адже за півроку роботи у США вони будуть діставати майже стільки, скільки за рік і два місяці у Росії. І стрес, викликаний змінами у міждержавних відносинах колись "братських" країн, зміниться втіхою і задоволенням від кращих умов роботи і вищої оцінки копіткого труда.
Є ще варіант – асиміляція частини заробітчан з місцевим населенням безкрайньої РФ. Мова знайома, звички однакові, менталітет зрозумілий. Українців на разі там теж є багато. Для довідки, додам ще наступне. Історичні, етнічні і демографічні фактори зумовили постійне проживання на території сучасної Московії близько 2 мільйонів українців, що зробило наш етнос третім за чисельністю у РФ. Щоправда, цей третій за чисельністю етнос Московії не має жодного свого театру, жодного образотворчого музею і навіть жодного національного фестивалю. В той час, як в штатах, де громадянами США стали понад один мільйон українців, а перебуває ще приблизно стільки ж, фестивалі проводяться постійно і скрізь, а на розвиток етнічної культури українців виділяються гроші навіть з державної казни.
Зважаючи на все викладене, я не маю сумнівів щодо того, як голосуватиму, коли стане питання відміни безвізу з Росією. Той, хто дивиться у майбутнє України, а не перебуває в літаргічному пострадянському сні, голосуватиме за введення віз з Російською федерацією свідомо, сумлінно і з задоволенням. Це ще один крок в напрямку цивілізованого світу.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
