Піратство як державна політика
Споконвіку Україна була країною поетів і музик. Споконвіку українська пісня приваблювала, тішила і зачаровувала мільйони людей по всьому світові. Споконвіку саме поетам і композиторам в Україні діставалася на жаль не найщасливіша з доль. І тим не менше, під рушником у хатах українців сотні років висіли і висять не портрети імператорів, гетьманів чи президентів, а портрети поетів, Шевченка, Франка, Українки. І якою б багатостраждальною не була доля поетів минулого, за використання їхніх поезій при житті їм платили, а не обманювали, грабували і ошукували. Власне, як це відбувається зараз.
Протягом десятків років сфера авторського права була і залишається найвразливішою в національній системі інтелектуальної власності. Поетам і композиторам банально не платять або сплачують копійки замість багатотисячних гонорарів. Чому? А тому що занадто багато бажаючих в нашій країні поживитися за чужий рахунок.
Щоб не бути голослівним щодо копійчиних гонорарів наших митців, наведу лише декілька прикладів. У сусідній з нами Угорщині на душу населення припадає 6,3 євро виплачених роялті на рік. Угорці щиро люблять музику і платять за це відповідно. У США, де понад третина мільярда населення, ця цифра сягає в перерахунку на європейську валюту 5,5 євро на кожного американця на рік. У Польщі відповідно – 2,7 євро з одного мешканця країни і цей показник щороку зростає. І лише в Україні, одній з найбільших держав Європи, ця цифра дивує і приголомшує – 0,05 євро з одної людини на рік. Ані телеканали, ані радіостанції, ані ресторани, кафе і бари, ані клуби і концертні майданчики, ані продюсери і залізничники... ніхто в Україні не хоче платити авторам достойних гонорарів. Ніхто! Але так було не завжди.
З 1926 року, коли в УРСР було створено організацію, яка сьогодні має назву УААСП, українське агентство з авторських і суміжних прав, українські автори почали отримувати гонорари за кожне публічне використання своїх творів. З того часу більшість авторів перейшли як то кажуть на творчі хліба, заробляючи на гідне життя своєю творчістю. Перші роки української незалежності система ще працювала. Проте з приходом в уряд януковича віце-прем'єра табачника, систему було фактично знищено. Ставленик олігархів, табачник, вирішив поживитися не лише на українських музеях, картини з яких при ньому зникали, як зорі на хмарному небі, а й на тисячах поетів і композиторів, твори яких звучали в ефірі олігархічних теле і радіо каналів щодня. Саме його злому генію належить ідея видачі свідоцтв на збір авторської винагороди (роялті) десяткам кишенькових бізнес-структур, на які олігархи і він безпосередньо мали і на жаль досі мають значний вплив. Ці організації колективного управління при збиранні чужих грошей керуються виключно одним принципом – не впіймали – не крадій. Якщо автор безпосередньо не чув свого твору, вважайте, він і не побачить свого реального авторського винагородження ніколи. Численні ОКУ попросту не виплачують авторам роялті, привласнюючи майже усі гроші собі.
Те саме відбувається не лише з творами українських поетів і композиторів. Олігархічні ЗМІ з задоволенням і безкоштовно щодня крутять так звану "фірму", ошукуючи при цьому тисячі американських, французьких, німецьких, італійських та інших авторів, чиї пісні роблять цим каналам чималенькі рейтинги. І тут вже на кону стоїть імідж держави, а не просто чиїсь дрібні бізнес-інтереси.
Керуючись ситуацією навколо авторських та суміжних прав, взимку цього року я почав консультації з найвпливовішими представниками авторського середовища всередині країни, з УААСПом, з авторитетними міжнародними експертами Всевітньої організації інтелектуальної власності, світовими організаціями управління авторськими правами CISAC, IFPI, ICMP, SCAPR, IFFRO, посольствами і представництвами тощо. В результаті цих консультацій з'явився важливий законопроект, який має врегулювати і налагодити відносини у сфері авторського і суміжного права, законопроект # 7014.
Законопроект 7014 покликаний нарешті привести авторське право в Україні до цивілізованих європейських норм, викорінити корупцію у цій сфері, дозволити авторам нарешті без посередників отримувати достойне авторське винагородження. Текст закону був погоджений робочими групами найбільших світових організацій з царини інтелектуальної власності, отримав всебічне схвалення і підтримку Єврокомісії, Торгового представника США та держдепартаменту Сполучених Штатів, сподобався більшості провідних українських авторів. Адже усі зацікавлені чекають, що нарешті в Україні закінчиться хаос і анархія в сфері авторського права і наступить довгоочікуваний порядок.
Проте, олігархи не сплять. Через своїх маріонеток в парламенті вони зареєстрували нищівний для авторського права і абсолютно лобістський законопроект # 7029, суть якого полягає у клонуванні організацій-посередників у математичній прогресії і розмивання авторського поля з метою привласнення авторських винагороджень. Цікаво, що серед авторів цього злочинного законопроекту немає жодної особи, яка б хоч опосередковано мала відношення до авторської сфери. І навпаки, є ті, хто все життя працював у інформаційних структурах і холдингах олігархів, не бажаючих платити представникам українськоі інтелігенції належні їм гонорари. Ознайомившись з цим документом, представники Єврокомісії, посольства США та міжнародного експертного середовища, просто жахнулися і відверто визнали закон 7029 небезпечним і таким, що не відповідає жодним світовим стандартам авторського права. Більш того, сама перспектива прийняття цього грабіжницького законопроекту створила загрозу накладення на Україну торгівельних санкцій з боку США, про що, подейкують, прем'єра Гройсмана попередив на зустрічі заступник держсекретаря США Аарон Весса Мітчелл. Численні попереджувальні листи надсилалися світовими організаціями і до віце-прем'єра Кубіва, якого вважають одним із лобістів закону 7029. На жаль, в уряді не розуміють всієї важливості прийняття 7014 і наслідків від зволікання у просуванні такої необхідної реформи інтелектуальної власності. Більше того, один інсайдер в уряді мені по секрету розповів, що прем'єр, побачивши законопроект 7014, риторично з усмішкою запитав: "А де тут я?". Хоча в особистій бесіді зі мною Володимир Борисович з обуренням спростував цю інформацію, додавши, що уряд на разі вивчає це питання.
В той же час за право розпоряджатися грошима авторів точиться справжня війна. Коли автори брудного закону 7029 зрозуміли, що їм не вдастся отримати міжнародної підтримки, вони вдалися до спроб дискредитувати авторський закон 7014. Спочатку вони наївно дзвонили в американське посольство і питали, чи американці не поплутали номери законів, підтримуючи 7014. Потім на зустрічі з європейцями одна з авторок корупційного закону публічно заявила, що переклад законопроекту 7014 англійською не відповідає дійсності. Коли ж велику лінгвістику запевнили, що все абсолютно співпадає, вона примудрилася попросити основного європейського експерта Міхаеля Фічора, якого запросила до Києва на круглий стіл, пройти обстеження і надати їй довідку про стан його здоров'я. "За усе своє життя я ніколи не зустрічався з таким приниженням!" – відповів Фічор і відмовився від участі у тенденційному заході.
Здавалося б, після всього цього бруду моральне дно авторами закону 7029 вже пробито. Проте не в Україні. Навпаки, війна за право авторів отримувати свої гонорари продовжується. Телеканали і радіостанції платять копійки і не збираються платити більше. Вони лобіюють 7029 саме для того, щоб створити тисячі кишенькових організацій колективного управління і платити зрештою самі собі.
Заради лобіювання інтересів великих медіагруп маріонетки з парламенту готові на все. Задля того їх олігархи і розпихали свого часу по списках різних партій аби вони вірно служили злодійському олігархату. А влада напередодні президентських і парламентських виборів 2019 року просто не хоче сваритися з олігархами аби мати гарантовану медіа підтримку на наступних перегонах. Все абсолютно зрозуміло. Та тим не менше, перспектива економічних санкцій і високих позицій України у 301-му списку може зіграти з олігархами і їх лобістами злого жарту – президент таки дасть команду на відклик злочинного закону 7029 і прийняття 7014. Адже тисячі доларів, невиплачених авторам, можуть коштувати державі сотні мільйонів доларів торгівельного балансу з основним стратегічним партнером, Сполученими Штатами Америки. І щось мені підказує, що президент цього разу прийме виважене і правильне рішення. Бо що-що, а рахувати Петро Олексійович вміє добре.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
