З Новим 2016-м! Час творити!

Ці рядки я писала в останню ніч року, що минає.

Я спеціально вийшла зі студії, щоби подивитися на передноворічне нічне небо, побачити місяць і зорі, подихати цим унікальним зимовим повітрям і пригадати все найважливіше, що залишиться в цьому році, та загадати те, що чекаю від майбутнього року...

Отже, минає 2015 рік і настає 2016.

Для мене рік, що минає, традиційно розпочався на сцені – у новорічну ніч у мене був концерт в самому серці Карпат.

Закінчується ж цей рік для мене тим, що навіть в останні його хвилини, я працюватиму в студії над новим альбомом.

2015 рік приніс і втрати, і здобутки.

Цей рік забрав життя багатьох людей, які мали жити.

Цього року відійшли у вічність двоє моїх близьких друзів-музикантів.

Першим ударом стала трагічна смерть Кузьми. Все, що завгодно можна було уявити, але тільки не таку смерть Кузьми і не в цей час, коли він ще так багато міг встигнути. Він так багато планував зробити, він про так багато мріяв. Я знала про його мрії. Він завжди ділився своїми ідеями та тим, які класні речі він придумав. Він міг про це говорити годинами. Він ніколи не давав зупинитись чи впасти в депресію, вважав своїм обов'язком розбудити усмішку і сподівання, що завтра буде кращим за сьогодні. Він був великим мрійником і великим бешкетником з ні з чим незрівнянним батярським духом. Був і є.

Другим ударом стала втрата мого найближчого друга Василя Кондратюка. Такого друга вже, напевно, в мене ніколи не буде. Василь був зі мною разом у найважливіші моменти. Він завжди протягував руку допомоги у найскладніші періоди життя. Василь був душею мого творчого колективу. Безцінною скарбницею ідей, натхнення, віри. Світло його думок і помислів часто надавали мені сили не розчаровуватися в людях, не піддаватися смутку, не зважати на тяжкі випробування. Він був наче ангел. Був і є.

Цей рік забрав життя мого друга бізнесмена Ігора Єремеєв​а.

Я буду відверта і хочу, щоби всі знали, що я завжди буду вдячна Ігореві за те, що він для мене зробив у свій час, за його допомогу у моменти, коли мені це було необхідно. Це було на початках творчого шляху. Ігор ще не був політиком, а я не займалась громадською діяльністю. Нас ніщо не розділяло, а поєднувала віра в тріумф українського духу. Зокрема, Ігор один з тих, хто фінансово допоміг здійснити мою поїздку на Євробачення. І ніколи тим не хизував, бо він був українцем, я це знаю. Був і є.

Не можна не згадати хлопців, які ціною власного життя боронили Україну, захищали від ворога та бід, робили все можливе і неможливе, щоб зберегти і дати краще життя своїм рідним, своїй Батьківщині. Звитяга легендарних кіборгів та невідомих волонтерів, подвиги військових бригад та добровольчих загонів. Все це закарбовано в історії України, було і є шаною великим пращурам та прикладом для прийдешніх поколінь. Було і є.

Цей рік мав шокуючі моменти.

Мене однозначно шокувало вбивство Boris Nemtsov​. І хоч це "не з нами", а "вони живуть за межею Добра і Зла", всо одно це шок.

Мене шокувала смерть Яріка Бабіча. Я ніколи не повірю в його самогубство. Для мене це однозначно вбивство.

Я шокована тим, що виробляв Нацбанк з його очільниками від першого дня після Майдану і до сьогодні. Це так само повільне катування і вбивство з корисливих міркувань. І доля гривні, і доля "малих українців", і зачистка купи дрібних банків, і відпрацювання політичного замовлення, і самозбагачення підчас зубожіння народу і держави – все це на їх совісті, хоча звісно не за їх ініціативою.

Я шокована, що генпрокурор ще досі на своїй посаді. Що "порядок наводять" з Корбана і Коломойського, добровольців та радикалів, в той час, коли злочинні регіонали та організовані ними злочинні угрупування, сепаратисти, що тихо сидять поміж нас та справжні зрадники, що працюють на Москву та власну кишеню, серед яких і олігархи, і очільники спецслужб, і чиновники, і військові, і судді, і депутати лишаються "недоторканими" і "не оціненими згідно їх заслуг". Зрозуміло, вони не представляють такої загрози для нинішньої влади, як Корбан з Коломойським або Медведько з Поліщуком. Та владі час усвідомити, що спочатку крапля за краплею, а потім лента за лентою. Час схаменутися і почати виконувати обіцяне.

Посто шокує цинізм і бездіяльність нинішньої влади стосовно життєвоважливих для країни речей. Корупція стала більшою і ширшою ніж за попередників, яких було відправлено на смітник історії. Це я чую скрізь і навколо. І від дрібних підприємців, і від великого бізнесу, і від простих людей, і навіть від політиків правлячої коаліції. Хіба це не шок? Прийти до влади і константувати, що "красти стали ще більше"? Це вирок!

Мене шокували і результати місцевих виборів. Гопоблок, що намагаєтья "восстати із зада". Технології "папєрєдніков" на озброєнні у послідовників із БПП і сателітів. Масове перефарбовування корупційного планктону в кольори влади і "радушний" його прийом в лави безідейного і безпринципного формування з грошима і схемами. Націоналістична та антикорупційна полеміка в боях за місце у "кормушки". Театр абсурду від тих, хто вже був при владі і показав, на що здатний і для чого туди йде. І традиційна гречка, гречка, гречка...

Які здобутки приніс цей рік?

Цей рік особисто мені приніс більшу впевненість і, як не дивно, справжні причини для майбутнього оптимізму. Бачити погане, відчувати і розуміти зло, а головне не залишатись байдужим і не миритись з цим – це вже ознака важкого процесу одужання.

Коли всі говорили, що руки опускаються, опускаються і рано чи пізно опустяться, особисто для мене тенденція цього року змінилася. Я перестала константувати "безнадію" і почала рух до змін. Почала з себе.

Я не знаю, можливо, втрати близьких примусили мене активніше діяти.

Можливо, я просто почала сильніше цінувати життя.

Можливо, коли я їх ховала, я дала собі слово повернутися на сцену. Коли ми несли труну Кузьми я сказала собі: "Я даю слово, що я повертаюся на сцену. Я даю собі слово, що я знову беруся за музику по-справжньому, так, як це колись робила".

Звичайно, ніхто не змусить мене зупинити всю свою активність. Я як допомагала, так і допомагатиму всім, чим зможу своїй країні. Але саме в цьому році я прийняла кардинальне рішення повернутися на сцену. Наскільки мені вдасться в першу чергу здолати саму себе, наскільки мені вдасться створити енергетичний спалах, який колись привів всіх в рух навколо України, як в самій Україні, так і за її межами, покаже час. Дасть Бог – все вийде! Але найголовніше, що цей заряд я отримала саме цього року.

Так сталося, що річ, з якою я розпочала цей рік і повернулася як композитор – це пісня пам'яті Кузьми "Ти ще відкриєш очі".

Хоча ми з чоловіком по сьогоднішній день вважаємо, що цю пісню нашими руками написав сам Андрій, але це вже особисте.

Це пісня-реквієм і аранжував її Василь Кондратюк, якого я через кілька місяців поховала.

Ось тоді я остаточно прийняла рішення, що я сідаю за альбом... Життя має продовжуватись. Крім боротьби ми маємо ще бути здатні до творення. Інакше все дарма.

Я вам щиро відкриваю душу: я не уявляла, як я без Василя напишу хоча б одну ноту. Василь був для мене моїм другим музичним "я" – моїми музичними руками, моїми музичними емоціями – всім, що дозволяло мені легко рухатись у морі гармоній, нот, ідей.

Я мислила разом з ним, я створювала разом з ним.

Він був повноцінний третій учасник всього творчого процесу разом зі мною Сашею.

І, все ж таки...

Я знайшла в собі сили і сіла в студію, я почала цей новий альбом. І можу вам сказати: вся творча і емоційна енергія, яка накопичилася в мені за цей час, все натхнення і враження, які я назбирала за нескінчену кількість концертів і виступів перед мільйонною аудиторією за останні роки, всі мої музичні мрії сьогодні я вкладаю саме в цей альбом. Саме всю позитивну енергію і життєстверджуючий оптимізм, тому що вони нам вкрай необхідні в наступному році. Нам потрібен позитив, нам потрібне світло, нам потрібні ці усмішки і мрії, які живуть в нас від дитинства. Вони є! Світ складається з цього! Можна знайти їх в кожній миті. Просто треба захотіти це зробити.

Мабуть, цей рік приніс для мене здобутків дуже багато саме в двох речах:

Перше, це коли в людей ставалася радість.

Коли чула, що хтось нарешті повернувся з полону. Коли я чула, що когось відпустили. Коли я чула, що хтось знайшовся. Коли я чула, що хтось вижив після складної операції, а хтось просто повернувся додому. Коли якась дитинка отримала нарешті улюблену іграшку чи омріяний різдвяний подарунок

Саме в цьому році я почала відчувати прості радості людей, які я раніше не так відчувала, як свої власні. Цей рік приніс це. Це мої особисті здобутки. Я навчилася радіти разом з людьми і переживати їхнім життям майже щоденно. Не так, знаєте, від випадку до випадку, коли зробив – забув, хтось нагадав, знов зробив, а потім знов забув. Ні. Це постійно. Ти ходиш думаєш, живеш цим, ти опікуєшся цим, ти по-справжньому знаходишся постійно на хвилі.

Друге, це цьогорічні концерти.

Я ніколи не забуду і це, мабуть, буде один з найбільших спогадів мого життя – концерт пам'яті Кузьми, саме у Києві.

Я хочу відмітити саме київський концерт, тому що він для мене був якийсь особливий в емоційному плані. На жаль, так співпало, що це був другий день з дня смерті Василя Кондратюка. Всі музиканти, яких я зустрічала за сценою на мене дивилися і не знали, як я вийду на сцену і чи я взагалі зможу відкрити рот, чи я взагалі зможу хоч одну ноту заспівати. Але Бог дав мені сили. Можливо, вони, мої друзі, з того світу допомагають.

Цей концерт був найчеснішим в моєму житті. Найчеснішим з того, що я коли-небудь робила на сцені. Коли ти зі сцени просто такий, який ти є. Коли ти висловлюєш справжні емоції, які йдуть просто з твого серця.

Другий концерт, який хотілося би згадати – це унікальний концерт в Карпатах з дитячими колективами в "Буковелі".

Це було щось надзвичайне. Я дивилася на цих чистих дітей, які бажали всьому світу, навіть Росії, щастя, миру і добра. Хочу, щоби ви подивилися, яку шалену енергетику мають ці діти, як вони випромінювали цей заряд навколо себе в серці Українських Карпат, як вони по-справжньому просто прикрасили цей рік.

Також я хочу згадати концерт з Ukrainian Bandurist Chorus​, що відзначає 100 років. Для мене це було справжнім відкриттям. А особливо – пісня "Ой, гиля". Це єдина пісня, якою можна повноцінно замінити пісню, яку я проспівала більше 15 років "Ой летіли дикі гуси".

Українська капела бандуристів і ця пісня – це відкриття цього року.

Цей концерт ми дали в одному з найвідоміших театрів і концертних приміщень Канади, де виступали всі зірки світу, і був повний аншлаг.

Звичайно, ще є багато концертів, які не можна не відмітити.

Я ніколи не забуду, коли під час виступу в Румунії 8 березня весь зал піднявся на слово "Ukraine" і почав плескати, підсвічуючи вогниками особливі емоції. Я не змогла стримати сліз. (лінк)

Це, до речі, був останній наш спільний виступ з Василем.

Мене вразили волонтери своїми рішучими і реальними діями. Це люди, які залишають всі свої справи і повністю переключаються на діяльність, пов'язану зі збереженням та реформацією країни в різних сферах та галузях. Хочу відмітити нещодавній Благодійний концерт у Харкові для дітей учасників АТО.

Мене вразили всі мої прихильники як в Україні, так і всьому світі, які були задіяні у всіх моїх активностях (не лише музичних) і допомагали всім, чим могли. А останній їх подарунок нас з Сашком взагалі неймовірно розчулив.

Я можу пригадати ще багато моментів, якими особисто мене вразив цей рік.

Але на завершення я скажу вам здобуток, який я вважаю найбільш вартісним.

Це – моя сім'я.

Мій тато, який був зі мною протягом всього року.

Моя мама, яка зі мною і зараз, приїхала і бачачи, як я багато працюю в студії, готує мені їсти, робить мені якісь масажі, доглядає мене повністю і дбає як про дитину, гуляє зі мною і нашими песиками на свіжому повітрі, щоб я витримала це навантаження.

Звичайно, це мій Сашка, мій коханий з яким, як ви знаєте, кілька днів тому ми відсвяткували 20 років подружнього життя.

Сім'я і родина, мої близькі друзі – ця цінність була, є і залишається для мене на першому місці. І моя країна! Я знаю, що в мене є країна, і ця країна заслуговує на кращу долю. Ми так багато навчилися говорити пафосного, що іноді просто хочеться сказати таке просте до болю Україна – "це ж всі ми"! Так хочеться всім нам побажати кращої долі. Ми заслуговуємо на це. Ми хочемо, щоб кожний рік приніс нам чудо, щоб кожний рік приніс нам диво, щоб кожний рік приніс народження нових діточок, народження нових ідей, народження нових проектів, здобутків і щоби він не приносив втрат, щоб він не приносив болю, щоб він не приносив розчарувань, щоб він не забирав життя. Всього цього я всім нам бажаю.

З наступаючим Новим Роком!

Заплющуйте очі і мрійте про те, про що навіть боїтеся мріяти. Все рівно мрійте! Воно обов'язково збудеться. Ці мрії просто зобов'язані здійснитися у Новому 2016 році.

А мій песик Чудо весь цей час, поки я вам все це розповідала, бігав зі мною і, покусуючи мене за ноги, допомагав мені передавати всі ці мої враження і емоції.

У цьому році в мене у моєму будиночку з'явилося, аж троє моїх маленьких друзів: Чудо, якого я забрала після концерту в Карпатах в "Буковелі" (прямо зараз кусає мене за праву ногу), Вектор – кіт, який прийшов до Сашка з двору прямо в руки, і Саша його приніс та сказав: "Все, цей кіт буде в нас жити". (Вектор надзвичайно мудрий, надзвичайно добрий кіт, такий ніжний, дуже любить цілуватися), і Поля, яка дуже довго бігла за нами вулицями і провулками, дорогою і стежками, і так і прибігла додому, і лишилася у нас.

Якщо можете, робіть теж прості добрі справи, зігрівайте маленьких і великих друзів, які не можуть самі себе зігріти і забезпечити.

Давайте допомагати один одному! Давайте ділитись один з одним! Давайте дбати один про одного! Час любити!

Життя прекрасне, і 2016 рік має зробити його ще кращим.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.