Як пахне законопроект 5572?
Сьогодні Верховна Рада голосуватиме законопроект 5572, законопроект, "проти" якого виступило багато українських артистів, авторів, міжнародних організацій.
Проте й "за" цей законопроект висловилось чимало відомих музикантів
В чому ж правда?
Багато років українська авторська спільнота прагне мати свою організацію, котра могла би прозоро й ефективно збирати, розподіляти й виплачувати їй роялті – винагороду за використання музики. Кошти, які отримують автори в усьому світі. Цього ж прагнули й музичні видавці, які представляють сотні тисяч зарубіжних авторів і сотні українських. Така організація називається авторською організацією колективного управління (ОКУ).
В Україні авторські ОКУ існували й раніше, але на них було чимало нарікань у самих авторів. І от 3 роки тому під впливом наших західних партнерів було прийнято закон, який започаткував реформу – авторською ОКУ могла стати лише акредитована організація – та організація, що отримала в управління найбільше прав правовласників (авторів та видавців), а отже й найбільшу довіру правовласників.
На конкурс з акредитації вийшли 3 великі організації, кожна з яких представляла великий каталог прав: "Автори та Видавці" (АВ), Президентом якої я є, "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" (ОКУАСП) та Українська агенція з авторських та суміжних прав (УААСП).
Кожна з організацій володіла великим обсягом прав, представляючи як український, так і зарубіжних репертуар.
Для оцінки цього репертуару зібралась комісія з 8-ми чоловік, які представляли владу, правовласників і користувачів. Комісія порівняла каталоги всіх трьох організацій і прийняла рішення: найбільше прав у АВ та ОКУАСПу. На цьому конкурс було завершено, Міністр економіки повинен був завершити процедуру, підписавши накази про акредитацію нових організацій.
Що повинно було би статись після цього?
Могло би бути так – представники всіх організацій потиснули б руки й пішли разом прозоро й ефективно працювати в інтересах всіх правовласників.
Могло би бути й інакше – якби організація, що не виграла конкурс, вважала, що програла несправедливо, могла би піти до суду й довести там, що більше прав саме у неї, а не в переможців акредитаційного конкурсу.
Проте сталось інакше. Було знайдено стежку в один з найвищих кабінетів у нашій країні. Знайшлись і "доводи", які, на жаль, у нас ще досі переконують окремих чиновників. Й отримано обіцянку: "результати конкурсу скасуємо без суду, накази про акредитацію не підпишемо".
Тоді вже й організації-переможці конкурсу звернулись до суду з вимогою підписати накази. Суди розглянули всі обставини й вирішили позов задовольнити. Накази про акредитацію влада була змушена підписати.
Тоді високий чиновник надумав скористатись народними депутатами – було зареєстровано законопроект 5572, що складався всього з двох положень:
1. Скасувати проведені акредитації (без пояснення причин і з таким формулюванням, що робить можливим скасування акредитацій і в суміжних правах, не тільки в авторських).
2. Тимчасово дати можливість будь-яким організаціям збирати роялті за свій каталог.
Що це означає?
1. Влада демонструє світові яскраву корупційну історію – замість суду результати справедливого конкурсу скасовує Парламент за вказівкою "чиновника N2" (у світі це особливо помітно, враховуючи, що проти законопроекту 5572 виступили авторитетні міжнародні організації – ICMP, SCAPR, IFPI).
2. До завершення нової акредитації (а це може бути й дуже нескоро) ані українські, ані зарубіжні автори не одержуватимуть повноцінно винагороду за свою музику, оскільки користувачі не готові сплачувати роялті великій кількості організацій.
3. В авторському праві права на кожну пісню належать різним особам у певних відсотках: наприклад, вокаліст написав мелодію пісні й передав права на неї в одну організацію, віолончеліст на свою партію – у дві інших, а ударник – уклав договір з видавцем, який передав права в четверту організацію. Тож всі 4 організації прийдуть за грошима до одного й того ж користувача. І, що важливо, з законними вимогами.
4. Оскільки користувачі зазвичай навіть не здогадуються про частки прав, організації одержуватимуть гроші від тих користувачів, хто все ж таки погодився платити, "за все", а авторські гроші, як це було й раніше, зникатимуть десь "по дорозі" до автора й видавця.
Фірма, що частково належить сину одного з народних депутатів, який зареєстрував законопроект 5572, продає ліцензію на програмне забезпечення в організацію, що конкурс програла, продає за мільйони. Чи вигідно такому народному депутатові скасування акредитації на користь покупця програмного забезпечення? І чи не дивно, що такий депутат взявся за дорученням високого чиновника лобіювати скасування акредитацій інших авторських організацій?
Питань багато й наслідки прийняття законопроекту погані. Хтось називає законопроект 5572 "ургентним". Хтось звинувачує мене у роботі на міжнародні корпорації й "світову закулісу".
А я лише відчуваю, що від законопроекту 5572 недобре пахне. Це запах корупції. І я вірю, що ніхто з народних обранців не забрудниться в ньому. Тому що сьогодні на нас дивиться світ.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
