Парафування Угоди про асоціацію: черговий привід замислитися над демократизацією в Україні
Cпочатку відклавши, а потім через три місяці все-таки узгодивши дату парафування Угоди про асоціацію, європейці змусили нас, українців, як мінімум двічі замислитись – і над самим фактом парафування, і над подальшою долею угоди.
Неправильним буде говорити про якесь пожвавлення або потепління відносин між Україноюта ЄС через те, що парафування угоди відбувається. Це радше логічне завершення процесу перемовин (що, нагадаю, офіційно завершилися у грудні 2011 року), яке має суто технічний або процедурний характер. Втім, без нього запуск процедури підготовки документу до підписання не відбувається. Є хороший юридичний термін: "необхідна, проте недостатня умова" – думаю, саме так можна охарактеризувати й парафування.
Зрозуміло, що на сьогодні парафування – це максимум, який змогли досягти Україна та ЄС.
Оскільки темпи політичної асоціації та економічної інтеграції України ЄС напряму залежать від дотримання Україною принципів поваги до спільних європейських демократичних цінностей, існує загроза зупинитися на парафуванні як на тимчасовому етапі. Як довго? Допоки Україна не продемонструє "в реалі" здатність забезпечити системне справедливе судочинство та готовність провести чесні вибори. Оцінка ситуації зараз не дає підстав сподіватися на краще.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
