Столи випадково не б'ють
Ми робили цю фотосесію онлайн через фейс-тайм.
Це коли фотограф на тому боці телефону та на тому боці самоізоляції – каже, як телефон повернути, як стати до світла та коли натиснути на кнопку – така собі карантинна фотосесія)
Фото були – біля кутів. Я торкалася кута свого дерев'яною столу на кухні щокою, рукою, своїм виском, і з великим здивуванням помітила, який кут гострий, і наче чужий.
І лише раз у своєму житті я торкнулася кута виском. Був весняний сонячний день, і ми бігали між рядами старих радянських парт у третьому класі на перерві. Мене штовхнув Вова, і я впала прямо на кут парти головою.
З того разу я мало що пам'ятаю, і, чесно, ті спогади стерлися приємнішими – бо потім, 3 місяці після струсу мозку, я лежала дома на м'якому дивані, а мама мені читала кожен день "Чарівник із країни Оз".
Тож кути – мене майже не лякають.
Мені пощастило – мій дім, моя кухня, мій товстий стіл із гострими кутами – це все мій простір щастя. Тут я у безпеці.
Та правда в тому, що для дуже багатьох українських жінок власний дім стає простором страху, сорому, нерозуміння.
Це велика вдача – почуватися безпечно та спокійно у власному домі та з власним кутами.
Я пам'ятаю, коли вперше зустрілася із домашнім насильством.
Це було у жіночому центрі, і худенька красива жінка у безрозмірній білій футболці та джинсах тихенько переконувала нас та себе, що послизнулася на кухні та "впала" на кут столу.
Вона ховалася у плед, пила чай з лимоном, соромилася підбитого ока, майже не піднімала очі, і всіма силами намагалася стати наче невидимою у кімнаті.
Пізніше я дізналася, що за нею приїхала чи то мати, чи то тітка, кричала на неї банальними словами типу "ти шо накоїла, дурепа" і "куди втікла" та забрала додому.
Насильство – наносить найбільше шкоди зсередини, а не ззовні. А насильство від коханої людини – залишає рубці, які не зійдуть із зеленкою.
За статистикою, 67% українських жінок зазнавали психологічного, фізичного або сексуального насильства з боку партнера або іншої близької особи.
В той же час, до поліції звертається всього 10% жертв домашнього насилля.
Жінки, які постраждали від насильства, найчастіше звинувачують себе. Часто їх звинувачують також близькі родичі та подруги. Вони починають щиро вірити, що "зробили щось не те", "спровокували", дійсно просто випадково, падаючи, "зачепилися за кут шафи".
Але не дивлячись не ці переконання самих себе, в них починає жити страх до кутів та до власного дому.
Нам час почати цю болючу розмову про кути. Вона не буде простою, і не буде легкою. Але час перестати закривати очі чи виправдовувати домашнє насилля.
Саме тому від імені МФО "Гуманна країна" ми звертаємося до колег депутатів із закликом підтримати ратифікацію Стамбульської конвенції.
Навколо неї багато міфів та нерозумінь, але Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству – це якраз механізм боротьби та захисту від насильства.
Щоб кути не лякали українок. Щоб залишалися лише безликими кутами.
-
P.S.: Дякую велике за нагоду взяти участь у фотопроекті "Проти домашнього насильства". Окремо хочу подякувати за фото Лолі Мамаджановій.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
