Ідіотизм та ТВі
Ситуація навколо ТВі – це суцільний ідіотизм, який немає нічого спільного ні з адекватністю, ні з журналістикою, ні з професіоналізмом, ні з опозиційністю.
http://www.pravda.com.ua/articles/2013/05/3/6989337/
Автор цієї дуже заангажованої статті – цілком слушно стверджує, що опозиція набагато більш залежна від влади та популістична, ніж того б хотілося б виборцям.
Так само і журналісти набагато більш популістичні та меркантильні, ніж вони хочуть намагатися здаватися.
В Україні довгий час існувала певна професійна толерантність, коли журналісти УП з повагою ставилися до журналістів газети "Сегодня", або журналісти ТВі до журналістів "Інтера", і навпаки.
Тепер ця толерантність порушена, і далеко не на користь звільнених 31 журналіста. Замість того, щоб продовжувати займатися професійно власною справою – вони почали гратися в політику.
І саме сумне, що аби створити власний новий проект – адже іх розрекламована витівка зі збором коштів через ФБ не реальна – їм, як це не прикро, доведеться теж йти до великого бізнесу і просити гроші. І це нормально, інакше в Україні журналістика не робиться.
В Росії так само – "Дождь" – це звичайний бізнес-проект, який заробляє гроші на опозиційності (так само як і відео-блог "Гражданін Поет"), але ніхто не кричить там про те, що вони є взірцями чесності та прозорості – вони намагаються професійно робити свою роботу, розуміючи та використовуючи свої переваги у боротьбі за глядача.
Так само і був ТВі для Кагаловського і Гусинського – бізнес-проект, за рахунок опозиційності якого вони хотіли повернути собі вплив та вагомість на пострадянському просторі.
Незалежність інформаційного ресурсу завжди залежить від журналістів та редакторів, які на ньому працюють. У крайньому випадку – можна підписати жорстку редакційну політику, як це зробили на "Ехо Москви", і жоден власник не має права втручатися у внутрішній продукт каналу.
До речі, як і "Ехо Москви" – "ТВі" міг би стати зручним майданчиком для влади – зібрати всіх професіоналів в одному місці – там від них буде менше шкоди. Але не став. І як виявилося, там працюють не професіонали, а політики.
Журналісти, що звільнилися програли в перший день – замість того, щоб висунути умови збереження редакційної політики, вони висунули умови звільнення нового менеджменту та допуску до ефіру з метою всього-навсього оголосити свою ультимативну заяву: знайдіть різницю в цій іх позиціі та переговорній позиціі Кагаловського? Вони розпочали відкритий конфлікт і насьогодні складається стале враження що Катеренчук з Кагаловським відіграють в цьому не останню роль – хіба не соромно було сказати про це, а не виступати з більшовицьким "хто не з нами – той проти нас"?
Тобто вони самі відмовилися від можливості продовжувати якісно виконувати свою роботу. І тепер замість того, щоб робити новини про важливі події та аналізувати їх (ймовірну приватизацію ГТС, переговори з ЄС щодо візового режиму, новий бюджет) – вони почали робити новини про себе і про ТВі.
Мені як глядачу – все рівно хто буде власником каналу – але на поверхні є лише питання:
- За останні рік-два на ТВі закрилися найбільш цікаві та популярні програми, а "Знак оклику" залишався тільки за рахунок незалежності окремоі редакціі від Катеренчук?
- Старий власник вів активні переговори про продаж каналу, та намагався використовувати журналістів для тиску на потенційних покупців (замовний матеріал проти Хорошковського) – чому всіх це влаштовувало?
- Новий директор робив одну з кращих розслідувальних програм на українському телебаченні, які заслуги у старого директора?
- Жоден з працівників, що звільнилися – не стали просити про просте продовження власної праці – хіба не це має бути щирою метою?
- Чому ж ці журналісти всі мовчали, коли сюжети знімалися з ефіру та існували табу на певні теми, тоді їх все влаштовувало?
- Як можна стверджувати, що канал придбав Арбузов, не маючи документів? Так можна і суд програти. Наприклад, автор цих рядків, чув версію, що Арбузов може придбати цей канал (він же не міг купити його у Княжицького, як всі стверджують, адже той не є власником), після завершення потенційного конфлікту, але не такий простий Княжицький, як здається.
- Журналісти що страйкують опустилися до особистих образ та приниження. Тепер як їм тиснути руки тим, хто знаходиться осторонь конфлікту?
- Чи має право центральний інтернет-ресурс країни так жорстко займати єдину сторону?
