''Чим менше річ може сказати, тим вона досконаліша''
Київський Революційний О***нний Театр, або скорочено КРОТ готує новий проект – "Андрій Вархола. Вигадка". Чому саме Енді Уорхол? Спробую пояснити.
2 мільйони доларів. 5 мільйонів доларів. 10 мільйонів доларів. Продано! Саме стільки сьогодні коштують картини Енді Уорхола. Що там картини – його речі, речі його близьких, або просто знайомих є предметом культу.
Він – надзвичайна людина в мистецтві. Те, що робив він, безуспішно намагаються копіювати багато людей. Але ж він усього лише намалював банку томатного супу і вигадав вечірку зі срібними хмарами. Він – Енді Уорхол, Андрій Вархола і в нього – українське коріння.
"Я ніколи не розумів, чому коли ти помираєш, все інше продовжується без змін, тільки тепер без тебе. Я завжди хотів, щоб мій надгробний камінь був пустим. Жодного підпису, або імені. Хоча, я хотів би, щоб там було написано "Вигадка".
Незважаючи на медійну славу Енді Уорхола, ми часто забуваємо про те, що він був одним з найбільш важливих і реальних художників 20 століття.
Він вплинув не тільки на ставлення до творів мистецтва, він дав зрозуміти, що світ інший, ніж ми думаємо.
Уорхол зауважив, що телебачення, мода, кіно можуть стати сюжетами для картин і став з цим працювати. Уорхола цікавило все. Легітимними стали будь-які джерела – від "жовтої преси" до фотографій злочинців з архівів поліції.
Уорхол став репродукувати свої роботи механічно – за допомогою шовкографії та інших інструментів, яким він навчився за часів роботи в рекламі. Поп-арт та його концепція виникли у США в 1960 році, незважаючи на те, що медіа це спочатку проігнорували, але в 1962 році поп-арт викликав шквал інтересу, його вже сприймали як культурний феномен.
У цьому зв'язку дуже цікаво простежити розвиток поп-арту в Україні, без найменшого натяку на оцінку його художньої цінності, у поп -арту головна цінність – його всеїдність, адже по суті, немає різниці між інтерв'ю Magazine і "Бульвару", між "Кока-Колою" і "Ром-Колою", між Мадонною та Поплавським.
Поп-арт розширив можливість вибору, – приймати чи ні. Сам Уорхол ніколи не перебував у вирі подій, він завжди знаходився осторонь, спостерігаючи за тим, що відбувається в середині.
З самого початку Уорхол поставив все на славу і популярність. Одна з найсильніших сторін Уорхола – його безмежна виразність і ясність.
Він гранично чесно ділився тим, що йому самому подобалося: Кока- Колою і томатним супом "Кемпбеллс", Міккі Маусом і Мао, Мерседесами і механічними іграшками, Елвісом і невідомими злочинцями, доларами і коровами, Мона Лізою і масою інших об'єктів, а також, – собою, своїми власними портретами, він ділився собою так само, як він ділився зображеннями квітів і тварин.
Уорхол ніколи не поділяв мистецтво на "високе" і " низьке ".
Наприклад, чому він намалював пляшку з кока-колою? "Тому що її п'ють всі – і президент країни, і Ліз Тейлор, і жебрак, який знає, що його кока-кола не гірша, ніж у президента". Уорхол дав нам свободу вирішувати, як ми до цього всього можемо ставитися. Або не ставитись взагалі.
Енді, одного разу, шукаючи сюжет для нової роботи, запитав у когось, що б йому намалювати. Відповідь була: "намалюй те, що ти найбільше любиш". Уорхол намалював доларову банкноту.
Він дав нам можливість поставити собі питання: а що намалювали би ми?...
А... ну і прем'єра вже 6 грудня:)
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
