3 липня 2012, 18:25

Мова

Я зараз не буду коментувати те, що відбулося у ВР. Скажу про інше.

Я білінгв від народження (як і чи не всі кияни), але протягом останніх 10 років свого життя я свідомо розмовляю українською мовою на вулицях міста, в магазинах тощо (виняток – іноземці, з якими я можу спілкуватися російською, французькою та англійською). Я всі ці 10 років дивуюся, чому інфраструктура вперто не враховує моїх потреб. Я можу зрозуміти аргументи про "невигідність" україномовних ЗМІ. Але я вперто не розумію, чому працівники сфери послуг не говорять зі мною українською мовою.

Наприклад, у понеділок у турагенції "Tez Tour" купувала путівку – це була вже третя зустріч із менеджером. Кожного разу я говорила українською, а менеджер відповідала мені російською. Я досі не розумію, чому людина, котрій завдяки мені та іншим туристам платять заробітну платню, не може створити ситуацію мовного комфорту та порозуміння для своїх власних клієнтів і de facto роботодавців.

Або от сьогодні пішла в салон "Софія" робити манікюр. Провела там доволі багато часу, але за весь цей час ані адміністратор, ані майстер манікюру жодного разу не відповіли мені українською мовою. Хоча ситуація аналогічна: я клієнт, я плачу, я прийшла вчасно і взагалі виконала свою частину контракту. Ці люди так само працюють і отримують бабло завдяки клієнтам.

Звісно, зараз тут в коментах хтось запитає, чи складно мені-білінгву прийняти таку ситуацію. Зрештою я справді розумію російську та можу нею спілкуватись із ближніми.

Але це хибна та маніпулятивна постановка запитання. Я клієнт. І я замовляю музику. Я не повинна миритися з тим, що мене обслуговують некваліфіковані працівники сфери послуг.

Я не думаю, що причина описаних вище ситуацій полягає в суто мовних матеріях. Причина в меншовартості самих клієнтів. Після СРСР дуже міцно прижився в Україні комплекс вахтера. Цей комплекс змушує працівників інфраструктури надавати собі надто великого значення та забувати про "клієнт завжди правий".

Клієнти натомість забувають про свою значимість і плекають власний комплекс меншовартості та комплекс вахтера ближнього свого.

Чомусь клієнт мовчить і не просить книгу скарг, не кличе старшого адміністратора чи директора. А варто. Спершу треба вбити раба в собі, а тоді вже говорити про "вила" та "снайперські гвинтівки".

До речі, на цю ж тему дотепно висловився мій колега Олександр Зінченко:





(Додаю також переклад російською. Тепер буду завжди додавати його до якихось важливих для мене особисто записів. Принагідно дякую панові Фішбейну за слушну ідею)


Я сейчас не буду комментировать то, что произошло в ВР. Скажу о другом.

Я билингв с рождения (как почти все киевляне), но последние 10 лет своей жизни я сознательно говорю только на украинском на улицах города, в магазинах и т.д. (исключение – иностранцы, с которыми я могу говорить по-русски, по-французски и по-английски). Все эти 10 лет я не перестаю удивляться тому, как инфраструктура игнорирует мои потребности. Я могу понять аргументы о "невыгодности" украиноязычных СМИ. Но я не понимаю, почему работники сферы услуг не говорят со мной на украинском языке.

Например, в понедельник я покупала путевку в турагенстве "Tez Tour". Это была уже третья встреча с менеджером. Каждый раз я говорила на украинском, а менеджер отвечала мне на русском. Я до сих пор не понимаю, почему человек, который получает зарплату благодаря мне и другим туристам, не может создать ситуацию языкового комфорта и взаимопонимания для своих клиентов и de facto работодателей.

Или вот сегодня я пошла в салон "София" делать маникюр. Провела там немало времени, но за все это время ни администратор, ни мастер маникюра ни разу не ответили мне на украинском языке. Ситуация аналогична: я клиент, я плачу, я пришла вовремя и вообще выполнила свою часть контракта. Эти люди работают и получают бабло благодаря клиентам.

Сейчас в комментариях кто-то спросит, сложно ли мне-билингву просто принять такое положение вещей. Ведь я действительно понимаю русский язык и могу на нем общаться с ближними.

Но это глубоко порочная постановка вопроса. Я клиент. Я плачу. И я заказываю музыку. Я не должна мириться с тем, что меня обслуживают неквалифицированные работники сферы услуг.

Я не думаю, что причина описанных выше ситуаций лежит исключительно в плоскости языка.

Причина – это комплекс неполноценности самих клиентов. После СССР очень крепко в Украине прижился комплекс вахтера. Этот комплект заставляет работников инфраструктуры ощущать завышенное чувство собственной важности и забывать о правиле "клиент всегда прав".

Клиенты в свою очередь забывают о собственной значимости и нежно питают свой комплекс неполноценности и чужой комплекс вахтера.

Почему-то клиент молчит и не просит жалобной книги, не зовет старшего администратора или директора. А зря. Сначала нужно убить раба в себе, а потом уже говорить про "вилы" и "снайперские винтовки".

Кстати, на эту тему очень остроумно высказался мой коллега Алекандр Зинченко:

powered by lun.ua

Громадське радіо – підтримайте!

Громадське радіо почало третю кампанію на Спільнокошті! Ми збираємо 100 тисяч гривень – ця сума дозволить протягом року виготовляти три авторські подкасти – "Чайник", "Філософський барабан" і "Антена"...

Прощання з Олегом Лишегою

Цитую з Facebook Івана Малковича: Прощання з Олегом Лишегою відбудеться в четвер, 18 грудня, з 15.00 до 17.00 у Спілці Письменників України (вул...

УДАІ та сексизм – 2

Минулого разу в блозі я писала про статтю сексистського змісту, що була опублікована на сайті київського УДАІ. Цей допис і цитати зі статті, про яку ідеться, можна прочитати тут...

УДАІ та сексизм

Нині на мейл udai@udai.kiev.ua надіслала запит в київське УДАІ. Вранці надішлю цього листа також аналоговою паперовою поштою. А запит отакий – щоб не загубити: Доводжу до вашого відома, що опублікована на сайті http://www...

Вийди з класу

Колись давно я вчилась у троєщинській школі N292. І класі чи то в другому, чи то в третьому вчителька перша моя Надія Михайлівна постукала лобом по шкільній дошці мою однокласницю Таню...

Громадське радіо – цілодобово!

Друзі, Громадському радіо знову потрібна ваша допомога. Тому ми починамо нову кампанію збирання коштів на "Спільнокошті". Навіщо це нам? На що ми витратили зібрану минулого року суму? Ми працюємо уже майже рік...