Про молитву за Україну
Повернувся в Київ якраз на свята. З дружиною, після медового місяця. Поліз в інтернет дізнатися новини – і одразу ж втрапив на тему "молитви за Україну". Винуватими чомусь виявилися УПЦ-МП. Просто парад штампів: "не хоче молитися за Україну", "московські попи", "антиукраїнські сили" та інша маячня.
- А ти знаєш, що ВОНИ не хотіли визнавати Голодомор? – упевнено переконувала мене колега по роботі, так і не відкривши надісланий їй лінк з офіційного сайту УПЦ-МП, де митрополит Володимир у пастирській промові засуджує Голодомор і комуністів.
- А ти знаєш, що ВОНИ всі працюють на КГБ? Чому ти з НИМИ? – питав мене знайомий, який вважає себе щирим націоналістом, через що іноді ходить в УПЦ-КП.
Я можу відповісти на це одне – не треба узагальнювати. Узагальнення веде до штампів. Як наслідок, одні замість Бога починають любити Русь Святую і в церкві для них важливішою за все інше стає ікона Царственних Мучеників або взагалі наявність у продажу диска "Гімни імператорського флоту". А для інших наявність вишитих рушників довкола ікони важливіша від самої ікони і молитовних почуттів, які вона має викликати.
За цими світськими прагненнями і перші, і другі бачать у своїх супротивниках штампи – замість людей, які хоч і є грішними, але мають у собі маленьку часточку Бога. І перші, і другі хочуть використати Церкву у світських цілях – для розбудови України, приміром. Або Вєлікой Россіі.
Зібрання у Софії 24 серпня – одне з таких світських прагнень. І найбільша у світі православна церква – УПЦ-МП – може проігнорувати його. І молитися самій за Україну, що й було зроблено.
Церква – це живий організм, в якому поєднуються найрізноманітніші течії – від алармістських антиамериканських об"єднань громадян до священників, які не проти створити помісну церкву, повернувшись до Константинопольського патріархату. Побачте в цьому організмові живих людей. ПОСПІЛКУЙТЕСЯ з ними. А якщо хочете молитви за Україну, то помоліться самі. Щиро.
До речі – у нас на весіллі було 80 чоловік друзів і родичів. Серед них є сім"я вірних УПЦ-МП, яка щиро бажає повернення України під скипетр освіченого православного монарха. Були націоналісти, які ратують за єдину помісну. Але вони не кричать один на одного штампами а-ля "московські попи" і "анафема натівським запроданцям". Вони говорять і сперечаються. І слухають одне одного.
Зрештою, дивно, було б, якби вони не слухалися – дехто з них навіть родичами один одному доводиться.:))
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
