17 червня 2011, 00:16

Незнаному анархісту

Костянтин Стогній виступив із трилогією про Махна. Як у кожного захопленого неофіта, там плутається минуле з сучасністю, селянський анархо-комунізм з лібертаріанством, а Українська революційна повстанська армія з якоюсь вигаданою "Махновською Руссю". В коментах я пообіцяв передрукувати свій старий текст про Махна. Ось знайшов і виконую обіцянку.

В студентські роки я сам устиг перехворіти дитячою хворобою лівизни, прочитав мемуари Махна і його начштабу Білаша, а також сучасного дослідника Савченка. І ось що скажу – не було ніякої "махновської русі" та іншої єсєнінщини.

Махновщина народила окремий стиль радянської культури. Червоноармійська джигітовка, каскадерська шабельна рубка, тільняшки зі стрічками, тачанки – це все проникло на радянські кіноекрани завдяки повстанській армії Нестора Івановича. Один із найбільш касових фільмів за всю історію СРСР – "Невловимі месники" – родом з Гуляйполя. Улюблена книга мого колишнього декана – "Чотири шаблі" – теж родом з тих країв, включно з назвами сіл – Новоспасівками та Богданівками.

До махновців радянське та українське радянське мистецтво ставилося з симпатією. Стакан самогону, цибулина, в сідло!, рубай їх синки, кулемети, забризкані червоним, степові бур'яни, хоча б коней пошкодували, гади, мама-анархія, мати порядку... Наші люди, хоч і класово несвідомі. Не те що звірі-білогвардійці.

Махно – герой-розбійник штибу Робін Гуда та інших кармелюків. Ба-бах, хрясь, двері карети відчиняються, панночко, дозвольте вашу каблучку, вона піде на потреби знедоленого люду. Ах! І панна потім у салоні пристрасно пошепки розповідає колежанкам, як він на неї глянув, і всі збуджено дихають. А в селі на вечорницях вусаті парубки те саме обговорюють – кровопивцю-урядника застрелив, доньку поміщика пограбував... Наш захисник. Месник. Народний герой.

Такі фольклорні персонажі зазвичай не вписуються в рамки ідеологій. Тому ані червоні, ані білі, ані жовто-блакитні не могли порозумітися з Нестором Івановичем.

От, візьмемо для прикладу Петербург. Червоні бачать його центром світової революції. Жовто-блакитні – столицею незалежної демократичної Росії. Білі – престольним містом, столицею великої імперії. А для махновців Петербург – це якась гоголівщина з шевченкініаною, куди тільки чорт вивезе, такий упир, котрий ссе кров з села.

Відомий махновський прапор:



Ідеал махновщини – вільна сільська громада. Відродження Січі, коли кожен козак обробляв стільки землі, скільки міг, нікому не платив податків і мав право носити зброю. Таким було махновське бачення анархії – без силових органів, без владних структур, без податківців.

Вони всіляко намагалися втілити цей ідеал у життя – ще у відносно мирному 1917 році, ще до створення власної армії. Кілька разів Гуляйпільська рада організовувала обмін з містами: туди везли продукти, назад – мануфактуру. Одного разу гуляйпільцям вдалося навіть обмінятися ешелонами з Москвою – через купу кордонів і збройних угруповань. Жодних посередників між вільними громадами, – вважав Нестор Іванович. І робив, як вважав.

Стосунки між Махном і українськими державницькими угрупованнями теж варто розглядати через призму цієї нової низової ідеології. Якщо Махно відроджував традиції Січі, то Петлюра з Грушевським – традиції реєстрового козацтва. Махно виступав за бездержавну українську незалежність – такою вона була на Запоріжжі. Він разом із колегами по спілці анархістів-комуністів так про це і казав. Недарма ж Гуляйполе було переважно заселене не німцями-колоністами і не росіянами-робітниками, а запорожцями, які осіли в степу після зруйнування Січі.

Дух підприємництва досі живе в Гуляйполі. Податковий майдан, опять же



Звання "батька", отримане Махном після перших переможних битв із поміщицькими військами "реєстрового" гетьмана Скоропадського – типово низовий статус. Нестора Івановича, як колись Богдана-Зиновія, любили за удачу і справедливість. Як Хмельницький, Махно видавав універсали тим інстанціям, яким симпатизував. У Катеринославі, відвідавши музей козацької старовини Дмитра Яворницького, Нестор Іванович залишив старому охоронну грамоту.

При цій любові до козацтва і українського селянства, найвідоміший український анархіст з глибокою зневагою ставився до "українофілів", для яких головною була мова. "За мовою вони не бачать простої істини: що свобода і незалежність України поєднані тільки зі свободою і незалежністю українського трудового люду", – писав Махно у своїх паризьких мемуарах.

Починаються мемуари, між іншим, мовним зауваженням. "Я глибоко шкодую, що через причини, які від мене не залежать, випускаю цей том у світ не українською мовою, – пише Махно. – Український народ крок за кроком іде до повного визначення своєї індивідуальної своєрідності, і це було б важливо".

Зате в текстах Махна герої часто вживають українську, хоч і зі своєрідним правописом. "Сьогоднi ви вбиваэте мене за мою вiрнiсть своім братам-працьовникам. Цим ви викликаэте нас, анархiстiв-комунiстiв, на шлях помсти! Я вмираю за правду анархiї. Вмираю вiд рук слiпих, але пiдлих катiв революцiі. За це завтра моі товаришi вбъють вас..."

На відміну від "українствующих", які нічого не робили, крім постійного звинувачення у бідах неньки жидів та москалів, Нестор Іванович діяв. І діяв надзвичайно активно. Понад 20 поранень, туберкульоз, постійні бої, відсутність загальної та військової освіти – а він кидається із бою в бій. За талан і витривалість махновці навіть називали свого батька "характерником".

Меморіальна дошка на Батьківщині



Вражає один епізод, не знаю наскільки історично правдивий – коли більшовики вкотре задумали напасти на махновців у Гуляйполі, Махно був у Бердянську, на той час контрольованому червоними. Новину про планований підступний напад йому повідомив контррозвідник зі штабу. Махно ніяк не міг встигнути. Але він устиг. Він знайшов аероплан і змусив пілота летіти в Гуляйполе. Напад було відбито.

За час бойового відстоювання інтересів південноукраїнського селянства Махно устиг повоювати з усіма силами, представленими в Україні – від білогвардійського чеченського кінного корпусу до Української Галицької Армії. Унікальна тактика Махна – кінно-кулеметні рейди на тачанках – не є вже аж такою унікальною. На возах воювали і гусити, і козаки.

Зате Махно удосконалив систему, якою успішно користувалися в різних країнах – коли військо і населення є одним і тим же самим. Удень селяни возять сіно на возах, а вночі дістають з сіна кулемет і на возах-тачанках виганяють зайд із сусідніх сіл. Ніякої влади нікому! Ми самі!

Військова сила, створена Махном, мала назву Революційна Українська Повстанська Армія. В дужках ще додавали "махновців", що, очевидно, мало свідчити – українці інших регіонів теж можуть створити свою повстанську армію.

Лад, який махновці встановлювали на звільнених територіях, був уже згадуваним ладом вільних громад. "Ми вас звільнили, – казали махновці приголомшеним мешканцям. – Тепер самоорганізовуйтеся".

Батько спробував встановити якусь цілісність підконтрольної території, проголосивши у 1919 році вершину махновського руху та української анархічної ідеології – Південноукраїнську Трудову Федерацію. Таке собі об'єднання вільних громад, яке самостійно володіє засобами виробництва, самостійно їх охороняє і самостійно обмінюється виготовленими продуктами.

Поруч із тачанками в Гуляйпільському історичному музеї вшановують і сучасну міліцію



При цьому анархісти не заперечували грошей. Вони дозволяли ходіння на підконтрольній території будь-яких купюр. А штампи "Гей, куме, не журись – в Махна гроші завелись", зроблені на гривнях і рублях різьбленою картопляною половинкою – просто прикол махновських сотників.

Рядові махновці зазвичай так вбачали ідеал анархії – земля, хата, родина. Криваві рубки початку 20-их – це акти селянського відчаю у боротьбі з червоним терором. За роки військового протистояння довкола Махна сформувалося військове ядро, яке було й на Січі. Раніше такі люди нудилися без походів на бусурман. Тепер їм було нудно в сімейному ліжку, вони хотіли чути хрипіння коней, лопотіння чорного полотнища, свист шаблюк і тріск кулеметів.

Сам Махно, до речі, з повагою ставився до сімейного ліжка. Перша дружина переїхала в Саратов після наступу військ Скоропадського, потім почула чутку про смерть Махна і вийшла за іншого. Наступною дружиною стала Галина Кузьменко – красива вчителька з Гуляйполя. Важко сказати, у яку з якостей Махна вона закохалася (може, саме в того Махна, який відкрив двері карети і ах!), але неприступна вчителька згодилася стати дружиною батька. З умовою – тільки через церковний шлюб.

Нестор Іванович був не проти. І було вінчання, і самогон, і життєрадісна бійка, і поцілунки, і "кілька молдавських оркестрів". Галина всіляко заохочувала молодих махновців вступати у шлюб із їхніми подругами – саме тому в Гуляйполі між походами масово гуляли весілля.

На еміграції почуття між подружжям охололи – амбіційна Галина не могла змиритися, що з гетьманші стала дружиною робітника на заводі "Рено". Але Нестор і Галина періодично зустрічалися аж до смерті батька. Їхня донька Олена втрапила в полон до фашистів у 1940, звідти її вивезли енкаведисти – в Казахстан.

Еміграційна епопея Махна – окрема історія. Румунія-Польща-Німеччина-Франція... Підпільні переїзди, шалені плани на кшталт підняття селянського українського повстання у польській Галичині. На ті часи батько був єдиною людиною, хто перетворив у життя теорії "паперових" анархістів. Можливо, саме тому зараз численні маргінальні фракції кафешантанних та аудиторійних "ліваків" обговорюють нюанси абзаців Кропоткіна, але з недовірою ставляться до Нестора Івановича.

А в Парижі 30-тих знали тільки про дві успішні спроби реалізації анархічних ідей на практиці – Запорізька Січ і Гуляйполе. Про іспанську революцію 1936 року Гемінгвей ще не писав. Іспанські анархісти тусувалися у маленькій мансарді Махна, обговорювали ідеї антимонархічного повстання і пропонували Нестору... очолити революцію.

Гімн іспанських анархістів "На барикади!" – на мотив "Варшав'янки". Їхнім прапором, до речі, був червоно-чорний:



Він відмовився. Здобуті в юнацькі роки тюремні сухоти – в московській Бутирці у 1911-ому лікар навіть був змушений вирізати 22-річному Нестору легеню – і 20 ран дали про себе знати вдалині від Батьківщини. Він не поїхав до Іспанії – і черговий розгром більшовиками анархістів описав не Махно, а молодий англієць Ерік Артур Блер, який потім узяв собі псевдонім Джордж Орвелл.

Махно ж хотів до України. Там уже не було шикарних тачанок, які колись були обов'язковим – настільки обов'язковим, що в 1910-их це вже навіть вважалося жлобством – атрибутом заможного господаря-хлібороба. Там не було уже й хліба. Селяни пухли по подвір'ях, так і не спромігшись на чергове повстання. Збереглася тільки туга за батьком і колишніми часами анархії:

"Встав би батько наш Махно,

Та не дав комуністам

Хліб мужицький відбирати

І в комуні проїдати."

Батько не хотів воювати за свободу Іспанії. Він хотів воювати за свободу голодуючої України, але був далеко від дому. У 1934 році серце Нестора Махна зупинилося. Йому було 46 років.

Прапор ідейного борця зі жлобами Антіна Мухарського



У Парижі Махно нібито написав пісню "Гей батьку мiй, степе широкий!/ А поговорю я ще з тобою./ Бо молодi ж моє бiднi роки/ Та пiшли за водою". Насправді ж цей вірш належить Євгену Плужнику, і написаний спеціально для повісті Валер'яна Підмогильного "Третя революція".

Третя Революція – махновський термін на означення власного чину. Після Лютневої буржуазної і Жовтневої більшовицької третя революція мала стати запорукою свободи для кожної людини, а не держави чи класу.

"Анархія – це не хаос, – казав Махно. – Це воля для кожного".

Він помер в Парижі, у липні. Так само, як і Джим Моррісон. Так само як і видатного американського поета, видатного українського анархіста поховали на кладовищі Пер-Лашез.

Але на відміну від поета, у Махна немає могили. За оренду землі на паризькому кладовищі треба платити. Тому труну з батьком спалили у крематорії, а прах замурували у Стіну Комунарів.

Періодично в Україні виникає ідея перевезти прах Махна в Україну і поховати у Києві. Навряд чи батько був би задоволений з такої офіціозної перспективи. От якби в Гуляйполі...

І наостанок. В бунтівному 68-ому, коли паризька молодь перейменовувала корпуси Сорбонни в честь Махна, один із рупорів студентського бунту Даніель Кон-Бендит заявив, що "Махновський рух – модель майбутнього ідеального суспільства".

Пройшов час. Кон-Бендит став статечним громадянином, депутатом Європарламенту. Замість Махна у бунтівної молоді з'явилася нова ікона – в тому ж таки 1968-ому починається широкий тираж Че в береті.

Махно ж залишився Махном. Про нього не знято голівудських фільмів. Його зображення не красується на футболках бухих тінейджерів. Махно поки що не перетворився на бренд, залишаючись маловідомим анархістом у світовій історії. Селянським батьком.

Може, воно й на краще.

powered by lun.ua

Кровь. 2015

За последние полтора года я видел смерти на Майдане, на войне и в тылу. Но самым страшным и пронзительным остается похорон Славы Веремия на Лесном кладбище в феврале 2014 года...

Прощання з Всеволодом Нестайком – вівторок, 19 серпня, 13:00

У будинку Спілки письменників, вул. Банкова, 2....

Кров. 2014

22 лютого Славі Веремію було би 33 роки. А його закопали в пісок на Лісовому кладовищі. Колесніченко не чув, як його мама голосила над труною...

Міліція знайшла в ''Пори'' тротилові шашки, детонатори, цвяхи і Януковича

З огляду на новину про те, що міліція знайшла у Фемен пістолет, гранати і Путіна, варто згадати новину 9-річної давнини: Міліція знайшла в "Пори" тротилові шашки, детонатори, цвяхи і Януковича...

Одеські депутати не забороняли прапор і герб України:))

Політикани в Одеській міськраді у прагненні відволікти виборців від соціально-економічного стану в країні заборонили "символіку ОУН-УПА". Так сьогодні повідомив УНІАН...

Почему историки не хотят иметь дела с Колесниченко

Севастопольский "регионал" Колесниченко делает вид, что не понимает, почему западные историки возмущаются тем фактом, что Колесниченко перепечатал их работы...