Українська "реформа Рішельє"
Вже кілька місяців поспіль Україна стоїть на порозі акту, який умовно можна назвати спробою приватизації судової системи. Протягом цього часу я намагалася вкласти у голови людей, які затято проштовхують цю приватизацію під виглядом реформування судової системи, всі ризики і небезпеки цього процесу. Марно. Ані думка фахових і авторитетних вчених у галузі права, ба навіть позиція Венеціанської комісії, не зупиняють цього танку, що самовбивчо пре на мінне поле. І з кожним днем небезпека прийняття цього закону Верховною Радою в другому читанні, стає все актуальнішою. Невже закладений "танкістами" механізм тотального контролю над суддями, який значно ускладнить відправлення в Україні чесного і справедливого правосуддя, таки запрацює? Я не хочу в це вірити і роблю все, щоб цього не допустити. І не треба думати, що я в опозиції. Просто я маю власну позицію. Тим більше, що не тільки сам документ, а і весь шлях законопроекту "Про судоустрій та статус суддів" від його авторів до законодавців сповнений лукавства та інтриг. При тому, що завдання по реформуванню судової системи, поставлене главою держави – абсолютно вірне і вчасне.
Спочатку зауважу – суперечка навколо як змісту і суті, так і часу і механізму прийняття цього законопроекту, не є питанням особистісних непорозумінь або навіть конфлікту. Як на мене, питання якості судової реформи є конфліктом світоглядним, якщо хочете – цивілізаційним. І є боротьбою старого світогляду із новим. Бо неможливо за допомогою маніпулювань будувати правову державу. Тим більш неприпустимо на такій основі будувати стосунки України з поважними європейськими структурами, при цьому надаючи неправдиву інформацію керівництву Держави і суспільству в цілому. Україні потрібна реальна судова реформа, яка б забезпечила ефективне і незалежне правосуддя. А не "реформа", яка забезпечить вплив і підконтрольність судової системи, суддів, конкретним людям. Якщо таке станеться, ми отримаємо судову систему, яка актуалізує відомі всім правникам слова кардинала Рішельє: "Дайте мені шість рядків, написаних рукою самої чесної людини, і я знайду, за що її можна повісити". І за іронією долі в українському варіанті можна перефразувати початок цього вислову: "Дайте мені шість рядків, написаних рукою самого чесного судді..."
24 червня цього року Міністерство юстиції України таки направило до Венеціанської комісії проект Закону України "Про судоустрій та статус суддів" для надання свого висновку. Експерти Венеціанської комісії, які були поставлені у дуже жорстку ситуацію часового цейтноту, все ж дійшли висновку, що даний документ є результатом спроби оновлення тої редакції законопроекту про судоустрій та статус суддів, яка вже була предметом оцінки Комісії. І ця оцінка була, м'яко кажучи, критичною. А проаналізувавши нові положення проголосованого парламентом у першому читанні законопроекту, європейські експерти відзначили, що у новому проекті помітне намагання врахувати рекомендації Венеціанської комісії, констатуючи при цьому, що, нажаль, не у всіх випадках це було зроблено вдало. Так, мають місце певні покращення змісту законопроекту, але у сухому залишку зауважено, що основні критичні застереження Комісії залишаються актуальними і щодо законопроекту, який знаходиться на розгляді парламенту.
Отже, законопроект отримав "косметичний ремонт", але по суті залишився таким же кострубатим і сповненим погано прихованих власних інтересів авторів-ідеологів, "рушійників прогресу" судової реформи.
1 липня 2010 року Україні було надано, крім індивідуальних попередніх зауважень щодо законопроекту двох дуже авторитетних експертів Європейської комісії "За демократію через верховенство права" пана Джеймса Гамільтона та пані Ханни Сухоцької (яка, до речі, входить до складу Ради мудреців Венеціанської комісії), лист Секретаря Комісії Томаса Маркерта, який відобразив загальну позицію Венеціанської комісії щодо актуального нині перебігу судової реформи в Україні. Комісія у червні цього року вже відзначила надмірну поспішність при прийнятті у першому читанні цього законопроекту парламентом, і вважає за доцільне надати більше часу для аналізу та дискусії як для європейських експертів, так і всередині держави з тим, щоб бути впевненим у тому, що законопроект дійсно відповідає поставленій меті.
Але мета авторів законопроекту не збігається із загальною метою реформування судової системи – і в цьому причина всього того шуму, який здійнявся навколо змісту пропонованого варіанту "реформи". І в цьому ж – причина того істеричного поспіху, з яким проштовхується в Парламенті цей документ, вади якого, повторюсь, ретушуються товстим шаром косметики, під якою залишається невиправленою його небезпечна для суспільства суть.
Я переконана, що судово-правова реформа має проводитися швидко, однак це не повинно відбуватися за рахунок якості пропонованих змін, які у багатьох випадках ще далекі від європейських стандартів правосуддя, захисту та гарантування прав і свобод людини і громадянина, створення умов для доступу людей до справедливого правосуддя, наявності у всіх без виключення механізмів оскарження тощо.
Нагадаю, що Моніторинговий комітет Ради Європи також звернувся до Венеціанської комісії з проханням про надання висновків щодо законопроекту "Про судоустрій та статус суддів", а також щодо Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження", який набув чинності у травні цього року, і має безпосередній вплив на функціонування судових органів та механізми доступу до правосуддя вже сьогодні.
Як член Венеціанської комісії я звернулася через засоби масової інформації з проханням до Президента України, Верховної Ради України, Міністерства юстиції забезпечити проведення консультацій з експертними структурами Ради Європи, особливо Венеціанською комісією, і отримати їх висновки і рекомендації щодо остаточного варіанту законопроекту перед його прийняттям як Закону. Таким чином діяти у тісній і щирій співпраці з європейськими структурами, конструктивно, без маніпуляцій фактами і інформацією. Крім того, всередині держави також має відбутися широке фахово-експертне відкрите обговорення положень законопроекту. Лише у такий спосіб ми зможемо гарантувати українському суспільству, що судово-правова реформа в Україні повністю відповідає європейським стандартам.
Питання незалежного та справедливого правосуддя – поза політикою. Конституційна реформа правосуддя якраз і може стати консолідуючим фактором, що об'єднає як владу, так і опозицію.
