Національна автономія кримських татар: мрії чи відповідальна політика?
Вчора, 18 травня 2016 року, Президент України у своєму виступі на вечорі-реквіємі пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу зробив насправді сенсаційну заяву щодо необхідності "створення в Криму національної автономії кримських татар". Більш того, він зазначив: "Ми зобов'язані розпочати у парламенті України процес внесення змін та доповнень до Розділу Х Конституції України "Автономна Республіка Крим", які б повною мірою витікали з невід'ємного права кримськотатарського народу на самовизначення у складі суверенної і незалежної української держави". Після чого президент пообіцяв звернутись найближчим часом до Конституційної комісії із закликом утворити робочу групу з підготовки цих змін.
Будь-яка заява президента істотно має величезну цікавість у суспільстві. Тому його меседжі повинні бути довершеними: зрозумілими та однозначно трактованими. Але цього разу одразу виникає питання: в якому ключі слід сприймати озвучені П. Порошенком плани? Як реальні наміри, чи мрії та устремління? Яку позицію у цьому надзвичайно складному питанні "утворення національної автономії кримських татар" має сам глава держави? Чи це – черговий піар на актуальній темі?
Такі запитання виникають через певну неконкретність, розмитість президентського виступу.
Бо про яку саме автономію він веде мову – територіальну? У такому випадку – про який її різновид: адміністративно-територіальну чи політичну автономію?
Якщо мова йде про національно-культурну автономію – це теж маса питань.
Якщо адміністративно-територіальну – то вона вже формально-юридично існує у вигляді Автономної Республіки Крим для України і світу, навіть за умов її фактичної анексії та необхідності вирішення питання деокупації півострова.
Можливо, малась на увазі національно-політична автономія, яку можна розглядати, як окреме державне утворення у складі України. Але це в свою чергу вимагає змін не лише до Розділу Х Конституції, як стверджує у своєму виступі президент, а й, на приклад, до статті 2 Конституції, яка чітко визначає, що Україна є унітарною державою, вирішення інших питань конституційного регулювання системи адміністративно-територіального устрою України, закріпленої насамперед у статті 133 Основного Закону, яка розташована у Конституції точно не у Розділі Х.
До речі, тут слід нагадати, що відповідно частини першої статті 135 Конституції України, "Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України". Як практично без плану деокупації Криму, глава держави пропонує реалізовувати цю вимогу Конституції? Ну не запропонує ж, сподіваюсь, вилучити це з положень Розділу Х Конституції для спрощення?
Багатонаціональний народ України має знати, що конкретно обіцяє президент країни – "гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина" – кримськотатарському народу. Це надто відповідальний момент, адже питання має комплексний характер, як для усієї країни, так і кримських татар. Воно торкається усіх і кожного. Правильна постановка цього питання може сприяти встановленню миру в Україні і поверненню анексованого Криму. Неправильна – стимулювати відцентрові процеси в Україні, започаткувати процес її розпаду.
З почутого учора складається враження, що системного та глибокого бачення у глави держави із актуалізованого ним питання, на жаль, немає! Але ж з таких питань не кидаються словами. Адже "слово не горобець, вилетить – не впіймаєш", – стверджує давнє українське прислів'я.
А якщо брати не так широко, то пригадується думка Черчилля по те, чим відрізняється державний діяч від політика: перший орієнтується на наступні покоління, а другий – на наступні вибори...
У слів президента надто дорога ціна – людські життя і доля країни.
Публічно озвучене ним нове завдання для Конституційної комісії навіює і ряд інших запитань щодо майбутньої перспективи реального виконання цієї обіцянки чи реалізації мрії.
Ми учора вкотре переконалися, що керівництво держави й до сьогодні не має загальної стратегії конституційного процесу, виходячи з довгострокової перспективи розвитку України. Тому замість системного бачення – тактичні ходи, рефлексія на поточний момент.
Фактична нелегітимність нинішнього конституційного процесу призвела до його безрезультатності та повної втрати суспільної довіри. У процесі змін до Конституції України, влада не спиралася на позицію більшості українського суспільства, а рухалася в координатах логіки, нав'язаної ззовні.
Досить складно, на фоні зовнішньої військової агресії, тим більше, коли її складовою є анексія Криму, вкотре розглядати заяви президента про необхідність конституційних змін щодо створення в Криму національної автономії кримських татар, як заяви відповідального політика. Це виглядає скоріше як чергова рефлексія, що присвячена Дню пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Бо відповідальна державницька позиція завжди вимагає фахової ґрунтовної позиції, чіткого плану дій, інклюзивності процесу та високого рівня відповідальності, а не лише гучних політичних заяв на актуальну тему.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
