15 червня 2016, 20:48

Повернення Криму

Сьогодні була у Верховній Раді України. Брала участь у парламентських слуханнях "Стратегія реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи та способи".

Хочу поділитися з Вами своїм виступом!

Шановні учасники парламентських слухань!

Крим – це Україна!

Розмірковуючи над проблемою повернення Криму до складу України, ми повинні усвідомити необхідність визнання вкрай контраверсійної, навіть неприємної для нас думки. Повернути Крим до України, якою вона сьогодні є, шансів мало!

Бо насправді мова іде не просто про повернення території Кримського півострова, про відновлення територіальної цілісності та державного суверенітету України. Мова іде про повернення людей, громадян України – мешканців Криму – обличчям до України, до декларованих нею прагнень та цінностей.

Але на жаль, ці прагнення досі залишаються суто декларативними. Україна не зробила омріяного прориву до європейських цінностей – а саме таке досягнення було б вагомим аргументом для кримчан. Їхнє внутрішнє бажання повернення до України та усвідомлення трагічної історичної помилки у вигляді так званого референдуму, повинно базуватись на розумінні того, що Україна – краща, перспективніша, благополучніша та демократичніша за агресивну тоталітарну Росію. Це соціальна і правова держава.

Скажемо відверто, поки що Україна не демонструє належною мірою таких переваг.

І час тут працює не на користь України. Бо, з одного боку, ідеологічна машина російської пропаганди з кожним днем усе глибше занурює розум та душі частини кримчан до сутінкових тенет "руського міра". З іншого – навіть ті, хто зрозумів обман Росії, яка каже "Грошей нема, але ви тут тримайтесь", відчувають свою чужинність і нерозуміння із нашого боку – України.

Турбота про кримчан, увага до них, захист їхніх прав Україною – це інструментарій для культивування і підтримки необхідної української громадянськості. Навіть при жорсткій позиції РФ, половина кримчан не здали, а зберегли українські паспорти.

Тому першочерговим завданням українських політиків у "кримському питанні" повинна стати підготовка ідеологічної платформи. Чим більше часу буде витрачено на розмови про це, тим складніше буде повернути Крим.

Щодо самого процесу деокупації – "заговорюючи" цю тему, ми знов втрачаємо час.

Насправді план дій з повернення Криму існує, він одразу був напрацьований ще весною 2014 року, а півроку тому був оприлюднений провідними науковцями Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) під керівництвом академіка Володимира Горбуліна. Кожен з нас у той чи інший спосіб долучався також до формування пропозицій.

Питання в тому, чому влада за два з половиною роки не вважала за потрібне користатися системними напрацюваннями фахівців?

Цей план має чотири основних складових.


Перша з яких – це подальший економічний та суспільний розвиток України. Справжні демократичні реформи, справжній рух до європейських цінностей, справжній економічно-соціальний розвиток, були і є головними аргументами у боротьбі ідеологій та поглядів на життя. Бо між дрімучим тоталітаризмом та демократичним розвитком – вибір зрозумілий. І саме такий вибір повинен стати для кримчан вибором між Росією та Україною.

Другий напрям – чітка державна правова та ідеологічна позиції щодо окупованих територій (в тому числі інформаційна стратегія). Це речі – суто технологічні. Вони не потребують таких зусиль та часу, як реалізація суспільно-економічного розвитку. Але ані правової, ані ідеологічної позиції, ані інформаційної стратегії досі нема.

Третій та четвертий кроки – створення сильної армії та потужна дипломатія. Щодо останнього пункту, Україні, на жаль, нема чим пишатись: дипломатична історія "кримського питання" – це шлях нереалізованих можливостей. Бо коли ми з колегами з Української делегації Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи та Українським представництвом при Раді Європи, ще у березні 2014 року, фактично через тиждень після псевдореферендуму в АРК, Севастополі, попри шалений тиск росіян домоглися ухвалення Резолюції по Україні, де вперше було засуджено анексію Росією Криму і Севастополя в порушення міжнародного права, з вимогою відновити територіальну цілісність України, ми вважали, що здобули першу перемогу України, що ґрунтується на міжнародному праві! Заклали тверду міжнародно-правову основу для подальших активних дій та використання традиційного інструментарію та активного пошуку нових міжнародних форматів. Але марно. Бо подальші кроки української влади показали, що вона випадає із світового міжнародно-правового порядку, не володіє інструментарієм ні старим, ні новим.

Сьогодні українська дипломатія має бути готовою до нових викликів, адже на процес повернення Криму також може вплинути збіг обставин, до якого ми повинні бути також максимально готові. Пробуджений терактами ЄС, конфлікт Туреччини і РФ, економічна депресія в Росії – все це видимі чинники нових обставин. Як ситуація складеться після майбутніх виборів президента США, які події слід чекати на Далекому Сході – складно прогнозувати, але важливо одне: Україна може отримати умови, що дозволяють повернути Крим. Важливо бути готовими їх застосувати.

Отже, глобальний системний погляд на деокупацію Криму насправді є. Тепер важливо на державному рівні виробити Стратегічний покроковий багаторівневий план щодо можливих дій з повернення півострову під юрисдикцію України, який би моделював можливі сценарії і дії в залежності від певних ситуацій, носив системний і варіативний характер, а не був черговою рефлексією на події.

Відновлення територіальної цілісності є питанням державної ваги й історичного значення, у вирішенні якого слід керуватися не емоційними імпульсами постшокової громадської думки країни – жертви агресії, а стратегічним баченням, глибоким розумінням національних інтересів.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Суддям не варто забувати про свій законний інтерес – презумпцію компетентності та доброчесності

Схоже, нескінченні реформатори судової влади щиро вірять, що їм в руки вклали щит і меч рідної держави. Адже і ухвалювані закони, і практика їх застосування доволі часто визначаються миттєвими політичними потребами...

''Недооголошена'' війна. Чому для нас важливо оголосити стан війни через агресію РФ проти України

Повернутися у публічній площині до теми щодо суті нерозривного зв'язку між розумінням збройної агресії РФ проти України у міжнародному праві і юридичним фактом оголошення Верховною Радою України за поданням Президента України стану війни через збройну агресію у національному конституційному праві, мене змусили декілька обставин останніх днів...

Дебати: виборчий процес має наповнитись сутісним змістом

І ще раз до теми дебатів. Декілька моїх попередніх тез з цього приводу. Перше. На сьогодні питання проведення передвиборних теледебатів за рахунок коштів Держбюджету під час проведення повторного голосування визначено статтею 62 Закону України "Про вибори Президента України" з урахуванням, звичайно, духу усіх статтей Закону, передовсім, обмежень передвиборної агітації...

Воєнний стан чи апогей правового хаосу, як складової політичної кризи?!

Починаючи із 2014 року я маю публічну позицію, яка полягає у тому, що в Україні, починаючи із моменту анексії Росією Криму, склалися всі підстави для введення воєнного стану...

Парубій і Ко пробили правове дно

У парламенті прийнятий, вибачте за відвертість, абсолютно дебільний закон про внесення змін до статті 6 Закону України" Про Центральну виборчу комісію" щодо збільшення чисельного складу ЦВК...

Україна і криза світового правопорядку: нові реалії. Чи розуміє влада тонкощі процесу?

13-го вересня розпочнеться 15-та Щорічна зустріч Ялтинської Європейської Стратегії (YES) "Майбутнє покоління всього". Попри загальну назву, учасники YES будуть дискутувати з дійсно актуального кола запитань: "Якими будуть завтрашні загрози суспільству, економіці та політиці? Які глобальні виклики чекають на нас? Яке майбутнє Сполучених Штатів, ЄС, НАТО, Російської Федерації? Як захистити демократію від маніпуляцій іззовні та як протидіяти дезінформації"...