Шанс на єднання. Хто зможе?
Останній тиждень перед початком нового політичного сезону стартував звичною інформаційною жуйкою. Ложкін втомився... Райнін – повний сил... Ложкін залучить інвестиції... Райнін зробить життя президента ще комфортнішим...
Ці глибоко вторинні речі крутяться інформпростором в якості топ-новин. Складається враження, що заміна глави АП – найважливіша для українського сьогодення подія.
На цьому тлі губляться і швидко забуваються дійсно доленосні явища...
Під час святкувань 25-ї річниці Незалежності України суспільство отримало цікавий позитивний сигнал, який, на подив, не набув широкого розголосу.
Маю на увазі Слово Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія на урочистому заході з нагоди Дня незалежності України. Ця вражаюча за своїм глибоким змістом промова, вважаю, багато в чому може стати поворотним моментом в українській історії взагалі, та одним із вирішальних факторів у встановленні миру в Україні на теперішньому етапі.
Ще донедавна в Україні УПЦ Московського патріархату вважалась одним із бастіонів "Руського міра". Сановники виховували паству цілком в дусі гібридної пропаганди патріарха Кирила, називаючи російську агресію "громадянською війною" та провокуючи протистояння всередині країни. Однак, 24-го серпня сталось те, на що ніхто, мабуть, і не сподівався. Відкрито і голосно, в присутності вищого керівництва держави та сановників інших церков, – зокрема, що найважливіше, Патріарха Філарета, -Митрополит Онуфрій фактично запропонував єднання навколо проукраїнських цінностей!
Слід нагадати кілька ключових меседжей Блаженнішого:
"Подарований Богом дар незалежності народу є так само цінним, як і дар людської свободи, який дається кожній людині при народженні. Цей дар свободи кожна людина цінує і оберігає, а не рідко готова віддати життя, аби його не втратити. Ціну свободи чудово знає й український народ, який протягом своєї історії пролив багато крові в боротьбі за Віру та Батьківщину".
"У ці часи буремних подій нам як ніколи важливо усвідомити необхідність єдності та любові до ближнього, а також відкинути чвари та забути образи. Усі ми хочемо бачити Україну сильною, могутньою та квітучою..."
"Сьогодні ми молимося за нашу Українську землю і наш народ, а особливо за тих, хто по-справжньому дбає та захищає Україну, і віримо, що Господь подарує нам мир і процвітання і зішле на всіх нас Своє благословення".
Очевидно, що справжній шок від цієї промови Онуфрія стався в Кремлі. Ще б пак – одним ударом зруйнована вся вибудувана російською пропагандою ідеологічна вертикаль. Не є таємницею, що саме релігійне розмежування – це одна з найважливіших складових "гібридної війни". "Спецоперації" на релігійно-духовному фронті – найболючіші та справді руйнівні для нашої держави.
Можна багато розмірковувати над тим, що саме призвело Митрополита Онуфрія до такого кроку – власне переконання, внутрішні чи зовнішні чинники. Але для України нині найважливішим є те, що він надає їй зброю, значно потужнішу за танки і гармати – це однакове бачення, формування спільних підходів усіх, передовсім найбільших православних церков України, до розуміння ходу історії України, осмислення її сьогодення. А головне – надію на майбутнє – спільне, об'єднане і мирне!
Україна просто зобов'язана скористатись цим шансом. І, попри колишні чвари та образи, правильно зрозуміти цей сигнал і прийняти простягнуту Митрополитом руку. Цей сигнал – перш за все для влади, яка поки що ніяк не відреагувала. Реагувати ж треба було негайно! Можливість єднання Київського і Московського патріархатів (саме така пропозиція, безумовно, закладена у промові Онуфрія), це не тільки фінал багаторічного церковного протистояння, яке фактично ділило країну навпіл. Поки що це, можливо, – єднання поглядів, позицій та ідеалів. Яке, безумовно, можна розглядати як перший крок до єднання церков.
Для влади – це пріоритетний механізм внутрішньополітичного – суспільного ладу та, без перебільшення, потужна зброя в боротьбі із зовнішнім агресором.
Так, дехто може зауважити – церква є відділеною від держави, тому влада не може виступати відкритим модератором у цьому процесі. Але даруйте – чи не демонструє влада часом свої позиції щодо справ церкви? Така демонстрація відбулась буквально через два дні після святкування 25-ї річниці Незалежності України. В той час, коли суспільство обговорювало промову Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія і очікувало на позитивний рух до єднання, президент підписав указ "Про святкування в Україні 500-річчя Реформації".
Це свято є важливим для євангельських християн-баптистів. Звичайно, в цьому нема нічого поганого. Україна толерантна до будь яких офіційно визнаних релігійних течій.
Але. Ми все ж таки – православна країна. До Київського та Московського патріархатів Української православної церкви, згідно останніх опитувань, відносять себе відповідно 32 і 25 відсотків вірян України. Взагалі православними вважають себе 70 відсотків громадян.
До протестантської церкви відносить себе 1 відсоток віруючих.
Питання навіть не у тому, чи доцільно встановлювати на загальнодержавному рівні свято, яке є важливим для менше ніж 300 тисяч віруючих. Нехай з боку влади це є проявом толерантності та релігійної злагоди. Питання ж у тій неквапливості, яку демонструє влада у пошуку злагоди між 30-ма мільйонами...
...Позиція митрополита Онуфрія, яка, безперечно, є для людини найвищого духовного сану дуже відповідальною, вочевидь наближає Україну до її давньої мрії. Яка поєднає націю та зробить її дійсно непереможною! А саме – реалізації прагнення віруючих до створення Єдиної Помісної Православної Церкви.
Влада має історичний шанс відіграти дієву роль в цьому процесі.
