Машина реформ запрацювала у зворотному напрямі. ГПУ хочуть перетворити на "преторіанську гвардію"

Наприкінці минулого тижня – 15-го грудня, – Президент України звернувся до парламенту з вимогою невідкладного розгляду проекту Закону "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо удосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження) " N5490, який був зареєстрований у парламенті народними депутатами України М.Паламарчуком, С.Алєксєєвим, Р.Романюком та В.Яніцьким 6 грудня 2016 року. Отже, судячи з президентського поспіху, розгляд і ймовірне прийняття законопроекту N5490 має, на його думку, якесь ну дуже важливе значення!

Парламент, очевидно, у найближчий час розгляне це питання.

У сучасній історії парламентаризму ми часто традиційно спостерігаємо ситуацію, коли депутати голосують за щось, не маючи часу або бажання, чи цікавості або натхнення (а доволі часто – і фаховості), уважно проаналізувати зміст пропонованого документу та глибоко вникнути в його суть. Свою позицію вони у такому випадку визначають "лінією партії", супроводжувальною запискою та доповіддю, де традиційно всі закони – "європейські", "прогресивні", "конституційні" та "демократичні". У даному випадку раджу обранцям вчитатись у кожне слово, аби зрозуміти, що насправді криється за ймовірною черговою законодавчою #перемогою...

Вже сама підназва законопроекту "щодо удосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження" викликає повний дисонанс. Завдання кримінального судочинства є зрозумілими, чітко та повно визначеними статтею 2 Кримінального процесуального кодексу України – це захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Отже, після знайомства з текстом законопроекту N5490 закономірно виникає питання – мова йде про якісь "особливі" завдання та механізми поза межами завдань чинного КПК? Відповідь на це запитання – у змісті пропонованих авторами "новацій". Які, без перебільшення, шокують того, хто, з одного боку, бодай елементарно розуміється у питаннях кримінального права, з іншого – у справжній суті європейських традицій у цій царині, на які дозволили собі послатися автори законопроекту.

Аплодисменти від Андрія Януарійовича

Отже – "шок N1". Законопроект, долею якого так опікується глава держави, знищує принципи змагальності сторін ще на стадії досудового розслідування, свободу у поданні суду доказів та доведенні перед судом їх переконливості та рівності. У порівняльній таблиці, якою супроводжується текст законопроекту (можна подивитись тут), міститься результат важкого "мозкового штурму" авторів стосовно статті 290 КПК України – "Відкриття матеріалів іншій стороні".

Нинішня редакція статті 290 КПК України містить, серед іншого, 11 частин (з другої по дванадцяту) із детальним описом окремих обов'язків, повноважень та прав сторін у досудовому слідстві. На змісті доцільно зупинитись докладніше, аби стало зрозуміло, яку єзуїтську витівку дозволили собі сучасні парламентські "правники", яких чомусь вимагає у першочерговому порядку підтримати президент.

Отже:

Зокрема частина друга, третя, четверта передбачають обов'язок прокурора або слідчого надавати доступ до матеріалів досудового розслідування – будь-які докази, які можуть бути використані для доведення невинуватості або сприяти пом'якшенню покарання обвинуваченого; доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, – до всього, що прокурор має намір використати як докази у суді.

Частина п'ята регламентує правило видалення відомостей, які не будуть розголошені під час судового розгляду, що має бути чітко позначено. Частина шоста зобов'язує сторону захисту за запитом прокурора також "надавати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння... якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді". Ця ж частина надає захисту право "не надавати прокурору доступ до будь-яких матеріалів, які можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення".

З сьомої по десяту частину цієї статті регламентується процедура відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів розслідування та строків ознайомлення з ними.

Частина одинадцята встановлює, що "сторони кримінального провадження зобов'язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду", а частина дванадцята цієї ж статті передбачає, що, "якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази".

Що тут не так, спитаєте? Що змінено, вдосконалено, "європеїзовано" авторами змін? Відповідь авторів законопроекту на це питання – "Усе не так"! Бо зміна тут одна, РЕВОЛЮЦІЙНА, в дусі часу – напроти усіх цих одинадцяти частин статті 290 КПК України у проекті міститься категоричне "ВИКЛЮЧЕНО"! А власне саму статтю 290 у законопроекті N5490 пропонують назвати "Закінчення досудового розслідування з направленням до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру". Відчуваєте різницю? У чинному КПК України поки що є "відкриття матеріалів", а за "новаторським" законопроектом стає "закінчення розслідування".

Генпрокурор СРСР Вишинський, автор непересічної тези про те, що на обвинуваченому лежить тягар доведення обставин, які його виправдовують, несамовито аплодує із труни депутатам від БПП, які "ВИКЛЮЧИЛИ" будь-яку змагальність сторін у кримінальному провадженні та фактично скасували інститут правової допомоги на етапі досудового розслідування. Був би Андрій Януарійович живий – попросив би Сталіна нагородити їх красивими медальками. (Взагалі-то не виключено, що без нагород автори законопроекту не залишаться і нині...)

"Пани" і "холопи" кримінального процесу

"Шок N2". Автори проекту Закону особливо не морочились і з інших питань законопроекту. Вирішили процедуру ознайомлення з матеріалами справи перенести безпосередньо до суду. У статті 314 КПУ "Підготовче судове засідання" вписали у перелік дій головуючого судді для вирішення питання "про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів досудового розслідування". Прокурор або слідчий таким чином позбавляється відповідальності за дотримання строків слідства, адже час ознайомлення з матеріалами нині входить у час слідства, вони вже не несуть відповідальності за якість (!) матеріалів досудового розслідування, їх належність, повноту, об'єктивність – це все вже має стати відповідальністю "поганого" суду.

Тобто відтепер прокуратура або інший слідчий орган має привести до суду обвинуваченого та жбурнути на суддівський стіл стос матеріалів, які ніхто ще не бачив. І робіть з цим, що хочете! Таким чином з прокурорів та слідчих у нас роблять "панів", а всі решта у кримінальному процесі – "холопи". Сторона захисту не має взагалі прав на стадії досудового розслідування. Правовий, при чому обов'язково професійний захист, як це вже передбачено Конституцією України після нещодавньої судової реформи, не встигнувши народитись, ліквідовується як такий. Ну і суд – він у всьому буде винен. Це, безперечно, така "європейська новація". Але з епохи Середньовіччя. На жаль.

З цієї ж царини – іще одна "реформаторська" забаганка авторів законопроекту N5490.

В статтю 197 КПК "Строк дії ухвали про тримання під вартою, продовження строку тримання під вартою" пропонується новела, згідно з якою сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати 18 місяців – проти 12-ти місяців в існуючій редакції КПК. Задля логічного пояснення здійснення цієї прокурорської мрії (мати нескінченний термін утримування обвинуваченого та строк розслідування), автори запроваджують поняття "особливо складного кримінального провадження щодо особливо тяжких злочинів, вчинених організованою групою або злочинною організацією". (у чинній редакції є лише "тяжкі та особливо тяжкі злочини").

Статтю 219 КПК "Строки досудового розслідування" також пропонують доповнити частиною, згідно якої загальний строк досудового розслідування не може перевищувати "вісімнадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину або щодо якої здійснюється спеціальне досудове розслідування".

Отже, прокуратура отримує зручний важіль тягнути справи аж до півтора року – варто лише надати справі відповідного "статусу". Неважко передбачити, що у випадку прийняття законопроекту N5490, кількість "злочинних груп" різко зросте... А кримінальне провадження без забезпечення елементарних можливостей для сторони захисту з урахуванням ще й механізму зупинення кримінального провадження тягнутиметься вічно, або майже вічно...

Фантомне ознайомлення "належним чином"

"Шок N3". "Креатив" авторів іноді заходить у відверто маразматичні кути. До прикладу, стаття 135 КПУ України "Порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні", за умов ухвалення законопроекту N5490, буде "прикрашена" положенням про публікацію повістки про виклик особи в офіційних друкованих виданнях: "Голос України", "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті органу, що здійснює досудове розслідування – у разі наявності інформації про перебування особи за межами України. Сама повістка такій особі "надсилається за останнім відомим місцем її проживання".

Второпати сенс такої публікації вдається лише після ознайомлення із пропонованою "модернізацією" статті 136 законопроекту – "Підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом". Якщо у чинній редакції частини першої цієї статті стверджується, що "належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом", то у недалекому майбутньому може статись, що "...особа вважається належним чином ознайомлена зі змістом повістки про виклик з моменту її опублікування у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження".

З таким же успіхом автори могли б запропонувати вважати особу "належним чином ознайомленою" у момент, скажімо, публікації відповідного посту на сторінці Генпрокурора у Фейсбуці, а сам пост – повісткою. Або повернути інститут глашатаїв, які будуть зачитувати повістки в людних місцях через гучномовці... Чом би й ні? У парі з "заочним засудженням" – це звичайно тягне на особливу "європейськість".

Скасування #перемоги

Багато хто зауважить – навіщо весь цей рейвах, який в ньому сенс, якщо з Конституції України вилучені повноваження прокуратури із здійснення нею досудового розслідування? А саме у її Розділі XІ. Перехідних положень є дата – до 15 квітня 2017 року. Але "вишенькою та тортику" цього законопроекту є те, що пропонується виправити і цю дату – та відповідно продовжити повноваження прокуратури щодо здійснення досудового розслідування аж до 20 листопада 2019 року. І це "шок N4".

Тобто одна з демократичних #перемог "реформаторської" влади у так розрекламованій нею судовій реформі скасовується "до кращих часів", так би мовити. Слідча функція прокуратури залишається по факту ще майже на 3 роки! А сама генпрокуратура озброюється небаченими повноваженнями та правами, перетворюючись фактично на державу в державі, на "преторіанську гвардію"... Але чию? Судячи із формальної зацікавленості, яку проявляє Президент щодо законопроекту N5490 "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо удосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження) – відповідь майже очевидна. Чому майже? Тому що ми не знаємо, чи ознайомлений повною мірою президент зі змістом так званих "новацій", що йому підсунули для звернення до парламенту, з використанням його виключного права вимагати від парламенту невідкладно розглянути цей законопроект позачергово у порядку реалізації ним повноважень згідно статті 93 Конституції України? Чи це оточення або хтось інший скористалися зайнятістю глави держави?

У цьому контексті залишаються знову незрозумілими оті "завдання", які має вирішити цей законопроект? Це не виглядає вторинним, адже під каток "преторіанців президента" може потрапити будь-який громадянин! Правила у даному випадку для всіх однакові. Попри те, що влада може скільки завгодно мотивувати цей шокуючий наступ на права людини боротьбою із олігархами, корупціонерами, злочинцями "старого режиму" – права на захист із абсолютним пануванням сторони обвинувачення у безкінечному досудовому розслідуванні цими "новаціями" в умовах не правової держави, якою, на жаль, є Україна, позбавляються ВСІ!

Причому у спосіб, нахабний та зухвалий, адже не те, що невідповідність, а пряма суперечність "новацій" законопроекту N3490 статтям 19, 22, 59, 62, 63, 64, 131-1, 131-2 Конституції України є вже абсолютно очевидною.

Як і є абсолютно прозорим доказ того, що цей недолугий законопроект вінчає собою системну атаку на права людини. Наявність саме системної "роботи" влади у цьому напрямі нині підтверджує, але вже з іншого боку, також скандал щодо підготовки іншого законопроекту про зміни до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Заява Ради адвокатів України (РАУ) з приводу прийняття робочою групою Ради з питань судової реформи при Президентові України змін до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ухвалена 15 грудня цього року. Саме у той день, коли президент звернувся до парламенту із проханням терміново розглянути створення "преторіанської гвардії"...

Як заявляють представники РАУ, які брали участь у підготовці документа, проект закону, що пропонується нині, у маніпулятивний спосіб поданий на заміну тексту, над яким працювала робоча група тривалий час, та не відображає позицію адвокатської спільноти та її представників у цьому органі. У день засідання Ради адвокатів України цей абсолютно новий законопроект був тихесенько ухвалений – без їхньої участі, голосами "президентського пулу".

РАУ вважає що цей законопроект "ані за духом, ані за буквою не відповідає європейським реформам правосуддя. У разі його прийняття Україна зробить крок назад у розвитку інституту адвокатури та позбавить громадян ефективної професійної правової допомоги".

У такі збіги важко повірити! Ці два законопроекти, один з яких – "невідкладний", – надає небачених прав прокуратурі, а другий (теж буде "невідкладним"?) принижує та послабляє адвокатуру – це дуже красномовний факт!

***

Людині притаманно мислити порівняннями та аналогіями. Не знаю, які образи відвідають уяву народних обранців під час розгляду законопроекту N5490 у парламенті, але мені чомусь згадалася така собі книжечка під назвою "Молот відьом". Це середньовічний трактат, написаний у часи кривавої інквізиції одним домініканським інквізитором. Книга містить серед іншого, інструкції для магістратів щодо засобів та процедур доведення винуватості "відьом" і "забезпечення їхнього осудження" судом Інквізиції. (У ті темні часи магістратами називалися службовці Інквізиції, які займались розслідуванням, збиранням доказів та представляли позицію обвинувачення в суді Інквізиції, тобто виконували функції прокурорів). "Молот" чітко інструктував їх таким чином, що у "відьми" не було жодного шансу на захист та доведення своєї невинуватості, що давало суду можливість швидко відправити обвинуваченого на багаття...

Нині перед народними депутатами постав вибір – ставати співавторами сучасного "Молоту відьом", чи все ж таки ні.

І я б не сказала, що це важкий вибір!

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.