Воєнний стан чи апогей правового хаосу, як складової політичної кризи?!
Починаючи із 2014 року я маю публічну позицію, яка полягає у тому, що в Україні, починаючи із моменту анексії Росією Криму, склалися всі підстави для введення воєнного стану. Тому, звичайно, для мене було б цілком логічним вітати це рішення, хоча воно було прийняте із мінімум чотирирічним запізненням.
Але я за безумовне дотримання конституційного порядку у державі. Тим більше у такому надзвичайному випадку, коли мова йде про введення воєнного стану. Цей крок, без сумніву, просто зобов'язаний мати належну конституційну і демократичну легітимність, правову чистоту, пропорційність і правову визначеність.
На превеликий жаль, змушена констатувати, що нещодавня акція щодо введення в державі воєнного стану, була позбавлена усіх перелічених правових чеснот. Це ознака піку політико-правової кризи, що триває в Україні з квітня 2016 року, коли у парламенті у неконституційний спосіб був сформований уряд за відсутності коаліції депутатських фракцій.
Як має бути
28 листопада о 15 год. 18 хв. усі інформагенції України повідомили, що у газеті "Голос України" опублікований Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" за N393/2018 та Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" за N2630-VIII.
Отже, з початку розгляду питання про введення воєнного стану минуло 2 доби, допоки влада офіційно оприлюднила у спеціальному випуску парламентського видання (за N226) відповідні указ і закон, які одночасно і набули чинності, як того вимагає Конституція, а також Закон України "Про правовий режим воєнного стану", Закон України "Про Регламент Верховної Ради України", та власне й самі офіційно опубліковані документи про введення воєнного стану.
З урахуванням усіх дискусій, значного міжнародного значення самого факту введення воєнного стану та подій, що фактично відбулися на печерських пагорбах, є необхідність детально проаналізувати правові аспекти ходу підготовки рішень, процедури їх ухвалення, набуття ними чинності, їх змісту та початку забезпечення виконання правового режиму воєнного стану.
Насамперед, маю підкреслити, що наше національне законодавство України однозначно – дуже зрозуміло та ґрунтовно описує правовий механізм, про який йде мова та встановлює чіткі і конкретні вимоги щодо процедур та документів.
Стаття 5 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначає відповідний порядок. Як формується пропозиція, яким чином видається Указ Президента України, як і у які строки збирається Верховна Рада України, як офіційно оприлюднюються і коли набувають чинності відповідні документи. Стаття 6 цього ж Закону з урахуванням визначення воєнного стану та його видів (згідно статті 1 Закону) чітко визначає, що має бути в обов'язковому порядку зазначено в указі президента.
При цьому Регламент Верховної Ради України у статтях 189, 190 Глави 31 "Розгляд питань про затвердження Указів Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію...", чітко встановлює парламентську процедуру розгляду питання та її правові наслідки.
Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" встановлює вимоги до ухвалення рішень цим органом, який готує пропозиції для президента.
Діють Закони "Про національну безпеку України", "Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", які мають бути обов'язково враховані при ухваленні рішень щодо воєнного стану.
Цей докладний опис є необхідним для розуміння того, що згідно конституційного порядку та законодавчого механізму його реалізації саме Президент України, згідно пункту 20 частини першої статті 106 Основного Закону, ухвалює відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію.
Тобто, президент держави вводить воєнний стан, а парламент лише затверджує його рішення законом.
Хроніки правового хаосу та піку парламентської кризи
З огляду на перелічені положення Конституції та спеціального законодавства України, процес, свідками якого ми усі стали, виглядає апогеєм правового хаосу та піком кризи парламентаризму в Україні. Якщо чесно, повним його крахом!
В ніч з 25-го на 26 листопада 2018 року на засіданні РНБОУ приймається рішення рекомендувати президенту введення воєнного стану в усій Україні. Ці рекомендації президент затверджує своїм Указом N390. На підставі цього рішення РНБО та указу президента, яким воно затверджене, підготовлено інший Указ – "Про введення воєнного стану в Україні" за N391. Це саме той варіант, у якому фігурує термін 60 днів воєнного стану на усій території України із максимальним пакетом можливості тимчасового обмеження прав і свобод. Цей Указ передається до парламенту.
Те, що відбулось у парламенті далі, відомо. Після депутатського "бунту", де насамперед проявили себе фракції Олега Ляшка, Юлії Тимошенко та Самопоміч, з самого початку засідання парламенту о 16 годині 26 листопада 2018 року щодо терміну введення воєнного стану, обмеження свобод громадян і географії, президент зробив вигляд людини, схильної до компромісів. І одразу звернувся до народу, а згодом – за декілька годин – з парламентської трибуни до парламенту, заявивши, що вніс відкоригований з урахуванням пропозицій ВР відповідний Указ. Він є зареєстрованим у парламенті. І з цього місця треба, як кажуть, "стежити за руками". Тільки згодом виявилося, що "відкоригований" варіант – це 393-й указ президента. Мало того – у тексті були ретельно збережені положення щодо обмеження прав і не йдеться про окремі території. Тільки термін дії воєнного стану був скорочений до 30-ти днів, уточнено час. Тобто відкоригована була відповідно лише перша стаття указу. Усі інші його складові – від назви і до останнього положення, залишилися, як у попередньому варіанті.
Більш того, як випливає опосередковано із виступу президента, а також безкінечних реплік про "під стенограму" від спікера парламенту в ході засідання парламенту, а головне за інформацією депутатів – народні обранці не мали тексту указу президента і проекту відповідного закону! Це той, що за словами спікера, буде техніко-редакційно доопрацьований. Не було обов'язкової також процедури першого читання та прийняття закону у цілому. Також голосуванням у парламенті не змінювалася встановлена законом спеціальна парламентська процедура. Для спікера Парубія – це звичайна справа – голосувати з голосу, без проектів, без дотримання процедур. Одним голосуванням – 276 "за". Але з точки зору Конституції і законів – це злочин!
27-го листопада "Урядовий кур'єр" друкує Указ Президента України за N390 від 26 листопада 2018 року та Рішення РНБОУ у редакції – 60 днів, обмеження прав, територія усієї країни. Від цього факту суспільство почало відчувати стійкий когнітивний дисонанс. Який посилюється заявою в FB об 11:35 нардепа Вікторії Сюмар, яка зауважує, що воєнний стан – не та тема, довкола якої можливі будь-які маніпуляції датами, формулюваннями чи неточностями і повідомляє, що в парламенті триває техніко-редакційне (пресловуте – авт.) опрацьовування Закону про затвердження відповідного Указу.
Не дивлячись на ці заяви, ситуація поступово занурюється у хаос і з огляду на те, що у варіанті Указу, який підкладено під відповідний Закон, немає переліку областей, у яких вводиться воєнний стан, тобто воєнний стан знову-таки вводиться в Україні!!!
Звичайно, таких акул законотворчості, як спікер Андрій Парубій, може влаштовувати усне озвучення переліку областей президентом під стенограму. Але Закон України "Про правовий режим воєнного стану" такої "гнучкості" не передбачає. Він вказує, що пропозиції у цьому питанні формує для президента РНБОУ і (увага!) не передбачає можливостей для Верховної Ради коригувати сам текст Указу Президента! Парламент не може доповнювати також його правове регулювання. Що є логічним. Якщо пояснити це зрозумілою для Парубія мовою – парламент у ході дебатів може напрацювати пропозиції, застереження, передати їх президенту, якщо вважає, що ці застереження мають бути враховані президентом. Який, погоджуючись, збирає РНБО, де формуються нові пропозиції для президента, готується новий текст Указу президента, який затверджується парламентом. Втручатись у зміст указу, самостійно доповнити його зміст правового регулювання своїм законом парламент не може!
Тому його застереження у законі, яким затверджувався указ, як щодо можливості проведення часткової мобілізації в період дії воєнного стану, так і про визначення переліку окремих територій для введення воєнного стану, насправді так і залишились його застереженнями – "для історії", так би мовити.
Щоб президент не крутив парламентом, як "циган сонцем", спікер Парубій і парламент мали б знати, що Верховна Рада України при затвердженні указу Президента України про введення воєнного стану може прийняти такі рішення: 1) схвалити повністю; 2) частково, з рекомендаціями та/або застереженнями; 3) відхилити проект закону про затвердження відповідного указу Президента України. Більш того, на випадок, коли парламент дає рекомендації та/або застереження, законодавець установив, що чинними, згідно частини другої статті 190 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України", є положення відповідного указу Президента України, затвердженого Верховною Радою України, який набирає чинності одночасно з законом. Все. Крапка.
Фантомні засідання РНБОУ і де саме та коли введено військовий стан
От такі справи. До змісту указу та інших акцентів, з ним пов'язаних, ми ще повернемося. А зараз лише два моменти щодо його підготовки.
Перший. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", пропозиції, як відомо, для президента подає РНБО. Рада ухвалює свої рішення згідно статті 9 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України", на засіданнях, які є основною організаційною формою іі діяльності, де її члени голосують особисто. І уся країна спостерігала за тим, коли уночі 25-26 листопада 2018 року таке засідання проводилося – на ньому було ухвалено Рішення, що затверджене Указом Президента України N390/2018, що й було опубліковано в "Урядовому кур'єрі" 27 листопада. А от звідки з'явилося наступне Рішення РНБО від 26 листопада 2018 року "Про внесення зміни до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26 листопада 2018 року "Щодо надзвичайних заходів із забезпечення державного суверенітету і незалежності України та введення воєнного стану в Україні", і вже затверджене Указом Президента України N392/2018, що було опубліковано в "Урядовому кур'єрі" вже 28 листопада, достеменно не відомо. Жодної публічної інформації про проведення засідання РНБО немає. У тому числі і на сайті РНБО. У зв'язку з цим у мене питання до президента і секретаря РНБО – чи дійсно відбулося таке засідання? Чи голосували особисто за це рішення члени РНБО, як того вимагає закон?
Другий. Згідно частини шостої статті 107 Конституції, у засіданнях РНБО може брати участь Голова Верховної Ради України. От тут пан Парубій міг би озвучити пропозиції парламенту і наполягати на відповідних змінах у Рішенні РНБО, а відтак і в указі президента. Зміг би. Якби володів відповідними знаннями і розумінням того, що вимагає від нього Конституція України. Якби міг усвідомити міру своєї відповідальності, як голови парламенту. Якби так не поспішав до Брюсселя для рукостискань та заяв.
Отже, наразі маємо жахливу картину правового хаосу унаслідок правового свавілля у результаті нехтування, незнання, недотримання Конституції і законів України, відсутності взаємодії у вищому керівництві держави, а також прояву відвертої неповаги до народу України.
З правової точки зору, державні рішення такої надважливої ваги, міжнародного і внутрішньодержавного значення, у такий ганебний спосіб не ухвалюються! Я вже не кажу про політичну, етично-моральну атмосферу у яких приймались рішення про введення воєнного стану.
У сухому залишку, нині з часу виходу спецвипуску "Голосу України" N226 від 28 листопада 2018 року, з моменту офіційного оприлюднення разом із Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" набув чинності і діє Указ Президента України за N393/2018 "Про введення воєнного стану в Україні".
Однак, з точки зору конституційного порядку в державі, це продовжує ланцюг незрозумілих "граблів". Бо указ президента не містить чіткої правової визначеності, яка вимагається при ухваленні таких ключових для суспільства і держави нормативних актів. Маю на увазі відсутність однозначного розуміння його змісту.
Аргументую свою позицію
Перше. Назва Указу і увесь текст його статей чітко вказує на введення воєнного стану в Україні. Як відомо, Конституція і спеціальне законодавство України розрізняє послідовно і системно різні види воєнного стану: 1) в Україні, тобто на території усієї держави; 2) в окремих її місцевостях.
Формула "указ президента про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях" присутня у всіх спеціальних законодавчих актах України, оскільки повторює конституційну формулу "введення воєнного стану в Україні або в її окремих місцевостях" (п.31 ч. першої ст. 85, п.20 ч. першої ст. 106 Конституції). Іншого, окрім як чітко визначити та вказати, з метою однозначного розуміння, який вид воєнного стану введено указом на той чи інший момент часу у державі, не дано. Сьогодні, виходячи із назви та змісту чинного Указу президента, запроваджений воєнний стан в Україні, а застереження парламенту, що стосуються введення воєнного стану у Вінницькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Чернігівській, а також Донецькій, Запорізькій, Херсонській областях та внутрішніх водах України Азово-Керченської акваторії, фактично повисли в повітрі, залишившись просто застереженнями. Сам президент Петро Порошенко, видавши Указ одного змісту, також наполягає публічно на виконанні свого ж акту у інший, ніж передбачений законодавством та указом, спосіб. Це нонсенс, якого світ не бачив! На цьому ж наполягають уряд та інші державні чиновники. Новостворена ЦВК, очевидно, не аналізуючи фахово законодавство України, услід за президентом вже поспішила звернути увагу суб'єктів та інших учасників виборчого процесу місцевих виборів, що проводяться у Вінницькій, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях, у яких введено воєнний стан, на неухильне дотримання вимог частини першої статті 19 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" щодо заборони проведення виборів. А там нехай самі вирішують, як діяти. І у цих регіонах, і в інших.
Тобто держава та й світова спільнота наразі дезорієнтована у питанні території режиму воєнного стану.
Друге. В Указі встановлено, що воєнний стан вводиться із 14 години 00 хвилин 26 листопада 2018 року строком на 30 діб до 14 години 00 хвилин 26 грудня 2018 року. Однак Указ і відповідний Закон набули чинності не 26 листопада до 14 години, а 28 листопада 2018 року. Як відомо, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У зв'язку з чітким конституційним порядком дії у часі законів та інших актів України, та у зв'язку з чітким визначеним конституційним порядком набуття чинності законів, що передбачений частиною п'ятою статті 94 Конституції України, а також спеціальним порядком набуття чинності документів про введення воєнного стану, є очевидним, що воєнний стан в Україні чи в її окремих місцевостях не може бути введений "заднім числом". Звідси і різне бачення президента і, наприклад, нардепа Івана Вінника із Комітету з питань оборони, які в обідній час 28 листопада 2018 року по-різному коментують наявність воєнного стану. Президент України наполягає, що такий стан вже є, а депутат, – що ні.
Закон вимагає вказати в указі час введення, але той же закон не допускає, що час введення воєнного стану може починатися в умовах, коли ще немає чинних Указу і спеціального Закону.
Крім того, вже сьогодні очевидно, що невизначеним є і час завершення дії воєнного стану.
Держава і у питанні часу дії воєнного стану дезорієнтована.
Третє. Пункт 5 частини першої статті 6 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" чітко встановлює "вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень".
Однак, на порушення цієї вимоги закону, в статті 3 Указу надається приховане право самому президенту чи комусь іншому вирішувати, чи будуть обмежуватися права і свободи людини, передбачені статтями 30 – 34, 38, 39, 41 – 44, 53 Конституції України, а також чи будуть вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Як відомо, ця стаття 8 Закону має надзвичайно широкий спектр не тільки обмежень, а й примусу від імені держави!
Такий прихований, свавільний, не визначений чітко підхід у державі, яка не є повною мірою правовою, щоб не назвати речі своїми іменами, застосовується лише до громадян України. Бо згідно статті 7 Указу, для світової спільноти пропонується інший підхід, оскільки Міністерству закордонних справ України наказується забезпечити інформування в установленому порядку Генерального секретаря ООН та офіційних осіб іноземних держав про введення в Україні воєнного стану, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.
Тобто, треба розуміти, що межі відхилень від конституційного обсягу прав людини, наприклад, щодо гарантій недоторканості житла, таємниці листування, телефонних розмов, іншої кореспонденції чи втручання в особисте життя, свободи думки і слова тощо буде визначати очолюване Клімкіним відомство, що є поза межами його компетенції? І про це будуть знати лише в ООН і офіційні особи іноземних держав?!
На мою думку, МСЗ України може лише поінформувати про ті межі обмежень прав та свобод, інтересів, які чітко та конкретно визначені безпосередньо в Указі Президента. Визначені! Тобто завчасно названі і систематизовані, а не такі, що теоретично можуть бути лише колись визначеними і обмеженими довільним (не визначеним) колом осіб, часом і підставами такого обмеження. Черговий нонсенс.
І як тут "жити звичайним життям"?
Отже, абсолютно очевидно, що процедура введення воєнного стану, як конституційна, так і законодавча порушена такою мірою, що його легітимність, як конституційна, так і демократична з точки зору національного права, повністю підірвана. За таких умов створено підстави для недовіри з боку міжнародних партнерів, якщо вони нададуть усьому, що відбулося, правову оцінку. Сьогодні немає однозначного розуміння і сприйняття самою владою. І що найголовніше – громадяни України дезорієнтовані під час воєнного стану у ключових питаннях: конституційності та законності процедур його введення, правової визначеності щодо часу його запровадження та припинення, території дії та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, вичерпного переліку обмежень прав і свобод людини та обмежень прав та законних інтересів юридичних осіб, та відповідно строків їх дії. Через цю невизначеність громадяни України не отримали можливості знати свої права та обов'язки та розуміти пропорційність (відповідальність) цих обмежень ситуації з введенням воєнного стану. Вони не мають впевненості, що їх не дискримінуватимуть, не рейдеруватимуть...
Така неправова вседозволеність дає карт-бланш і уряду, іншим органам в державі діяти також свавільно. Дотепер відсутня інформація про те, що Кабінет Міністрів України ввів у дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні, не дивлячись на те, що це прямо передбачено пунктом 1 статті 4 Указу президента. При тому, що президент наполягає на введенні воєнного стану ще з 26 листопада, на найближчому засіданні уряду 28 листопада питання не розглядалося. Мабуть, у якості компенсації, прем'єр Гройсман закликав країну "жити звичайним життям, працювати і навчатись". Після чого із почуттям виконаного обов'язку і цей відбув до Німеччини. І нехай увесь світ зачекає з реальним забезпеченням того воєнного стану.
На підставі статті 19, 68 Конституції України, президент, парламент, РНБО, усі вони зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак зобов'язані негайно привести ситуацію з введенням воєнного стану до існуючого конституційного порядку держави! Тобто у відповідність із Конституцією та законами України. Негайно! Принести вибачення народові України.
За цих умов ще раз наполягаю – усе українське суспільство є свідками не просто серйозного загострення політичної кризи у державі, а самого піку політичної кризи у державі, передовсім кризи парламентаризму! За такі речі, які стались під час ухвалення рішення про введення воєнного стану, має настати відповідальність. Щонайперше, політична! Такою ситуація залишатися надалі не може.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
