Інформаційні виборчі війни. Russian style
Російська школа пропаганди претендує називатися класикою, залишивши Йосипа Гебельса далеко позаду. Міфотворчість, відверта брехня, постановочне відео та абсурдні месиджі – це стандарт перетворення ЗМІ в пропагандистську машину для інформаційної війни.
Коли ми робили все, аби припинити мовлення цих "інформаційних гармат" в Україні, не врахували, що Russian style пропаганда досить легко впровадити і в українських ЗМІ. Особливо там, де росіяни є власниками і топ-менеджерами.
Яскравий приклад – телеканал Інтер. Він давно виступає інформаційною машиною в інтересах власника Льовочкіна та Фірташа, видаючи по 6-8 нищівних сюжетів по уряду, НФ, Самопомічі та рекламуючи Ляшка спільно з Оппозиційним блоком. Зрозуміло, що про жодні стандарти в тих сюжетах не йдеться, зрозуміло, що видумані експерти та постановочне відео вже сприймаються нормою.
Але вчорашній фільм, який "клєпали" поспіхом, бо в програмі передач його не було й близько, але втиснули його в самий прайм – це вже серйозна конкуренція з інформмашиною Кремля в мистецтві пропаганди, або ще гірше – це зрежисована Кремлем атака на тих, хто не пішов на "договорняк" з Путіним і відстоює західний курс.
Один з елементів фільму – звинувачення Пашинського в атаці на малазійський Боїнг – це вершина фантазії інтерівських чи кремлівських креативників. Особливо після зовсім інших висновків міжнародних експертів.
Бажання Кремля відволікти увагу від того, що зразковий злочин міжнародного тероризму вчинили проросійські сепаратисти – цілком зрозуміле. Питання лише навіщо цей абсурд тиражує український телеканал?
Може тому, що не зовсім український? Адже 29% Інтеру належить російському ОРТ, управляє ним громадянин Росії Ігор Шувалов, а інші власники Фірташ та Льовочкін мають дуже дружні стосунки з багатьома російськими політиками та бізнесменами, бо роками будували схеми газової залежності Україні від Росії, які вдалося поломати лише зараз?
Всі ці речі очевидні, адже глядача очевидно перегодовують "пропагандистським фастфудом" в російському стилі, забуваючи, що "Україна – не Росія", що українці завжди вміли читати "між рядків", і що тут завжди була і сподіваюся буду конкуренція, як політична, так і медійна.
Говорячи мовою піарників – "не работает". А висновки зробимо. Системні. Про стан телерадіопростору та медіаосвіту, аби українців далі не перетворювали на "інформаційних зомбі" а ля сучасна Росія.
Завжди була переконана: в Україні немає сенсу конкурувати кількістю пропаганди, тут варто конкурувати правдою, і справами.
