Від бойової травми до психотерапії: що ми вже можемо робити з кетаміном
Цей виступ я готував для щорічної науково-практичної конференції, яку організовує Українська військово-медична академія, але вирішив поділитися думками з більш широкою аудиторією, оскільки проблема "Психічні травми війни" чіпляє ледве не усіх наших людей.
Війна залишає по собі не лише фізичні поранення. Для багатьох військовослужбовців і ветеранів її наслідки продовжуються вже після повернення додому – безсонням, тривогою, нав'язливими спогадами, емоційним онімінням, депресією, втратою сенсу, проблемами у стосунках. Це ж стосується і цивільного населення, яке потерпає від щоденного кацапського терору. Особливістю є той факт, що ми живемо в час, коли не можна говорити про завершення травматизації – вона повторюється і повторюється з кожним новим сигналом тривоги та обстрілом.
Часто після психічної травми людина роками намагається повернутися до нормального життя, але не може. Особливо складними є випадки, коли посттравматичний стресовий розлад поєднується з тяжкою резистентною депресією, а стандартне лікування не дає достатнього ефекту.
Для таких людей пошук нових методів лікування – не академічна дискусія. Це питання реального зменшення страждання і можливості повернути людині повноту життя, її смак та колір.
Як військовий психолог я бачив гостру фазу цієї проблеми безпосередньо під час служби в 77 ЦМПП (Оперативне командування "Північ"). Як лікар-психіатр, я бачу, як пережите на війні продовжує впливати на людину навіть через місяці й роки після повернення.
Гостра стресова реакція на бойові дії може завершитися відновленням, але в частини людей з часом формуються ПТСР, депресія, моральна травма та їх поєднання. Це ж стосується і оперативного стресу в умовах терору цивільного населення.
Від бойової травми – до психічного здоров'я
В Україні вже створена важлива нормативна основа для роботи з наслідками бойової травми.
Наказ МОЗ N253 затвердив нові клінічні протоколи за темою "Бойова травма", серед них – протокол "Біль, тривога і делірій (бойова травма) ".
У ньому є принципова для мене теза:
"Належне знеболення на ранньому етапі з метою зменшення ступеня тяжкості посттравматичного стресового розладу, а також постійний контроль болю є обов'язковим компонентом надання допомоги при травмі".
Це важливий принцип: біль при бойовій травмі – не лише симптом, який потрібно тимчасово прибрати. Своєчасне знеболення і контроль болю розглядаються як частина допомоги, що може впливати і на подальші психічні наслідки травми.
Кетамін уже присутній у цій системі допомоги при бойовій травмі.
Але після гострої фази виникає інше питання: що робити з психічними наслідками війни через місяці й роки?
Коли звичайного лікування недостатньо
Доказова база кетаміну сьогодні є значною, особливо щодо резистентної депресії. Водночас результати досліджень ПТСР менш однорідні, а кетамін-асистована психотерапія залишається напрямом, який потребує подальших контрольованих досліджень.
Саме тому питання полягає вже не в тому, чи "працює кетамін взагалі".
Питання інше: для кого, у якій дозі, у якій моделі лікування і за яких умов його поєднання з психотерапією може дати стійкий результат?
У клініці EXPIO ми працюємо з пацієнтами, зокрема військовослужбовцями та ветеранами, які мають ПТСР, резистентну депресію та їх коморбідність.
Ми використовуємо локальні клінічні протоколи, розроблені на основі міжнародних доказових документів і адаптовані до української клінічної практики.
І ми бачимо у багатьох пацієнтів позитивну клінічну динаміку.
Але клінічний досвід – це ще не доказ.
Що відбувається під час кетамін-асистованої психотерапії (КАП)?
Мене особливо цікавить момент, коли фармакологічний ефект кетаміну створює можливість для психотерапевтичної роботи.
Одна з нейробіологічних гіпотез стосується default mode network – DMN, мережі мозку, пов'язаної, зокрема, із самореференційним мисленням, автобіографічними спогадами та підтриманням звичних моделей внутрішнього діалогу.
При ПТСР і депресії ці процеси можуть набувати ригідного, повторюваного характеру: людина знову і знову повертається до травматичного досвіду, очікує небезпеки, відтворює ті самі емоційні та поведінкові реакції.
Кетамін потенційно може тимчасово змінювати функціональну організацію таких мереж і створювати своєрідне "вікно пластичності". Можливо, і це ми це спостерігаємо, він блокує (розриває) старі нейронні патологічні зв'язки, які формують стресову відповідь і подальші патологічні патерни (circulus vitiosus) психічної травми.
Водночас у процесі КАП ми спостерігаємо цілу низку повторюваних феноменів, які заслуговують окремого дослідження.
Пацієнти описують досвід прийняття того, що раніше було неможливо прийняти; символічні або дуже значущі зустрічі з близькими людьми; можливість подивитися на травматичний або інший негативний досвід під іншим кутом; появу іншої оптики щодо себе, власної провини, втрат і майбутнього.
Те, що роками сприймалося як незмінна частина власної історії, іноді вперше стає предметом осмислення, а не лише повторного переживання.
Для частини військових і ветеранів це проявляється як поступовий перехід від автоматичних, стереотипних реакцій – постійного очікування загрози, уникання, емоційного відсторонення – до здатності витримувати власний досвід, дивитися на нього з іншої перспективи та формувати нові способи реагування.
Ми не можемо стверджувати, що саме зміни DMN є причиною цих ефектів. Але повторюваність таких клінічних феноменів робить їх важливим об'єктом для систематичного опису і наукового дослідження.
Від клінічних кейсів – до науки
У нас уже накопичується величезний досвід лікування військовослужбовців і ветеранів в кількасот кейсів.
Ми готові презентувати ці клінічні історії професійному середовищу, обговорювати результати, обмеження та складні моменти терапії й отримувати незалежну професійну оцінку.
Саме для цього нам потрібен наступний крок – перетворювати клінічний досвід на систематичні дані.
Ми уважно стежимо за новаціями в нормативно-правовій сфері. Так новий наказ МОЗ N845 від 19 червня 2026 року затвердив порядок розробки галузевих стандартів у сфері охорони здоров'я на засадах доказової медицини, а також методику розробки та впровадження стандартів і клінічних протоколів.
Для української психіатрії це важлива можливість працювати в одному доказовому полі з міжнародною медициною, адаптуючи сучасні документи до української практики і водночас створюючи власну доказову базу.
Тому ми хотіли б перейти до спільного клінічного дослідження за участю EXPIO, Української військово-медичної академії, українських військових госпіталів та міжнародних партнерів – зокрема Yale University і Leiden University. Наразі відбулися перші обговорення і формується дизайн спільних досліджень.
І це не абстрактна перспектива. Yale вже проводить дослідження кетаміну у ветеранів із ПТСР, а також окреме дослідження, де кетамін поєднується з травма-фокусованою психотерапією.
Ми хотіли б зробити наступний крок разом.
Досліджувати пацієнтів із ПТСР, резистентною депресією та їх коморбідністю. Вивчати різні моделі застосування кетаміну. Оцінювати не лише швидкість відповіді, а й тривалість ефекту, функціональне відновлення та якість життя.
І, можливо, окремо досліджувати ті феномени, які пацієнти описують під час КАП: прийняття, переосмислення травми, зміну ставлення до себе, втрату ригідності стереотипних реакцій та появу нової перспективи на власне життя.
Україна сьогодні має трагічний, але унікальний досвід війни.
Наше завдання – перетворити цей досвід не просто на велику кількість пацієнтів, а на якісні наукові дані, які можуть допомогти українським військовим і ветеранам та пацієнтам в інших країнах.
Бо за кожним клінічним кейсом стоїть людина, яка хоче перестати жити всередині власної війни.
І якщо ми бачимо можливість дати таким людям новий шанс, ми повинні не просто говорити про це.
Ми повинні показати свої результати, запросити професійну критику – і дослідити це разом.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
