Криваве Різдво на Близькому Сході
Початок наземної операції ізраїльських військ після тижня масованих повітряних бомбардувань палестинського сектора Газа позначив початок першого масштабного збройного конфлікту в світі в новому 2009 році. Ізраїльська бронетехніка пройшла через територію Палестинської автономії та фактично розрізала її навпіл, оточивши місто Газа. Приводом стали мінометні та ракетні обстріли ізраїльської території, які здійснювали бійці організації ХАМАС із саморобних пристроїв протягом кількох тижнів. Але справжньою причиною є, скоріш за все, прагнення розправитись з ненависною організацією палестинського опору.
По суті, весь сектор Газа, утворений після арабо-ізраїльської війни 1948 року – це одна велика палестинська резервація, один велетенський табір біженців, смуга 40 кілометрів завдовшки та 10 завширшки на узбережжі Середземного моря, відрізана від світу металевим парканом і укріпленими блок-постами. Одному району Київської області тут було б не надто просторо. Тим не менше, тут мешкає близько 1,5 мільйона чоловік. Експортують жителі сектору Газа лише фрукти (цитрусові) та квіти. Але після перемоги на виборах руху ХАМАС, ізраїльські війська перекрили контрольовані ними пункти переходу кордону між Газою, Ізраїлем та Єгиптом. Тим самим заблокувавши постачання гуманітарної допомоги та підірвавши убогий заробіток місцевих мешканців.
Під час повітряних ударів ізраїльські сили активно використовують фронтову та ударну авіацію (американські літаки Ф-17 та гелікоптери "Апач"). Також, безпілотні літальні апарати – для ракетно-бомбових ударів по густозаселених житлових районах, у яких нібито "переховуються" бійці ХАМАС. Насправді, майже все доросле мирне населення Автономії сьогодні належить до ХАМАСу.
Зрозуміло, що в цьому, розпеченому вогнем війни куточку планети, де густота населення є однією з найвищих у світі, страждає передусім цивільне населення. Судячи з останніх повідомлень, з палестинського боку гине особливо багато дітей.
Гаразд, бійці палестинської організації ХАМАС, яка цілком легітимно перемогла на виборах до місцевого парламенту – терористи. Вістря своїх ударів вони навмисно і послідовно спрямовують проти цивільного населення Ізраїлю. Припустимо. А чи не є ця оцінка такою ж справедливою і щодо дій самого Ізраїлю? Повітряні бомбардування шкіл, лікарень та мечетей якраз і є виявом того ж таки тероризму, лише технічно досконалішого та масштабнішого. А як розцінити використання бомб зі збідненим ураном? Більше того, якщо говорити відверто, то з точки зору перспективи дії Ізраїлю неможливо розцінити інакше, як геноцид.
З іншого боку, бійці палестинського руху опору нарешті отримують нагоду безпосередньо вступити в близький наземний бій із агресором, який раніше був недосяжним. Тепер можна буде пересвідчитись, хто і за що воює в цьому конфлікті. Терористи не будуть битися за кожен дім і кожну вулицю. Не будуть кидатися під танки з гранатами та намагатися вцілити важку бронетехніку з ручних гранатометів, ризикуючи нарватись на кулю. Не прикриватимуть до останнього евакуацію цивільних біженців. Якщо палестинці воюватимуть саме так, світові доведеться переглянути чимало усталених оцінок.
Кілька поколінь молодих палестинців, які виростали без даху над головою у таборах біженців, під впливом радикального ісламського духовенства створили технології безпрецедентного відчайдушно-жорстокого спротиву. Цей спротив став символом безжальної близькосхідної війни на знищення, що точиться ось уже 60 років. Окрім терористів-смертників, які стали своєрідною візитівкою палестинського руху спротиву, ці технології продемонстрували свою ефективіність влітку 2006 року в Лівані. Тоді схожа на ХАМАС організація Хезболла фактично зупинила наступ регулярного ізраїльського війська, одного з найефективніших у світі.
Тероризм – це погано, як вчать загальнолюдські цінності і добрий дядечко Сем.
Але ж, врешті-решт, знакові постаті новітньої історії Ізраїлю, такі, як: прем'єр-міністр Менахем Бегін та міністр оборони Моше Даян. Насправді вони були лідерами терористичних організацій, які професійно займались організацією вибухів, замахів, викрадень та розправ над мирним населенням. Це – історичний факт, якого не заперечить ніяка політкоректність.
Тим часом, на Близькому Сході знову ллється кров. І знову спостерігається знайома картина: Європейський Союз продукує абстрактні заклики до утримання від застосування сили, Генеральна Асамблея ООН приймає чергову "зважену" резолюцію, яку блокує вето Сполучених Штатів. В результаті виходить щось подібне на запізнілу реакцію Європи щодо серпневої війни Росії проти Грузії.
Чомусь пригадується історія Різдва 1914 року. У розпал Першої світової війни, німецькі, англійські та французькі вояки без наказу командирів припинивши вогонь, прикрашали ялинки в окопах, колядували і вітали одне одного із найсвітлішим християнським святом.
Цього року, схоже Різдво на Святій землі пройде набагато сумніше.
Щодо того, як події в далекій Палестині можуть відбитися в українській дійсності.
По-перше, відмова так званого світового співтовариства від гарантування незалежності Палестинської автономії провокує зростання цілком невіртуального ісламського радикалізму, до якого вдаються доведені до відчаю вчорашні мирні мешканці. Іслам, як відомо, творить єдиний культурно-духовний простір, периферія інтересів якого зачіпає, зокрема, і кримсько-татарську громаду в Українському Криму. До речі позиція цієї громади щодо Української держави досі залишається доволі невизначеною.
По-друге, чергова ескалація близькосхідного конфлікту, як не дивно, об'єктивно грає на руку Росії. Адже тепер з певністю можна чекати уповільнення падіння світових цін на нафту, не кажучи про ймовірність їх зростання. А це, безумовно, посилить російські позиції в глобальній грі енергетичного шантажу всіх і вся, які нещодавно серйозно похитнулись.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
