Фальсифікатори на старті
Традиційно відомий своєю інертністю при ухваленні важливих для країни рішень, вищий орган законодавчої влади днями несподівано оперативно розродився дружним ухваленням в першому читанні проекту закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо виборів Президента України". Окремі нововведення, як-от скорочення терміну виборчої кампанії та посилення відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права, привернули увагу оглядачів та почасти стали об'єктом бодай неширокого, але все ж предметного обговорення. Інші "вдосконалення" законодавства залишились майже непоміченими, хоча їх зміст вартує далеко прискіпливішого аналізу, аніж питання про те, чи триватиме кампанія 90 днів чи 120.
Контекст ухвалення таких змін вимальовується доволі чітко. Перелік авторів-розробників нової редакції закону характерний: Олександр Лавринович, Андрій Портнов, Олена Лукаш та Роман Зварич. Обставини теплого єднання однодумців з наївною відвертістю прокоментував перший заступник Голови Верховної ради, регіонал Олександр Лавринович: "Зрозуміло, що найбільш вірогідні суперники на президентських виборах – Віктор Федорович Янукович і Юлія Володимирівна Тимошенко. Вони мають найбільші парламентські фракції, тому цілком природно, що ми попередньо погоджуємо підходи, які ми хочемо запропонувати". Відтак не виникає жодних сумнівів, що зміни до закону про вибори є не лише результатом спільних розробок ПР і БЮТ, але й спроектовані передусім на задоволення їхніх інтересів у виборчому процесі. Судячи з усього, ці інтереси також спільні: посилення впливу політичних кланів на діяльність виборчих комісій та ліквідація формальних перепон на шляху організації масової істерії в медіа під виглядом "виборчої кампанії".
Відповідно до нової редакції закону, "право подання кандидатур до складу територіальних виборчих комісій мають депутатські фракції, які були утворені у поточному скликанні Верховної Ради України, а також кандидати на пост Президента України". Незрозуміло, який стосунок мають парламентські фракції політичних партій до виборів Президента, окрім того що парламент призначає дату проведнння виборів, але очевидно, що панівна псевдоеліта намагається зберегти свій вплив на доленосне волевиявлення українців шляхом запускання своїх волохатих лап до виборчих комісій. Зважаючи на катастрофічно низький рівень довіри українського суспільства до діяльності Верховної ради, представництво політичних сил у виборчих комісіях виглядає щонайменше дивно вже навіть через сам факт їхньої присутності у стінах корумпованого та неефективного парламенту.
Якщо в попередній редакції закону рішення про припинення повноважень голів, заступників голів і секретарів виборчих комісій ухвалювалося на основі голосування не менше ніж двох третин членів комісії, то тепер це можуть зробити дві третини членів комісії, які присутні на засіданні. Таким чином "неблагонадійних" очільників та посадових осіб комісій від "неправильних" кандидатів у Президенти відтепер можна без зайвих клопотів усувати від роботи. Можна лише уявити собі, як цю норму реалізовуватимуть на практиці в умовах, м'яко кажучи, більш ніж тісного взаєморозуміння БЮТ і ПР, домінування представників яких у певних регіонах буде просто тотальним.
Та все ж головна "родзинка" у тексті "вдосконаленого" закону стосується не технологічних аспектів, а стратегічних. Тобто, фінансового забезпечення президентської кампанії. Частину статті закону, яка обмежувала обсяг виборчого фонду кандидата в Президенти (гранична межа сягала п'ятдесяти тисяч розмірів мінімальних заробітних плат), законодавці просто... вилучили. Напевно, для того, аби в українців не виникали ілюзії, начебто вибори в цій країні є чимось іншим, аніж змагання мішків з грошима між собою. Відтепер знято останню формальну перешкоду на шляху вливання сотень мільйонів аж ніяк не чесно зароблених грошових знаків у фонди різнокольорових кандидатів від олігархічних угруповань. З їхньою допомогою завдяки "непідкупним" та "неупередженим" мас-медіа, які за дивним збігом обставин усі без винятку належать аж ніяк не українцям, на виборців виллють тони інформаційного бруду, нездійсненних обіцянок та агресивного самовихваляння.
