Стратегічне плазування
Під рубіновими пентаграмами Кремля морок реваншизму дедалі густішає. Наростання загрози не бачить хіба що сліпий. Або той, хто навмисно дивиться крізь пальці. Бо причиною для тривоги є не тільки словесні залпи в бік "вірогідного противника" – щоразу тріскучіші (як от останнє антиукраїнське "посланіє" президента РФ Мєдвєдєва). Минуло більше року, як "світове співтовариство" проковтнуло збройний напад Москви на незалежну Грузію. Не сильно й скривилося. Ковтнуло й забуло – ніяких санкцій проти агресора, жодного навіть похолодання у дипломатичних стосунках. Навпаки, лідери країн "золотого мільярду" і далі влаштовують дружні зустрічі з кремлівськими царьками. Здається, навіть частіше влаштовують – як ні в чому не бувало, мило посміхаючись і тепло обіймаючи за плечі. Проте Москва від цього аж ніяк не стає миролюбнішою.
Законотворчість Державної Думи Російської Федерації також яскраво ілюструє твердження Бісмарка: "Угоди з Росією не варті паперу, на якому вони підписані". Справді, ухвалення Держдумою поправок Мєдвєдєва до "закону про оборону" РФ лунає черговим дзвоном перестороги для всіх тверезомислячих людей – не лише політиків, але й громадян. І то не тільки тих країн, що безпосередньо межують з Росією та мають нещастя бути зарахованими до її вигаданої "зони особливих інтересів".
З одного боку, розширене коло можливостей для застосування військової машини поза межами Російської Федерації – відтепер узаконене. Приводами для чергового "прінуждєнія к міру" можуть стати: відбиття нападу проти збройних сил Росії, дислокованих поза межами РФ; відбиття або перешкоджання (?) агресії проти іншої держави; захист громадян Росії закордоном тощо. У поєднанні з імперською біснуватістю кремлівської верхівки та маячнею про постійні "репресії", яких начебто зазнає російськомовне населення в Україні (Естонії, Литві, Грузії... – потрібне підкреслити), останні законодавчі новації Москви вказують на невеселі перспективи для країн-сусідів. Для тих держав, що посміли вислизнути поза межі деформованого "пост-радянського" простору. Бо цей простір у запалених мізках кремлівських мрійників і досі мариться як тимчасово втрачена вотчина.
З іншого боку, з огляду на візантійсько-євразійські традиції Кремля, усім зрозуміло, що формалізація нових коректив у російській зовнішньополітичній доктрині не є нічим надзвичайним. Особливо у контексті повернення до хамської ординської практики втручання у внутрішні справи незалежних держав під надуманими приводами. Так, минулого року війна на Кавказі була розв'язана і без будь-якого особливого законодавчого крючкотворства. Як і десятки інших збройних конфліктів за участі російських "миротворців" і "визволителів" протягом останніх століть. Насправді політика Москви не дивує.
Дивує реакція деяких вітчизняних політиків та експертів, які зненацька "прозріли" та вибухнули колективним фонтаном патріотично-державницької творчості, так нібито лише вчора прибули з Марса, де про події в Україні та світі дізнавалися хіба зі сторінок дитячого журналу "Незнайко". Скажімо, Президент Віктор Ющенко підписав указ про перевірку організації територіальної оборони України, доручивши створити спеціальну інспекційну комісію. Без сумніву, справа потрібна та корисна. Особливо під завісу президентської каденції. Такий собі "дембельський акорд" Головнокомандувача. Бо чому таких перевірок не проводили у 2005, 2006, 2007 та 2008 роках???...тоді, коли від найвищих державних посадовців Росії лунали агресивні заяви, які ставили під сумнів не лише територіальну цілісність України та її трагічну історію, але і сам факт існування української нації?...коли російські спецслужби не криючись фінансували діяльність на території нашої держави відверто екстремістських антиукраїнських угруповань?...коли Газпром у розпал січневих морозів безпідставно звинуватив Україну в крадіжках газу та припинив постачання блакитного палива (показово наплювавши, доречі, на Будапештський меморандум)?...коли залишки окупаційних російських військ у Криму брутально порушували умови свого тимчасового перебування та створювали загрозу для мирного українського населення?...коли під самим нашим кордоном Москва проводила воєнні операції "прінуждєнія к міру", у тому числі з баз на території України?...коли, врешті-решт, руками "української" влади (зокрема, під час каденції того ж Ющенка) цинічно та планомірно нищилися рештки обороноздатності українського війська, а самих військовиків з подиву гідною послідовністю деморалізували та ставили на коліна ганебними соціальними стандартами?
Які взагалі суттєві кроки для укріплення обороноздатності України, "не словом, а ділом" зроблено за останні 5 років?
Усі ці знаки питання дамокловим мечем повисли над національною безпекою України, та стали очевидним вироком нікчемності псевдоукраїнської лжееліти, яка раз у раз зраджує інтереси власного народу.
Раптове "прозріння" зійшло також на екс-президента України Леоніда Кравчука. Той останнім часом, за допомогою розлогих міркувань та пафосних повчань, натхненно зображає з себе "патріарха" держави і "батька нації" (теж колись "видатний" Гарант і Головнокомандувач!). Із дитячою наївністю, коментуючи рішення російської Держдуми, Кравчук риторично запитує: "якщо комусь прийде в голову десь у Криму влаштувати якусь провокацію і почнуться якісь конфлікті дії на флоті, або стосовно російських громадян в Криму, і вони звернуться до пана Мєдвєдєва, – що він робитиме?". Дуже влучне запитання! Зрозуміло, що робитиме Мєдвєдєв. Віддаватиме накази, після яких на сцену вийдуть танки, бомбардувальники та ракети. Такі самі, яких завдяки пану Кравчуку Україна не має. Як не має і колосального ракетно-ядерного арсеналу, який в обмін на будапештський папірець колишній член Політбюро ЦК КПУ подарував "щирим" російським друзям. З благословення друзів американських. Подарував "за дякую"... Точніше для України "за дякую". Бо є підозра – зовсім небезкорисно для себе та поплічників.
Ясно одне – ні запізніле "прозріння" державних мужів, ні крокодилячі сльози за власноруч змарнованою силою України не справлять на агресора жодного враження.
Що може стати реальною симетричною відповіддю політиці Москви, яка чітко й послідовно перекреслює міжнародні гарантії суверенітету нашої держави? Очевидно – лише загальне і комплексне відновлення власної обороноздатності. І мова не так про показові жести (як-от проведення парадів, інспекцій та навчань), як передусім про перегляд видатків на оборону в бік їхнього суттєвого нарощення – до 5% ВВП.
Передбачаю соплі і сльози адвокатів мародерського режиму про те, які ми бідні і тому не можем собі дзволити годувати власну армію. Але іншого способу подолати катастрофічне падіння боєздатності, яким ми завдячуємо владним пацифістам (нівроку небідним, доречі!), просто нема. Реальні кошти необхідно спрямувати на переозброєння українських військ новою технікою в найближчій перспективі та модернізацію і капітальний ремонт у поточному режимі. Найперше в критичній ділянці нашого захисту – йдеться про системи ППО, радарні станції та винищувальну авіацію. Відтак слід взятися за фінансування ракетних комплексів нового покоління та ставити питання про відмову від без'ядерного статусу (у звязку з систематичними порушеннями паперових будапештських гарантій та наростання загрози з боку одного з "гарантів"). І коштуватиме це, насправді, не більше, аніж два-три сезони участі ахметовського "Шахтаря" у Лізі чемпіонів. Та ще може парочки палаців найвищої політичної "еліти", декількох маєтків усіляких розперезаних зваричів, маркових та лозінських... А може доморощені мільярдери пожертвували би яку десятину? На оборону країни, котра їх таких гарних викохала всього за два десятиліття? Так, чисто з почуття вдячності та патріотизму? Ці риторичні питання – до "виважених реалістів", які вже намилилися завести звиклі плачі Ярославни про неймовірні витрати, що чекають Україну на цьому непростому шляху. Шляху сили, добробуту та гідності. Шляху, яким ідуть усі нормальні країни, навіть попри те, що часом доводиться затягнути паски.
Адже надіятися, що нащадки чекістських замполітів добровільно заткнуть пельку і зречуться імперських апетитів, не доводиться. Як не доводиться сумирному ягняті покладатися на милість вовка. Особливо, коли той вовк вісімнадцять років вимушено сидів на дієті. Ворожі чинники, які поставили собі за мету зруйнувати Україну, активізуються як всередині держави, так і поза її межами. А тому Україна вистоїть у теперішньому випробуванні долі лише якщо знайде у собі сили до опору.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
