19 січня – 100 років від дня народження Ярослава Стецька

Цьогоріч відзначаємо сторіччя від народження голови Проводу Організації Українських Націоналістів Ярослава Стецька. Відтак 2012 рік Івано-Франківська та Львівська обласні ради, очолювані свободівцями Олександром Сичем та Олегом Панькевичем, проголосили Роком Ярослава Стецька на Львівщині та Прикарпатті. Тернопільська обласна рада, на чолі зі свободівцем Олексієм Кайдою, ухвалить аналогічне рішення на найближчій сесії.

Ярослав Стецько став одним із ідеологів Всеукраїнського об'єднання "Свобода". В ідеологічну основу програми нашої націоналістичної сили лягла праця Я.Стецька "Дві революції".

Пропоную вашій увазі статтю редколегії газети Всеукраїнського об'єднання "Свобода" про цього визначного українця.

"Змислом мойого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна Соборна, Україна без холопа і без пана"

Облради у Галицьких областях оголосили 2012 рік роком Ярослава Стецька. Адже на цьогорічне Водохреща – 19 січня – відзначаємо не лише велике релігійне свято, а й 100 років від дня народження цього славетного українця – соратника Степана Бандери, ідеолога націоналістичного руху і організатора боротьби за соціальне і національне визволення, людини, котра пройшла крізь тюрми, бої та вигнання.

Постать Ярослава Стецька для націоналістичного руху стає символом витривалості, стратегічної наступальності і моральної незламності. Разом зі Степаном Бандерою і Романом Шухевичем Ярослав Стецько виступає одним із натхненників революційної збройної боротьби ОУН – УПА в 40-50-х роках минулого століття, – цієї незрівнянної героїчної маніфестації українського духу...

Дитинство. Юність

... Історики зізнаються, що біографія Ярослава Стецька надзвичайно цікава й водночас – доволі мало досліджена. Адже у радянські часи інформацію про таких непересічних постатей поширювати забороняли.

Народився Ярослав Стецько 19 січня 1912 року в Тернополі, в сім'ї греко-католицького священика о. Семена Стецька. Мати – Теодозія Стецько – походила з роду Чубатих. У сім'ї було троє дітей: крім Ярослава – ще брат і сестра. Втім, згідно з даними дослідника Мирона Сагайдака, Ярослав Стецько насправді народився у селі Великому Глибочку в парафіяльному будинку (нині там музей Ярослава Стецька). Запис про народження Ярослава у Тернополі зробили через те, що його батько о. Семен, завше мріяв жити у цьому місті.

Вже змалечку старший син Стецьків проявляє неабиякі здібності, тож батьки однозначно визначають його подальший життєвий шлях: навчання. В одинадцять років Ярослав переживає страшну втрату – помирає батько. Відтак в сім'ю приходять нестатки, які переслідують хлопця упродовж багатьох років. І все ж і цей, і інші удари долі не збивають Ярослава з обраного шляху. Він як може – намагається утримувати сім'ю, заробляючи тим, що дає лекції слабшим учням.

Навчається Ярослав Стецько спочатку в українській гімназії у Тернополі. Сім'я живе у селі Голубочок Великий, тому хлопцеві доводиться щодня долати досить велику відстань пішки. З цим періодом пов'язаний прикрий епізод в житті Ярослава, який позначився на його здоров'ї. Якось в сильний мороз, пробираючись засипаним глибокими снігами полем, хлопець губить свої і так діряві чобітки. У результаті – сильна застуда, яка на все життя підриває здоров'я – захворює на ревматизм.

У гімназії Ярослав вирізняється неабиякими інтелектуальними здіб¬ностями. Наприклад, у 6 класі гімназії він готує учнів, які здають матуру, тобто закінчують останній, 8-й клас. Вже тоді пробує себе в тій роботі, яку опісля активно виконуватиме усе життя – в редакторстві. Редагує юнацький журнал. Збереглися спогади, що Ярослав-гімназист був улюбленцем однокласників, а також усієї гімназії – про це свідчить випускник цього навчального закладу о. Микола Шаварин. Без Ярослава не обходяться заняття членів "Марійської дружини", історичних гуртків чи гуртків іноземних мов. Коли виникають конфлікти між гімназистами або їхніми вчителями чи трапляються доноси на товаришів, то Ярослав заступається за них і допомагає їм, тому його називають "Адвокатом".

Як і батько, Ярослав планував після закінчення гімназії навчатися на теології. Але на це потрібні були великі кошти, тож вступає на філософський факультет Львівського університету. Паралельно заочно вивчає право у Краківському університеті. З нелеґальним молодіжним націоналістичним рухом Ярослав Стецько пов'язує себе іще у Тернополі. Він вступає до УВО, а потім ОУН. З переїздом до Львова його діяльність в ОУН лишень посилюється. Вже у 1932 році, тобто у 20 років, Ярослав Стецько стає членом Крайової Екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях. Він очолює ідеологічну референтуру, редагує підпільні видання ОУН: "Юнак", "Юнацтво", "Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ".

Тоді, на початку 1930-х років, боротьба ОУН з польським окупаційним режимом стає особливо гострою. Друковані видання ОУН спонукають людей до опору. Фактично це єдині видання, які правдиво розповідають про злочини польського режиму, про жертви українського руху. Інші, леґальні, українські часописи, підцензурні, писати про це не можуть. Тож "Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН" потрапляє в поле особливої уваги як поліції, так і людей. Статті Ярослава Стецька цього періоду засвідчують його чітку революційну переконаність, відзначаються глибиною філософського проникнення в проблему. Свої ідеологічні матеріали Ярослав Стецько друкує переважно в націоналістичному часописі "Студентський шлях" (1933-34 рр.). Головна думка його статей – пробудити в українцеві високий порив до ідеалу, орденську зреченість і затятість у боротьбі, волюнтаристську наснагу і непохитність. Одна зі статей так і називається "За творців нової дійсности". У творенні нового, героїчного українства Я. Стецько бачить запоруку майбутнього. І ось така коротка дефініція: "Героїзм – це вислід ідеалізму". Лише та нація здатна буде утвердити Прекрасне, національну Справедливість, яка переборе в собі приземлені інстинкти матеріялізму, подолає потяг до вигоди і зручности.

Процес у справі убивства Перацького. Вирок суду – 5 років тюрми

...15 червня 1934 р. у Варшаві вбивають міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького – винного в організації масових побиттів і знущань з українського народу, відомих під підступною назвою "пацифікація" ("замирення"). Виконує цей атентат за наказом тодішнього Крайового Провідника Степана Бандери бойовик ОУН Григорій Мацейко. Під час слідства польська поліція натрапляє на слід ОУН і проводить масові арешти. У тюрмі опиняються Степан Бандера, Микола Лебедь, Ярослав Стецько, Володимир Янів, Роман Шухевич, Богдан Підгайний, Іван Малюца та ін.

Вбивство міністра Пєрацького і подальше слідство набирають міжнародного розголосу. Над ув'язненими відбувається два великих судові процеси: У Варшаві (листопад 1935 – січень 1936 рр.) і у Львові (травень – червень 1936 року), які переростають у ґрандіозну маніфестацію домагань націоналістичного руху. Оунівцям вдається перетворити судилище на трибуну для пропаґанди своїх ідей. Вся суспільність Польщі приголомшена стійкістю і запалом боротьби українських революціонерів. Стає зрозуміло, що політика нищення, репресій проти українства ні до чого не призведе. Особливо "вибуховими" на суді є промови Степана Бандери, Ярослава Стецька, Володимира Яніва. Вони з гідністю декларують свої принципи боротьби, наголошуючи, що український націоналістичний рух – це не "група терористів", а всенаціональний рух опору за утвердження націо¬нальної ідеї і свободи, національних духових і суспільних вартощів. З гордістю визнаючи свою приналежність до ОУН, дивлячись прямо в очі своїм катам, вони мужньо кидають обвинувачення усій шовіністичній Польщі, її напівдиктаторському режимові.

Тоді Ярослав Стецько, формулюючи засади власного життєвого чину, сказав: "...Я визнаю, що українська держава існує, існує потенціяльно в серцях українського народу. Не існує поки що реально, але існує морально, існує і правно в наших душах. Змислом мойого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна Соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не заверне ніщо, ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть..."

У результаті судового вироку, оскільки Ярослав Стецько не був безпосередньо причетний до організації атентату, він отримує п'ять років тюрми. Перебуває в ув'язненні від літа 1936-го до осені 1937 року, коли внаслідок загальної амністії виходить на волю.

Роль у проголошенні Акту 30 червня 1941 року. "Бункер смерті" у Саксенгаузені

У лютому 1940 р. Ярослав Стецько виступає одним із ініціаторів створення у Кракові Революційного Проводу ОУН, а на II Великому зборі ОУН у квітні того ж року в Кракові його обирають заступником Провідника ОУН Степана Бандери. Революційний провід ОУН відстоює чіткі і традиційні принципи націоналізму: вести послідовну політику самостійництва, опиратися тільки на власні сили, уникаючи будь-якої залежності руху від зовнішніх чинників, бути безкомпромісними до проявів відступництва, несхитно розвивати напрями боротьби до поглиблення революційної ідеї і стратегії, до повного національного визволення і утвердження українського народу.

Тому в міжнародній політиці запропоновано чітку тактику забезпечення самостійності і незалежності націоналістичного руху від великих держав світу, Німеччини зокрема; була розпрацьовано широку програму поширення підпільного руху ОУН в Україні, вироблено концепцію похідних груп для просування на схід України.

Як тільки вибухає німецько-совєтська війна 22 червня 1941 р., з території, колишньої Польщі на Україну вирушають Похідні Групи ОУН. Спеціальна група під керівництвом Ярослава Стецька у складі близько 100 людей швидко прибуває до Львова. Її завдання – провести національні збори, обрати державне правління і проголосити незалежність України.

Увечері 30 червня 1941 року в приміщенні львівської "Просвіти" на площі Ринок, 10 відбуваються Національні Збори, у яких беруть участь всі визначні українські політичні і громадські діячі, що перебувають у той час у Львові. Одноголосно підтримують пропозицію ОУН негайно проголосити незалежність України. Головує на Зборах – Ярослав Стецько. На його пропозицію затверджують Акт Відновлення Української Держави і склад Тимчасового Уряду. У Акті зокрема сказано: "Волею українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України".

ОУН блискавично береться до творення української державної адміністрації, до повсюдної декларації української незалежності. Однак уже 5 липня Гітлер скликає найвищу нараду і керівництво Рейху ухвалює рішення про несприйняття української державності і дає наказ ліквідувати її. Заарештовують Степана Бандеру, а 11 липня – і Ярослава Стецька.

15 вересня їх обох з іще кількома іншими провідними членами ОУН спочатку відправляють до тюрми на Александерпляц у Берліні, а невдовзі до горезвісного концтабору в Саксенгаузені. Там Ярослав Стецько пробуде рівно 4 роки – до вересня 1944. Перебуває в основному у т.зв. "кацеті" – "бункері смерті", у внутрішній тюрмі, в надзвичайно суворих умовах. З підірваним здоров'ям – запалення суглобів – становище його було жахливим. Все ж, всі ці роки продовжує антиімперську боротьбу. Разом з іншими політичними в'язнями, між ними А. Берзінс – міністр латвійського уряду та Дель Бос – майбутній міністр Франції, вони готують цілу низку документів, щоб консолідувати народи проти нацизму. Перебуваючи в ув'язненні, Ярослав Стецько демонстративно не приймає карцерного одягу. 1944 року Ярославові Стецькові вдається втекти з-під нагляду ґестапо, а вже напочатку 1945 року на найближчій Конференції ОУН його обирають в тричленне верховне Бюро Проводу ОУН разом зі Степаном Бандерою і Романом Шухевичем.

Сам же Ярослав Стецько, згадуючи цю буремну добу, порівнює її з "епохою перших віків християнства" за напругою, зреченістю і жертовністю боротьби українців на полі війни з окупантами. У 1967 р. він пише: "Коли на захист Акту 30 червня 1941 р. ми не були спроможні поставити танків, гармат і бомбовозів, відповідно – сильної армії, бо так склалися умови, – ми вирішили танкам, бомбовозам і гарматам окупантів протиставити вірність ідеї Суверенітету нації, гідність і гордість великої духом нації, незламність нашого характеру, чистоту нашого серця, нашу безстрашність особисто захищати проголошене діло..."

У 1946 р. Ярослав Стецько очолює Антибільшовицький блок народів (АБН), президентом якого є до кінця свого життя. Після війни він розгортає широку діяльність на всесвітній антикомуністичній арені. У 1968 році Ярослава Стецька обирають головою Проводу революційної ОУН-Б, яку очолює до кінця свого життя. Ярослав Стецько відходить у вічність 5 липня 1986 р. в Мюнхені, де його і ховають на цвинтарі Вальдфрідгоф.

Використано матеріали науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова, матеріали книги Б.Мельничука, М. Сагайдака та В. Уніята "Великий українець із Тернопілля".

Віхи націоналістичного вчення Ярослава Стецька:

1. Найвищою цінністю для українського націоналіста є ідея нації, інтерес нації. Безкомпромісна боротьба та жертовна праця задля добра і величі рідного народу є обов'язком кожного українця.

2. Передумовою збереження і розвитку всіх духовних і фізичних сил української нації, запорукою миру та стабільності в регіоні є Українська Самостійна Соборна Держава, а принципом міжнародного співжиття – принцип національних держав на своїх етнічних теренах.

3. Без національного визволення немає визволення соціального і особистої свободи. Національна революція має бути водночас і соціальною революцією.

4. В боротьбі за свободу опертя можливе лише на власні сили.

5. Україна має стати в авангарді боротьби за свободу народів і людини.

З праці Я. Стецька "Без національної революції немає соціальної" (1938 р.)

"Українська Національна Революція є одночасно соціальною".

"Без захоплення влади поневоленим народом, себто без політичної революції, немає соціальної".

"Соціальна справедливість означає не задоволення всіх егоїстичних забаганок одиниці, але створення ладу, який висуває відносні суспільні верстви, які наймогутніше скріплюють націю, та задовольняє їх життєві потреби в такій мірі, як цього вимагає ріст цілості, суворе, тверде життя, але – якраз життя, а не животіння! Зараз цими верствами є найширші маси українського населення. Отже соціальна справедливість вимагає задоволення всіх розумних потреб найширших мас, переважної більшості населення".

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.