Голодомор знищив мільйони, але не зламав бунтарського духу української нації
Через закритість архівів у совєцькі часи, та й, частково, і досі, тема Голодомору-геноциду українців у 1932-33 роках не вивчена і не вичерпана до кінця. Дані про масовий спротив селян винищенню голодом, які останніми роками нам надають історики на основі розсекречених документів, – підтвердження тому. Ці дані дуже важливі для нації, оскільки спростовують вельми поширений донедавна міф, нібито українці не протистояли винищенню. Однак сьогодні вже достеменно відомо: організаторів Голодомору в Україні зустріли опором – тисячі українців повставали і намагалися боротися за своє життя, але сили були нерівні...
Наприклад, нині уже маємо інформацію про збройне повстання у квітні 1930 року в Павлограді на Дніпропетровщині, під час якого діяв загін, який нападав на сільради і колгоспи. Це один з найпотужніших антиколгоспних селянських виступів в Україні напередодні Голодомору. Вочевидь, збройний опір колективізації в цій місцевості не набув поширення через вилучення зброї чекістами, а також через неможливість розгорнути партизанську боротьбу у степовій та лісостеповій зоні, де, до того ж, було немало військових гарнізонів. Український історик С.Кульчицький повідомляє й про застосування регулярних військ проти озброєних повстанців на Чернігівщині та Січеславщині.
Маємо нині чимало інформації про опір Голодомору на Сумщині, де в грудні 1930 – січні 1931 року Сумським Оперсектором ГПУ була ліквідована так звана "кулацко-повстанческая контрреволюционная организация", яка діяла на території колишніх Синівського, Липоводолинського і Недригайлівського районів. Згідно з матеріалами слідства, у березні-грудні 1930 року на Сумщині діяльність українського підпілля ширилася на 49 населених пунктів 15-ти сільрад, 5-ти адміністративних районів. Було створено 11 повстанських осередків у селах Саї, Поділки, Беєво, Зеленківка, хуторах Московському, Хорол та інших. Коли 30 вересня 1930 року 50 активістів хлібозаготівлі прибули на хутір Жовтоніжки по хліб, то отримали потужний спротив від жителів як цього хутора, так і сусіднього – Мерків. На продзагін напали близько 200 розлючених озброєних кілками та вилами селян, тож активісти зі хлібозаготівлі рятувалися втечею.
Згідно з історичними документами, спротив селян вилученню хліба у 1932 – 1933 роках відбувався різними способами. Спершу в багатьох селах України з'явилися листівки з текстами проти совєцької влади. Згодом відбулися селянські виступи. Далі – виходи з колгоспів і врешті – збройні виступи селян, терористичні акти та диверсії.
Недавні дослідження істориків засвідчують, що із середини 1932 року виступи колгоспників, обурених надмірними обсягами хлібозаготівель, відбувалися по всій Україні. Наприклад, у Красносілці на Житомирщині на зборах із хлібозаготівель голодні селяни розібрали з кагатів колгоспну картоплю. Аналогічні випадки зафіксовані на Вінниччині та Січеславщині (наприклад, у Гуляйполі). Правда, люди тут уже були озброєні сокирами, вилами і ломами.
Одночасно селяни масово втікали з колгоспів, вимагаючи повернути майно, землю й худобу. Лише в червні 1932 року такі заяви подали 14 тисяч селян із 475 колгоспів, переважно у Вінницькій, Київській та Харківській областях...
Частими були стихійні виступи голодних селян. Наприклад, у селі Соф'їне на Харківщині місцеві жінки кілька днів не давали вивозити хліб. У Шестовиці Чернігівського району півтисячі жінок напали на бригаду, яка вилучала майно в заможного селянина, побили активістів та повернули відібране господареві. У Погребищенському районі Вінницької області жінки забрали зі сховища картоплю й буряки. У Пісках на Полтавщині масові виступи відбувалися тричі: щоразу близько 200 жінок вимагали в сільраді хліба, а також намагалися розібрати вагони із зерном на залізничній станції.
Відбувалися й убивства сільських чиновників і хлібозаготівельників, підпалювання колгоспних скирт, напади на бригади, збройні сутички з міліцією. За інформацією істориків, у селі Печеніги Харківської області через вікно пострілом упритул був убитий уповноважений із хлібозаготівель Тищенко... У селі Жежелів Київської області – убитий голова сільради... У селі Яблунівка Київської області – убитий голова сільради Андрійчук...
З листопада 1932-го по січень 1933-го, стверджує історик Г.Махорін, в Україні спалахнуло 436 селянських повстань. За цей час органи заарештували майже 38 тисяч (!!!) селян, які не хотіли віддавати хліб. За підсумком розгляду лише третини справ понад 700 чоловік розстріляли, 8 тисяч отримали тривалі терміни таборів, 2500 селян вислали на Сибір.
...Польський вчений доктор права Рафал Лемкін (1900-1959), автор терміну "геноцид", назвав Голодомор 1932-33 років в Україні "класичним прикладом совєцького геноциду". Він називав Голодомор "наймасштабнішим і найдовшим експериментом русифікації, а саме – винищення української нації".
...Знайомлячись нині із архівними матеріалами та спогадами очевидців часів Голодомору, не можу надивуватися клятій "винахідливості" катів. Наприклад, диявольська процедура винищення українського селянства була добре продумана і спланована в часі. Спочатку за допомогою заляканих колгоспників − бідняків, середняків і доданих їм у поміч так званих ударників з-поміж комунізованих нероб і злодіїв – ліквідували "куркулів" та інших авторитетних господарів, а потім взялися до всіх без розбору селян, вже шляхом голодомору. Значущим у голоді 1932-33 років є большевицька ідея роз'єднання та ліквідація сім'ї – основи існування родини і самого роду. Нині нерідко в членів сімей, що постраждали від голоду, годі допитатися, хто їхні діди, якого вони роду. Вони часто не мають навіть родинних фотокарткок, якихось пам'ятних речей, не кажучи вже про документи того часу.
"Винахідливими" були й спецзасоби знищення. Наприклад, так звана "чорна дошка". За невиконання планів хлібозаготівлі на так звану "чорну дошку" большевицька влада була занесла 86 районів України. Ця "дошка ганьби" – партійно-пропагандистський захід, спрямований на залякування мешканців вже інших сіл. А безпосередньо ті села, що мали нещастя перебувати на "чорній дошці", були приречені на смерть, а їхнє керівництво – на найжорстокіші форми репресій. У селян з таких сіл забирали все, до зернини, щоб назавжди позбулись бажання виступати проти колгоспів, а відтак і політики совєцької влади. Сподівалися, що знищують в народі бунтарський дух. Не вийшло.
У цей день закликаю кожного вшанувати наших братів, замордованих нелюдською смертю. Візьміть участь у пам'ятних заходах. Запаліть свічку на своєму вікні. І нехай цей вогонь дарує спокій душам невинно убієнних та водночас спопеляє убивць української нації.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
