"Свободі" – 30! 30 років вірності і боротьби
13 жовтня – особливий день.
День народження Всеукраїнського об'єднання "Свобода".
Нам – 30 років.
Політична сила народилася 1991 року.
13 жовтня, у переддень свята Покрови, на установчому З'їзді у Львові було проголошено створення Соціал-національної партії України.
А сучасну назву – Всеукраїнське об'єднання "Свобода" – партія отримала у лютому 2004 року, на 10-му з'їзді. Тоді ж побратими довірили головування мені.
СНПУ створилася з об'єднання активістів "Варти Руху", "Студентського братства", "Спадщини", Українських ветеранів Афганістану, Братства Святого Володимира, Спілки незалежної української молоді.
Нами рухала велика мета – побудова могутньої Української держави на засадах соціальної та національної справедливості.
Держави, яка посяде гідне місце серед провідних країн світу та забезпечить безупинний розвиток української нації.
Ми виступали за побудову фундаменту української України. За деколонізацію, дерусифікацію, декомунізацію і люстрацію.
Але самого бажання було недостатньо. Ми розуміли: боротьба за Україну потребує великої організації. Тому й почали гуртувати усі тодішні патріотичні громадсько-політичні рухи в єдину націоналістичну силу.
Так і я долучився до об'єднання. Тоді був головою "Студентського братства" Львівського медичного інституту.
Для мене, моєї дружини Олі та наших друзів ідеї національної і соціальної справедливості були захоплюючими. І традиційними, і революційними водночас. Тому ми без вагання влилися в цей рух.
Згодом я став уповноваженим СНПУ з організаційної роботи.
Пригадую, якось переглядав особові справи партійців і помітив, що Олина заява на вступ у партію зареєстрована на 4 дні швидше. До сих пір з цього жартуємо.
До речі, в 91-му ми вже разом приєднались до СНПУ. Бо в той самий рік якраз одружилися.
От так і вийшло, що разом вже 30 років не тільки у шлюбі, а й у великій свободівський родині.
По суті, СНПУ створилася так, як творилась ОУН у 1929-му – внаслідок об'єднання різних націоналістичних організацій і спілок.
Ми взяли собі за ідеологічну основу працю Провідника ОУН Ярослава Стецька – "Дві революції", де він розкриває ідею українського соціального націоналізму.
Де на прикладі революцій Хмельницького і Мазепи доводить, що тільки гармонійне поєднання двох факторів – національного і соціального – може зробити революцію успішною.
Цитую:
"Момент націо-нальний завжди був тісно пов'язаний із соціальним. Українська революція, себто національно-визвольна війна, мала тільки тоді успіх, коли оба ці моменти були органічно поєднані. Як лише було нехтоване соціальне питання або, тим більше, коли зникала в свідомості українців національна причина неволі та національна мета боротьби, – приходила поразка".
Інших реальних націоналістичних партій тоді не було.
А ми розуміли, що так звані націонал-демократи, які гуртуються із комуністичною партійною номенклатурою, не спроможні побудувати вільну, національну, соборну державу, державу без холопа і без пана, як писав Ярослав Стецько.
Більше того, своїми ідеями та діями ми випереджали час на десятиліття.
І це не прості слова. Це – факти.
Далекого 1991 року, коли тодішні націонал-демократи називали московитів "братнім народом", а Москву – "стратегічним партнером", ми наголошували у своїй програмі: Москва – наш одвічний ворог.
Цитую дослівно:
"СНПУ вважає Російську державу причиною всіх бід в Україні";
"Росія, яка є традиційно відсталою щодо Європи, насильно втягнувши Україну в сферу свого впливу, на декілька століть відрізала більшу частину України від здобутків європейської цивілізації в політиці, економіці, культурі, побуті";
"Боротьба з промосковськими настроями і московським впливом в Україні – одне з першочергових завдань СНПУ".
Я повторюю: це 30 років тому! 1991 рік. Коли націонал-демократи тіні своєї боялися.
Де ще ви побачите таку чітку позицію, цю правду? У програмі чи, тим паче, практиці якої партії?
На жаль, більш ніде. Ні в тодішніх, ні в теперішніх політпроектів подібного не знайдете.
Але, як бачите, "Свобода" як 30 років тому, так і нині чітко заявляє: Москва – не "стратегічний партнер", Москва – одвічний ворог.
Ми знали, що ця війна почнеться з Криму. І тому ще перших днів незалежності били в набат, піднімали багатотисячні акції громадянської непокори біля стін Верховної Ради проти зрадницьких "Масандрівських угод" – фактично здачі Чорноморського флоту та узаконення базування флоту РФ у Криму.
Особисто я публічно попереджав в лютому 2008 року.
Цитую: "Якщо Україна негайно не змінить автономний статус Криму на обласний, то врешті це зробить Росія". Хіба не так сталося?
Але нас не чули. Нас не хотіли чути. І нам перешкоджали.
Націонал-демократи, які тоді були при владі, робили все, щоби не допустити нас, молодих патріотів, до управління державою.
Об'єднавшись із комуністами, вони встановили віковий ценз для балотування у Верховну Раду – 25 років.
Відтак обрізали нам, молодим активістам, зокрема, учасникам Революції на граніті, шлях до побудови сильної національної України.
Та й взагалі...
"Який націоналізм?! Ви – політичні динозаври! 21 століття на носі! ДЕМОКРАТІЯ надворі!" – так вони говорили нам на кожній зустрічі.
Переконували, нібито наші ідеї вже застарілі, нібито в них немає майбутнього.
А ми тоді казали: Україні потрібен приклад! Ми, молоді, не пов'язані ні зі старою комуністичною номенклатурою, ні з новою, демократичною номенклатурою – дамо цей приклад!
І тепер бачите, хто мав рацію?
Вони здулися, канули в Лету, так і не принісши жодної користі Україні.
Тепер навіть назви їхні важко пригадати...
Усі ці розмаїті "нові обличчя" – "зелені", "озимі", "нові генерації", "пори", "віча", "народні самооборони", "вперед україни", "громади", "НДП", СДПУ (о), ЗаЄДУ – де вони усі зараз?
Загидили мізки українцям і втекли? Так отож.
Так само згинуть і всі нинішні політичні проекти. Включно із президентськими. І колишніми, і теперішніми.
А "Свобода" є.
Єдина ідеологічна політична сила.
Єдина, яка народилась разом з Незалежністю і до сих пір залишилась в політиці.
Для олігархічної системи в Україні це – справжнє диво. А в цивілізованому світі це – стандарт. Фактично знак якості.
Наприклад. Консервативна партія Великої Британії – заснована в 1834 році! Республіканська партія США – заснована в 1854 році.
Минуло майже 200 років – вони і нині успішно керують державами! Адже несуть політичну відповідальність перед своїми виборцями.
Так і ми несемо відповідальність за свої дії, ніколи не пристосовуючись до тимчасової політичної кон'юнктури.
Нині згадуємо головні досягнення. А це – ідеологічні перемоги.
Те, що раніше декому здавалося нездійсненним, сьогодні для всіх стало нормою.
І навіть ті, хто раніше з піною на губах намагався нас засудити, сьогодні безсовісно присвоюють ці ідеологічні перемоги собі.
14 жовтня – велике державне свято. День Захисників України.
А не було б цього ніколи, якби ми із тисячами українців не домагалися цього роками.
Не було би й де святкувати, якби сотні націоналістів, зокрема свободівців, не поклали життя у боротьбі за Україну. І на Майдані, і на війні.
Впродовж усіх цих драматичних подій "Свобода" не рекламувала себе і не заробляла собі політичних балів, а фактично була чорноробом Революції, її "спецназом" і захисником під час найкривавіших подій.
У свободі 20 героїв України посмертно.
53 свободівці поклали життя на війні.
А ще сотні поранених: обпечених газом, контужених, з важкими черепно-мозковими травмами, кульовими пораненнями, з ампутованими кінцівками та вибитими очима, інвалідів на все життя.
Як на майдані, так і на війні.
Пройшло через війну вже більше тисячі побратимів. В тому числі – і депутатів різних рівнів.
Гірко і страшно про це говорити, але назвіть ще хоча б одну партію, члени якої поклали б стільки життів за Україну?
Якби не "Свобода", не було би вулиць і проспектів, названих іменами наших героїв.
Досі був би в столиці Московський проспект.
Не було б рішень місцевих рад про використання червоно-чорних прапорів у святкові дні.
Не було би вітання "Слава Україні! Героям Слава!" у війську.
Не було би декомунізації. Бо перший ленінопад почала саме "Свобода" в столиці України.
Бо саме наш марш 14 жовтня, робота нашої фракції у парламенті, робота в органах місцевої влади, наші багаторічні акції й мітинги були першим протиставленням комуністам.
Саме це переконало суспільство, що декомунізація необхідна, а владу змусило таки підкоритися.
Зрештою, навіть те, що сьогоднішня, далека від українських національних пріоритетів, влада відзначає це свято – також наша заслуга.
Завдяки нам націоналізм став мейнстрімом і трендом.
Наші гасла тепер використовують всі. І пишаються цим. Використовують навіть у політичній рекламі.
Використовують навіть ті, хто ще вчора ходив у московську церкву, розмовляв "язиком", а не мовою, носив георгіївські стрічки, спускався на коліна перед ворогами і на догоду їм старався знищити нашу українську ідентичність.
Список досягнень я можу продовжувати. Тим паче, що чи не щодня їх стає більше.
Адже "Свобода" має велику й дієву структуру по всій Україні.
Ми як працювали, так і працюємо у кожній області. Від Закарпаття до Слобожанщини, від Волині і до Донеччини.
У "Свободи" близько тисячі депутатів у місцевих радах.
А міські голови обласних центрів-свободівці – Руслан Марцінків в Івано-Франківську, Олександр Симчишин у Хмельницькому і Сергій Надал у Тернополі – найкращі мери в усій Україні.
І це не порожні слова. Це – факти. Підтверджені десятками щорічних досліджень та рейтингів.
"Свобода" є. І "Свобода" буде.
Бо наша місія – завершити цю війну перемогою.
Щоб наші діти і внуки більше не мусили боротися за Україну, а щасливо жили на СВОїй, БОгом ДАній землі.
Тому ми зобов'язані здолати нашого ворога. Як зовнішнього – московитів. Так і внутрішнього – олігархію.
А зараз я хочу подякувати тим, хто з перших днів з нами. Тим, хто не зрадив і досі стоїть пліч-о-пліч. Дякую кожному, хто підтримує і віддає голоси за націоналістичну ідею. Дякую за ваш свідомий і незалежний вибір. За нього ніколи не буде соромно.
Боротьба триває.
Є свобода – буде Україна.
Приєднуйтеся, українці!
Українські звитяги попереду!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
