Ніцше: філософія для життя

Останні дні й ночі знову випробовують нас. Ворог посилює тиск на Україну, обстріли наших міст продовжуються, а повітряні тривоги, дрони й ракети стали частиною повсякденності. Війна тисне не лише фізично – вона виснажує, руйнує плани, забирає відчуття передбачуваності й постійно нагадує про крихкість нашого життя.

Учора я писав про Артура Шопенгауера і про те, як його філософія може допомогти звичайній людині переживати складні часи. Сьогодні хочу звернутися до філософа, який багато чого взяв у Шопенгауера, але зрештою пішов майже у протилежний бік, – Фрідріха Ніцше. Якщо дуже спростити різницю між ними, Шопенгауер запитує: як зменшити владу бажань і непотрібне страждання? Ніцше ставить інше питання: як стати настільки сильним, щоб уміщувати більше життя – разом із його труднощами, втратами, ризиком і болем?

Філософія як праксис

Ми звикли сприймати філософію як академічну дисципліну: університети, кафедри, дисертації, історія ідей. Але споконвічно філософія була також способом життя. Стоїки, епікурейці, кініки, скептики не просто пояснювали світ. Вони навчали людину, як жити, працювати зі страхом і бажаннями, переносити втрати, зустрічати невизначеність і смерть, формувати власний характер.

Це можна назвати праксисом філософії – практичним використанням філософських концепцій для формування себе і покращення власного життя. Саме так я пропоную прочитати Ніцше: не як автора складної системи, яку треба вивчити, а як співрозмовника, який ставить перед нами незручне питання: якою людиною потрібно стати, щоб бути здатним сказати життю "так"?

Від Шопенгауера до Ніцше

Молодий Ніцше був глибоко захоплений Шопенгауером. Він погоджувався з тим, що страждання – не випадкова помилка світу, яку колись можна остаточно усунути. Але поступово їхні дороги розійшлися. Шопенгауер бачить за життям ненаситну Волю і зрештою шукає можливості звільнення від її влади. Найрадикальніший шлях – заперечення волі до життя.

Ніцше відповідає майже протилежним рухом: не заперечувати життя. Стверджувати його. Не будувати існування навколо мрії про світ без страждання, а запитувати, чи можемо ми стати достатньо сильними, щоб переживати труднощі, перетворювати їх і продовжувати творити.

Звідси одна з центральних ніцшеанських ідей – надлишок життєвої сили, повнота, переповненість життям. Його щастя – не просто комфорт і не відсутність болю. Це стан, коли в людині достатньо сили не лише для самозбереження, а для творчості, ризику, подолання і дарування. Ніцше говорить про Überfülle des Lebens – надмір, переповненість життям: стан, коли життя не просто підтримує себе, а ніби переливається через край.

Ніцше і старі школи філософії

Ніцше був класичним філологом і знав античну культуру професійно. Але його ставлення до давніх філософських шкіл було суперечливим. Він захоплювався греками – особливо досократичною, трагічною Грецією, здатною дивитися на жах і страждання існування й водночас створювати красу.

Зі стоїками його споріднює вимога внутрішньої сили й незалежності від випадку. Але Ніцше критикує стоїчне "життя відповідно до природи": природа, на його думку, не є моральним порядком, якому достатньо слухняно підкоритися. З Епікуром його пов'язують любов до інтелектуальної незалежності, дружби, простоти й уміння захищати власний внутрішній простір. Але Ніцше не хоче робити відсутність страждання головною метою життя. І особливо він віддаляється від тих версій античної мудрості, де найвищою метою стає незворушність.

Ніцше запитує: а якщо завдання не в тому, щоб зробити море спокійним? Можливо, потрібно навчитися краще плавати під час шторму?

Духовні вправи Ніцше

Античні філософи використовували те, що сьогодні ми називаємо духовними вправами. Як фізична вправа тренує тіло, духовна вправа тренує наше судження, увагу, бажання, характер і здатність зустрічатися з життям. Ніцше не залишив систематичного підручника таких вправ. Більше того, він навряд чи хотів би, щоб усі люди механічно виконували один набір правил. Але з "Веселої науки", "Так казав Заратустра", "По той бік добра і зла", "Генеалогії моралі", "Сутінків ідолів" та Ecce Homo можна реконструювати цілу практику самоформування.

1. Amor fati: не просто приймайте свою долю – вчіться її любити

Стоїчна практика часто починається з прийняття того, що від нас не залежить. Ніцше робить ще один крок. Amor fati – любов до долі. Не просто: "Це сталося, і я мушу з цим змиритися". А значно важче: "Чи можу я колись навчитися сказати "так" навіть цьому?"

Не бажати переписати минуле. Не будувати себе навколо нескінченного "якби цього не сталося". Включити пережите – навіть помилки, поразки й біль – у власну історію. Це не означає називати зло добром або відмовлятися його змінювати. Йдеться про інше: не дозволити минулому зробити нас довічними заручниками того, що вже відбулося.

2. Вічне повернення: проживайте життя, повторення якого могли б захотіти

У "Веселій науці" Ніцше пропонує один із найсильніших мисленнєвих експериментів в історії філософії. Уявіть, що демон повідомляє вам: це саме життя вам доведеться прожити знову – і так нескінченну кількість разів. Ті самі рішення. Ті самі люди. Ті самі радощі. Ті самі помилки. Ті самі втрати.

Що ви відчуєте? Жах? Чи зможете колись відповісти цьому демонові "так"? Як духовна вправа вічне повернення ставить дуже практичне питання: "Чи будую я сьогодні життя, повторення якого зміг би захотіти?"

3. Практикуйте самоподолання

Ніцше не каже нам просто "будь собою". Для нього людина – не завершений об'єкт, який потрібно відкрити, а щось, що має бути подолане і створене. Selbstüberwindung – самоподолання. Наші звички, страхи, переконання, образи, способи реагування – не обов'язково остаточні.

Тому питання "Хто я?" варто доповнювати іншим: "Ким я можу стати?" Не перемагати інших. Передусім – переставати бути заручником учорашньої версії самого себе.

4. Перевіряйте походження власних цінностей

Ми народжуємося у світі, де вже пояснили, що таке успіх, пристойність, кар'єра, добро, провина, обов'язок, нормальне життя. Ніцше пропонує небезпечну вправу: запитайте, звідки взялися ваші цінності.

Хто вирішив, що саме цього потрібно хотіти? Батьки? Суспільство? Релігія? Професійне середовище? Страх? Образа? Заздрість? Це і є початок ніцшеанської генеалогії. Не поспішайте відкидати успадковані цінності. Але перестаньте вважати їх очевидними лише тому, що вони давно стали вашими.

5. Не тільки переживайте страждання – перетворюйте його

Тут різниця між Шопенгауером і Ніцше особливо помітна. Шопенгауер запитує: "Як зменшити непотрібне страждання?" Ніцше додає: "Що я можу зробити зі стражданням, якого уникнути неможливо?"

Біль сам собою не робить людину кращою. Він може зламати, озлобити, зробити мстивою. Але людина може навчитися перетравлювати досвід: перетворювати невдачу на знання, кризу – на переоцінку, втрату – на глибину, опір – на силу. Не поклонятися стражданню. Перетворювати його на матеріал.

6. Розвивайте "велике здоров'я"

Ніцше говорить про die große Gesundheit – велике здоров'я. Це більше, ніж просто не хворіти. Велике здоров'я – це здатність втрачати рівновагу і відновлювати її; проходити через кризу, змінюватися, експериментувати, втрачати старі опори й створювати нові.

Крихке здоров'я потребує світу, який ніколи нас не травмує. Велике здоров'я збільшує нашу здатність зустрічатися зі світом таким, яким він є. Для важких часів ця відмінність особливо важлива.

7. Навчіться змінювати перспективу

Ніцше постійно змушує читача дивитися на одну річ із різних точок зору. Наше перше пояснення події – не обов'язково єдине. "Це катастрофа". А чи може це бути випробуванням? "Я програв". А що я тепер знаю такого, чого не знав до поразки? "У мене забрали частину життя". А що все-таки залишається в моїй владі створити?

Зміна перспективи не змінює фактів. Вона може змінити те, ким ми стаємо у відповідь на факти.

8. Створюйте себе

У Ніцше є надзвичайно важлива формула: "Стати тим, ким ти є". На перший погляд – парадокс. Але йдеться не про пошук прихованого "справжнього себе". Людина формує себе через рішення, дисципліну, досвід, відбір, помилки, творчість.

Життя стає не просто набором подій, які з нами трапляються. Воно може стати твором, над яким ми працюємо.

9. Вчіться давати з надлишку

І тут ми підходимо до однієї з найкрасивіших ніцшеанських ідей. Сильна людина не лише захищається від світу. Вона поступово накопичує такий надлишок життя, що може давати.

У "Заратустрі" постійно виникають образи сонця, переповненої чаші, меду, дарування. Це можна назвати Glück aus der Überfülle – щастям, що народжується з надміру, з переповненості життям. Не: "Нарешті світ дав мені достатньо, тому я щасливий". А: "У мені достатньо життя, щоб щось створити і віддати світу".

Мистецтво: не втекти від життя, а сказати йому "так"

Як і для Шопенгауера, для Ніцше мистецтво має величезне значення. Але між ними є прекрасна відмінність. Для Шопенгауера споглядання мистецтва дозволяє хоча б на мить звільнитися від Волі і вийти з нескінченного хотіння. Для Ніцше мистецтво потрібне не для того, щоб вийти з життя. Мистецтво допомагає життя витримати, перетворити і ствердити.

Саме тому молодий Ніцше так захоплюється грецькою трагедією. Греки прекрасно знали про смерть, війну, втрату, жорстокість долі. Але вони не відвернулися від цього знання. Вони створили з нього трагедію. Це надзвичайно ніцшеанський жест: не заперечити страшне – перетворити його на форму, сенс і красу.

Філософія повинна допомагати жити

Якщо вчорашнього Шопенгауера можна було звести до формули "менше хотіти → менше залежати → менше непотрібно страждати → стати вільнішим", то Ніцше пропонує іншу траєкторію: "більше сили → більша здатність витримувати життя → самоподолання → творчість → здатність сказати життю "так"".

Тому його практична програма могла б звучати так: любіть свою долю; не ставайте заручником минулого; будуйте життя, повторення якого могли б захотіти; перевіряйте походження власних цінностей; долайте в собі те, що вже стало затісним; перетворюйте неминуче страждання на матеріал; тренуйте здатність відновлюватися; змінюйте перспективу; створюйте себе; творіть; і прагніть такої повноти життя, з якої можна не лише брати, а й давати.

Для початку я особливо рекомендував би "Веселу науку" – там варто шукати amor fati, вічне повернення і "велике здоров'я", – та "Так казав Заратустра", де ідеї самоподолання, творення і дарування перетворюються на образи й притчі.

(Якщо вас цікавлять, наприклад, стоїчні духовні вправи, то про них ви можете прочитати тут і тут).

Епікуру приписують думку, якою я закінчив учора: "Порожні слова того філософа, якими не лікується жодне людське страждання". Ніцше, можливо, відповів би Епікуру: "Не всякого страждання можна позбутися. Але можна працювати над людиною, яка це страждання зустрічає".

Мені здається, сьогодні нам особливо важливо повернути філософії саме таку функцію. Не лише читати, що думали великі люди минулого, а використовувати їхні думки для роботи над собою.

Шопенгауер учить нас менше залежати від світу. Ніцше – ставати сильнішими для зустрічі зі світом. Можливо, нам потрібні обидва.

Спробуйте подивитися на філософію саме так. Порефлексуйте над цими вправами Ніцше – можливо, якась із них потрібна вам саме зараз. А якщо виникнуть питання, незгода чи власні думки – пишіть.

Філософія починається не з правильної відповіді. Вона починається з розмови.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.