Епікур: філософія для життя

Ті, хто прочитав попередню статтю з духовними вправами, мабуть, найбільш хардкорного зі стоїків – Епіктета, – точно заслужили трохи Епікура. Тим більше прийшло бабине літо. Після повітряних тривог, важких новин і постійного стоїчного тренування розрізняти те, що залежить від нас, і те, що не залежить, можна дозволити собі вийти в сад чи парк, сісти на сонці, поговорити з другом, випити келих вина – якщо хочеться – і згадати філософа, якого протягом двох тисяч років звинувачують у проповіді насолод, хоча сам він жив напрочуд просто.

А можливо, Епікур потрібен нам сьогодні не тільки заради насолоди. Можливо, його філософія допоможе побачити, скільки сил, часу, грошей і самого життя ми витрачаємо на речі, які нам насправді не потрібні.

Філософія як праксис

Ми продовжуємо говорити про філософію не лише як академічну дисципліну, а як спосіб працювати із власним життям. Античні філософські школи пропонували не просто різні теорії, а різні способи життя. Стоїки, епікурейці, кініки й скептики працювали зі страхом, бажаннями, смертю, задоволенням, стражданням, дружбою, багатством і славою. Для цього вони використовували те, що П'єр Адо значно пізніше назве духовними вправами: практики, які повинні змінити не тільки наші думки, а й сам спосіб життя.

Епікур народився 341 року до н. е., а близько 306 року оселився в Афінах і створив свою знамениту школу – Сад. Це була не просто школа, де слухали лекції. Це була спільнота чоловіків і жінок, вільних людей і рабів, які разом намагалися жити відповідно до певної філософії: навчалися, розмовляли, їли, дружили і шукали відповідь на дуже практичне питання – що насправді потрібно людині для доброго життя?

Відповідь Епікура: значно менше, ніж нам здається.

Епікур і гедонізм: задоволення – але яке?

Епікур справді вважав задоволення благом, і в цьому сенсі його філософія є гедоністичною. Але якщо під гедонізмом ми розуміємо максимізацію яскравих насолод – більше їжі, вина, сексу, грошей, подорожей, статусу, – Епікур пропонує майже протилежне.

Його цікавить не максимальна кількість задоволень, а добрий стан людини: відсутність тілесного болю та відсутність душевного сум'яття. Людина, яка женеться за дедалі новими задоволеннями, легко стає їхнім рабом: що більше їй потрібно для щастя, то більше умов повинен виконати світ, щоб вона могла бути щасливою.

Епікур пропонує іншу стратегію: не безкінечно збільшувати кількість задоволень, а зменшувати кількість речей, без яких ми нібито не можемо жити добре. Свобода починається з достатності.

Духовні вправи Епікура

Епікур не залишив систематичного підручника духовних вправ на кшталт "Енхірідіону" Епіктета. Але з "Листа до Менекея", "Головних думок", "Ватиканських висловів" і самого життя епікурейського Саду можна відновити цілу практику.

1. Проведіть аудит своїх бажань

Епікур розрізняв природні й необхідні бажання, природні, але не необхідні, та порожні бажання. Їжа, вода, сон, безпека, дружба мають природну межу. А скільки достатньо слави? Влади? Грошей? Статусу? Скільки людей повинні вами захоплюватися, щоб нарешті стало достатньо? Візьміть те, чого ви зараз дуже хочете, і запитайте: це природне й необхідне бажання? Природне, але не необхідне? Чи воно створене статусом, порівнянням, марнославством, рекламою або страхом бути гіршим за інших? Не треба відразу відмовлятися від бажання. Спочатку достатньо зрозуміти його природу. Свобода починається в момент, коли я можу сказати: "Я цього хочу, але мені це не потрібно".

2. Практикуйте достатність

Спробуйте іноді свідомо вибирати простіше: просту їжу, прогулянку, розмову з другом, книжку, сонце, сад, каву без телефона. Не для того, щоб стати аскетом. Епікур аскетом не був. А щоб перевірити одну важливу гіпотезу: "Як мало мені насправді потрібно, щоб мені було добре?" Що менше умов ви ставите світові для власного доброго життя, то меншу владу світ має над вами.

3. Рахуйте справжню ціну задоволення

Не всяке задоволення варто вибирати. Епікур прямо говорить, що деякі задоволення приносять значно більші страждання, ніж саме задоволення, а іноді варто витримати певний дискомфорт, якщо він приведе до більшого блага. Тому перед вибором можна запитати: що це дасть мені зараз? Що залишиться після цього? Яку ціну я заплачу завтра Епікур не говорить: "Відмовляйтеся від задоволення". Він говорить: навчіться рахувати. Це своєрідна епікурейська бухгалтерія насолод і страждань.

4. Запитайте себе: наскільки солодко я живу?

Це, можливо, одна з найбільш провокативних духовних вправ, які можна вивести з філософії Епікура. У V із його "Головних думок" читаємо:

"Неможливо жити з насолодою, не живучи розумно, добре і справедливо; і неможливо жити розумно, добре і справедливо, не живучи з насолодою".

Тому я дозволю собі перетворити думку Епікура на духовну вправу і поставити питання трохи інакше: "Наскільки солодко ви живете?" Йдеться не про солодощі, вино, дорогі ресторани чи безперервні розваги. Для Епікура жити з насолодою означає значно більше: не бути рабом непотрібних бажань, не мучити себе зайвими страхами, мати друзів, достатність, спокій і час для самого життя. І тут думка Епікура стає значно радикальнішою. Він не говорить: спочатку проживіть правильне, продуктивне й моральне життя, а насолода буде приємним бонусом. Він стверджує, що розумне, добре, справедливе і приємне життя не можна роз'єднати.

Це хороше питання для підприємця, керівника, політика, урядовця – і для будь-кого з нас. Можна побудувати компанію, зробити кар'єру, отримати посаду, заробити гроші, здобути вплив і при цьому організувати собі життя, яке зовсім не хочеться проживати.

Якщо ваше життя недостатньо солодке, можливо, відповідь не в тому, щоб ще більше працювати, заробляти чи досягати. Можливо, варто переглянути свій modus operandi: на що йде ваш час, кому ви його віддаєте, які бажання обслуговуєте і скільки самого життя залишається серед усіх ваших справ.

5. Дружіть!

Для Епікура дружба – одна з найважливіших умов доброго життя. Не networking, не корисні знайомства і не кількість контактів у телефоні. Дружба – це люди, поруч із якими не потрібно нічого доводити. Тому епікурейська духовна вправа може бути зовсім простою. Запитайте: "З ким я хочу провести вечір, якщо мені не потрібно нікого вражати?" – і запросіть цю людину на вечерю. Можливо, це буде значно ближче до Саду Епікура, ніж дорогий ресторан.

6. Працюйте зі страхом смерті

Один із головних страхів людини – смерть. Епікур пропонує знаменитий аргумент: поки ми є, смерті немає; коли приходить смерть, уже немає нас. Ми переживаємо не власну смерть – ми переживаємо страх смерті. І саме з ним можна працювати. Для українця сьогодні ця вправа звучить значно менш абстрактно, ніж хотілося б. Вона не означає заперечувати смерть, не берегти життя чи не сумувати за загиблими. Йдеться про інше: не дозволити страху смерті забрати життя ще до того, як смерть прийшла.

7. Згадуйте хороше

Епікур вважав пам'ять про минулі радощі реальним джерелом теперішнього задоволення. Наприкінці життя, переживаючи важкий фізичний біль, він писав про радість, яку йому дає пам'ять про філософські розмови з друзями. Тому не лише плануйте майбутнє. Навчіться користуватися хорошим, що вже сталося: згадуйте подорож, море, розмову, друга, літо, вечерю, дитинство, кохання. Наше минуле – це не тільки склад втрат і травм. Це ще й запас пережитого добра.

8. Не відкладайте життя

Ми дуже легко перетворюємо життя на зал очікування, "ставимо на паузу". От закінчиться війна. От зароблю. От побудую. От продам бізнес. От діти виростуть. От стане спокійніше. От матиму час. І тоді почну жити. Епікур поставив би незручне питання: а сьогодні? Це не означає відмовитися від майбутнього. Це означає не приносити теперішнє в жертву майбутньому, якого нікому не гарантовано. Сьогодні теж частина вашого життя. Не чернетка. Не зал очікування.

Епікур, Сенека і Сковорода: потрібне – легке?

"Природне багатство і обмежене, і легко здобувається; багатство ж, визначене порожніми уявленнями, простягається до нескінченності". Це думка Епікура. А подивіться як вона перетинається з думками Сенеки, Марка Аврелія та Сковороди. Прочитайте окрему статтю про це. Можливо, вона буде вам корисною.

І це хороше питання для недільної прогулянки. На що я витрачаю свої сили? Що з цього мені справді потрібно? Що станеться, якщо я цього не отримаю? Які мої бажання мають природну межу, а які можуть рости безкінечно? Скільки мого життя йде на речі, без яких я цілком міг би добре жити?

Епікур для важких часів

Може здатися дивним говорити про задоволення в країні, яка воює. Але, можливо, саме у важкі часи Епікур стає особливо важливим. Війна вже забирає в нас достатньо. Навіщо ще віддавати життя марнославству, непотрібному статусу, нескінченному порівнянню себе з іншими, речам, яких ми насправді не потребуємо, і страхам, які нічого не змінюють? Можливо, одна з форм внутрішнього спротиву важким часам – зберегти здатність до простих радощів: друг, сад, сонце бабиного літа, проста вечеря, книжка, прогулянка, розмова, людина, яку любиш, кілька годин, коли від світу нічого не потрібно. Для Епікура це не дрібниці між важливими справами. Це і є частина доброго життя. Вам не потрібно ставати епікурейцем

Так само, як після статті про Епіктета вам не потрібно ставати стоїком, після цієї статті не потрібно вступати до Саду.

Хоча можете завітати до Бібліотеки Метаної та почитати самого Епікура. Філософія – не нова релігія, філософ не гуру, а духовні вправи – не заповіді. Використовуйте її, щоб мислити і робити ваше життя і життя ваших оточуючих кращим. Починайте не з філософа. Починайте зі свого питання.

Якщо вас мучить те, що від вас не залежить, можливо, потрібен Епіктет. Якщо потрібно навчитися менше залежати від бажань і зовнішнього світу – Шопенгауер. Якщо потрібно знайти сили для самоподолання й творення себе – Ніцше. Якщо відчуваєте, що проживаєте не своє життя, можливо, варто запитати разом із Торо: "А де мій Волден?" А якщо життя заповнене справами, бажаннями, покупками, амбіціями й тривогами і ви вже не дуже розумієте, які з них вам справді потрібні, – можливо, настав час зайти до Саду Епікура.

Знайдіть друга. Знайдіть сад. Знайдіть кілька годин. Подивіться на сонце. Відкрийте пляшку вина, якщо хочеться. І спробуйте нічого більше не хотіти. Хоча б до вечора.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.