Генрі Девід Торо: філософія для життя

Що робити, якщо одного дня ви помітили, що ваше життя заповнене справами, але не дуже зрозуміло, навіщо ви їх робите? Якщо значна частина ваших бажань насправді запозичена в інших? Якщо ви багато працюєте, щоб оплачувати спосіб життя, на який через роботу майже не залишається часу? Якщо вам хочеться хоча б ненадовго відійти від шуму, залишитися на самоті й зрозуміти: а чого, власне, хочу я?

Можна піти до психолога. Можна знайти коуча або вчителя. Але є ще один шлях – звернутися до філософії.

У цьому циклі ми вже шукали духовні вправи у стоїків, Шопенгауера та Ніцше. Тепер спробуймо зробити це з Генрі Девідом Торо. Бо Торо зробив із власного життя саме те, про що ми говоримо: філософський експеримент.

Філософія як праксис

Ми звикли вважати філософію академічною дисципліною: університет, професори, історія ідей, складні тексти. Але більшу частину своєї історії філософія була ще й праксисом – способом працювати із власним життям.

Сократ розмовляв з людьми на афінських вулицях про те, як вони живуть. Епікур створив спільноту, де вчилися звільнятися від непотрібних бажань і страхів. Стоїки тренували судження, бажання та дії. Філософія була не лише знанням про життя, а практикою життя.

Для цього існували духовні вправи. Не обряди і не містичні техніки. Духовною вправою може бути питання, яке ви ставите собі; прогулянка; добровільна відмова від чогось; усамітнення; щоденник; споглядання природи; перевірка власних бажань; зміна погляду на проблему. П'єр Адо називав такими вправами практики, завдяки яким людина змінює спосіб бачити світ і саму себе.

Саме так я пропоную прочитати Торо. Не просто як американського письменника XIX століття, натураліста чи політичного мислителя, а як співрозмовника, який ставить дуже сучасне питання: Чи справді я живу власне життя?

Навіщо Торо пішов у ліс

4 липня 1845 року двадцятисемирічний Генрі Девід Торо оселився у невеликій хатині, яку власноруч збудував біля Волденського ставка неподалік Конкорда у Массачусетсі. Там він прожив два роки, два місяці й два дні. Пізніше з цього досвіду народилася його головна книга – "Волден, або Життя в лісах".

Навколо цього епізоду виникло чимало романтики. Насправді Торо не був Робінзоном. Конкорд був неподалік, він ходив до міста, зустрічався з друзями, приймав гостей. Його цікавила не втеча від людства. Він поставив над собою експеримент.

Торо хотів зрозуміти, що залишиться від життя, якщо прибрати з нього зайве. Скільки людині насправді потрібно? Які потреби належать їй, а які створені суспільством? Скільки свободи ми обмінюємо на комфорт? Скільки часу віддаємо речам, які нібито повинні зробити нас щасливими? І найстрашніше: чи не можемо ми наприкінці життя раптом виявити, що весь цей час насправді не жили? Що драбина, по якій ми делися, була приставлене не до тієї стіни.

Тому знамениті слова Торо про те, що він пішов у ліси, бо хотів "жити свідомо" – to live deliberately, – варто читати буквально.

Волден був лабораторією. Об'єктом дослідження було власне життя. Саме тут починається праксис. Не з питання "яка філософська теорія Торо правильна?", а з іншого: Чи є серед його експериментів такий, який може допомогти мені відповісти на моє питання?

Духовні вправи Торо

Торо не залишив систематичного підручника духовних вправ. Але з "Волдена", "Прогулянки", "Громадянської непокори", щоденників і самого способу його життя можна реконструювати цілу практику. Як і у випадку з Ніцше чи Шопенгауером, це не набір заповідей. Це експерименти, які можна спробувати на власному житті.

1. Жити навмисно

Ми приймаємо сотні рішень, яких насправді ніколи не приймали. Треба мати певний будинок, певну роботу, певний рівень доходу, певне коло знайомств, певним чином проводити відпустку. Треба бути зайнятим. Треба відповідати. Треба знати, що відбувається. Треба рухатися далі.

Торо пропонує зробити незручну річ: зупинитися і перевірити, звідки взялися ці "треба". Це і є перша духовна вправа Торо. Не змінювати життя. Спочатку просто подивитися на нього. Випишіть десять речей, на які протягом останнього місяця пішло найбільше вашого часу. Робота, зустрічі, дорога, соціальні мережі, телевізор, спілкування, спорт, діти, книжки – будь-що. А тепер біля кожної поставте просте питання: "Я це обрав?"

Можливо, відповідь буде "так". Тоді все гаразд. Торо не закликає всіх залишити роботу і будувати хатину. Але якщо кілька найбільших частин вашого життя отримають відповідь "не знаю" або "так склалося", виникає вже філософське питання: Чиє життя я проживаю?

2. Simplify. Спрощуйте

Торо помітив дивний парадокс. Людина купує речі, щоб зробити життя кращим. Щоб купувати речі, вона повинна більше працювати. Чим більше речей вона має, тим дорожче стає її життя. Щоб його підтримувати, треба працювати ще більше. І поступово засоби хорошого життя починають забирати саме життя. Тому одне з найвідоміших його слів – Simplify. Спрощуй.

Це не культ бідності. І не рекомендація викинути меблі. Це спосіб поставити питання про ціну речей. Адже ми платимо за них не тільки грошима. Ми платимо годинами свого життя, які витратили, щоб заробити ці гроші; увагою, якої вони потребують; місцем, яке займають; турботою про те, щоб їх не втратити.

Тому друга духовна вправа Торо може бути дуже простою. Перед значною покупкою не запитуйте лише: "Скільки це коштує?" Запитайте: "Скільки мого життя це коштує?" Це зовсім інша бухгалтерія. Іноді після неї річ усе одно варто купити. Але тепер це буде ваше рішення.

3. Перевіряйте свої бажання

У цьому Торо дивовижно близький до Епікура. Проблемою може бути не те, що людина має надто мало засобів для задоволення своїх бажань. Можливо, вона має надто багато бажань, яких їй ніколи не було потрібно.

Сучасна економіка навчилася надзвичайно добре виробляти не лише товари, а й бажання. Нам постійно пояснюють, чого нам ще бракує. Іншого автомобіля. Нової подорожі. Ще одного досвіду. Кращого тіла. Вищого статусу. Більшого будинку. Торо пропонує провести ревізію не майна, а бажань.

Спробуйте протягом одного дня, тижня, місяця нічого не купувати, крім справді необхідного. Але не перетворюйте це на аскетичний подвиг. Спостерігайте. Коли виникає бажання щось придбати, запитайте: "Звідки воно взялося?" Не треба його придушувати. Цікавіше його дослідити. Можливо, найкориснішим результатом буде не економія грошей, а відкриття, що частина наших бажань приходить до нас ззовні – і так само легко може піти.

4. Ходіть

Торо був великим практиком ходьби. Прогулянка для нього не була ані спортом, ані способом дістатися з точки А в точку Б. Він міг годинами ходити лісами й полями навколо Конкорда. Ходьба була способом думати. Ми звикли, що кожна дія повинна мати мету. Навіть прогулянку сьогодні легко перетворити на проєкт: кроки, пульс, кілометри, калорії. Торо повертає ходьбі її безкорисність. І саме тому вона стає корисною. Коли тіло рухається, змінюється простір, змінюється ритм думки. Проблема, яка в кімнаті займала весь горизонт, раптом стає однією з речей у великому світі.

Дякуючи Олегу Проценко я залучився до скадндинавської ході. З тих пір ходжу 5-10 км мало не щодня.

5. Візьміть своє питання на прогулянку

Якщо у вас є питання, на яке ви не можете знайти відповідь, не обов'язково ще більше про нього думати. Візьміть його із собою на годинну прогулянку. Без навушників. Без телефонних розмов. Бажано без визначеного маршруту.

Не шукайте відповіді. Просто несіть питання із собою. Перебувайте в ньому. Іноді філософія працює ногами.

6. Практикуйте самотність і природу

Торо потрібна була самотність не тому, що він не любив людей. Йому був потрібен простір, де можна відрізнити власний голос від голосів навколо. Для сучасної людини це стало ще складніше. Ми можемо майже ніколи не залишатися наодинці. Щойно виникає порожнеча – телефон. Новини. Повідомлення. Подкаст. Музика. Відео. Ми навчилися заповнювати кожну щілину тиші. Але якщо ви весь час щось слухаєте, коли ви почуєте себе? Тому духовною вправою можуть стати дві години без інформації. Без телефона, книжки, музики, розмов. Найкраще – десь у природі. Природа у Торо виконує ще одну філософську функцію: повертає масштаб. Конфлікт, робоча проблема, статусна поразка можуть здаватися всесвітом. А потім перед вами вода, дерева, небо, птахи, зміна сезонів – і виявляється, що світ значно більший за вашу проблему. Стоїки робили для цього духовну вправу "погляд згори". Торо виходив до Волденського ставка. Ефект може бути дуже схожим.

7. Перевіряйте совість дією

Було б помилкою зробити з Торо лише затишного філософа лісу, прогулянок і мінімалізму. У нього є інша сторона – "Громадянська непокора". У 1846 році Торо опинився у в'язниці через відмову платити податок. Він не хотів фінансово підтримувати державу, політику якої вважав несправедливою, передусім через рабство та війну з Мексикою. Тут його філософський праксис стає значно жорсткішим. Недостатньо мати переконання. Треба подивитися, чи витримують вони зустріч із нашими діями. І звідси ще одна духовна вправа, можливо, найскладніша у Торо: "Що я вважаю неправильним – але продовжую підтримувати своїми грошима, часом, участю або мовчанням?" Не треба завтра влаштовувати революцію. Завдання вправи спочатку інше – побачити розрив між переконанням і життям.

Філософія починається з думки.

Праксис починається там, де думка щось змінює в тому, як ми живемо. Вам не потрібно ставати Торо. Це, можливо, найважливіше. Не треба виконувати всі духовні вправи Торо. Так само не треба виконувати всі вправи Ніцше, Шопенгауера, стоїків чи Епікура. Філософія – не нова релігія. Філософ не гуру. І духовні вправи – не десять заповідей, після виконання яких ви станете правильною людиною. Праксис філософії працює інакше. У вас виникає питання.

Наприклад, я занадто залежу від чужої оцінки. Що з цим робити? Я досягнув того, чого хотів, але це не зробило мене щасливішим. Чому? Я не розумію, чого хочу. Моє життя перевантажене. Я боюся втратити те, що маю. Я не можу прийняти те, що сталося. Я відчуваю, що живу не своє життя. Я розумію, що мої переконання суперечать тому, як я поводжуся. І тоді можна подивитися, чи не працювало людство вже з таким питанням дві з половиною тисячі років.

Можливо, вам допоможе дихотомія контролю Епіктета. Можливо – робота Епікура з бажаннями. Можливо – Шопенгауер і його практика дистанції від волі. Можливо – Ніцше з питанням самотворення та amor fati. А можливо – Торо і його простота, ходьба, самотність або експеримент із власним способом життя. Філософія не обов'язково дасть вам відповідь. І це добре. Її завдання – допомогти вам знайти власну відповідь, зробивши ваше мислення ширшим, яснішим і вільнішим.

Саме це ми називаємо праксисом філософії!

Не обов'язково кожне життєве питання перетворювати на психологічну проблему. Не обов'язково шукати людину, яка знає, "як вам правильно жити". За нами стоїть величезна бібліотека людського досвіду – Сократ, Епікур, Епіктет, Марк Аврелій, Монтень, Шопенгауер, Ніцше, Торо та багато інших. Їх можна не наслідувати. З ними можна розмовляти.

Що читати і практикувати далі

Почніть із Генрі Девіда Торо – "Волден, або Життя в лісах". Книжка доступна в бібліотеці Metanoia. Потім можна прочитати його "Прогулянку" – Walking – короткий текст, у якому ходьба перетворюється на спосіб мислення і свободи, та "Громадянську непокору" – Civil Disobedience, щоб побачити зовсім іншого Торо: людину, для якої переконання мають перевірятися вчинком.

Якщо ваш запит стосується самотворення, подолання себе, власних цінностей та amor fati, спробуйте духовні вправи Фрідріха Ніцше.

Якщо вас більше турбують бажання, страждання, залежність від зовнішнього світу, самотність і внутрішня свобода, зверніться до духовних вправ Артура Шопенгауера.

Якщо питання про те, що залежить від вас, а що ні, – можливо, потрібен Епіктет. Якщо про страх, задоволення, достатність і непотрібні бажання – Епікур. Не треба практикувати все. Починайте не з філософа. Починайте зі свого питання.

8. І остання вправа на сьогодні: А де ваш Волден?

Торо побудував собі хатину біля ставка. Вам не потрібно будувати хатину (чи потрібно?). Але, можливо, варто запитати: А де ваш Волден? Чи є у вас місце, де від вас нічого не хочуть? Де не потрібно виконувати роль керівника, підприємця, працівника, чоловіка, дружини, батька, матері, експерта чи успішної людини? Можливо, це будинок у селі. Можливо, маленька кімната. Майстерня. Крісло біля вікна. Сад. Берег річки. Лісова стежка. Кав'ярня, де вас ніхто не знає.

А можливо, вашого Волдена поки що немає. Тоді остання духовна вправа Торо дуже проста: Створіть його. Не назавжди. Для початку – на пів дня. Залиште телефон. Не читайте новин. Не купуйте нічого. Не плануйте результату. Пройдіться. Посидьте на самоті. Подивіться на воду або дерева. Візьміть із собою одне питання, яке зараз справді важливе. І запитайте себе: Що в моєму житті справді моє? Можливо, ви не повернетеся з відповіддю. Але можете повернутися з кращим питанням. А це дуже часто і є початком філософії.

Знайдіть свій Волден.

Не обов'язково їхати далеко. Знайдіть місце і кілька годин, де можна перестати виконувати свої звичні ролі. Візьміть туди одне справжнє питання зі свого життя. Подивіться, що станеться...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.