75 років тому...
"75 років тому..." – так цьогоріч починається опис дуже багатьох трагічних подій, які відбувалися в Україні. Зіткнення у 1941 двох тоталітарних систем, нацистської та комуністичної, головною ареною якого стала Україна, забрало життя мільйонів місцевих мешканців.
А перед тим мільйони людей у всьому світі були втягнуті у страшну світову війну, яка стала результатом співпраці цих систем.
Схожість обох тоталітаризмів, комуністичного та нацистського, була джерелом дуже різних взаємин – це і вже згадувані співпраця та протистояння і найтриваліші відносини взаємної активації. Злочини одного режиму породжували, посилювали та служили виправданням злочинів іншого.
Так було у Львові 75 років тому. Масові знищення в'язнів у тюрмах НКВД під час відступу радянської влади стали приводом для початку винищення нацистами єврейського населення.
Інструментом реалізації цього завдання стали не лише спеціально створені для цього айнзатцгрупи, але й погром за участі місцевих українців та поляків.
Сцени жахливих мордувань в'язнів НКВД німецька пропаганда використала як ілюстрацію наслідків панування "жидо-большевизму".
Справжні кати на той момент залишили місце злочину, продовжуючи вбивства дорогою на схід. Винними названо євреїв, попри те, що серед вбитих у тюрмах були і представники цього народу.
Хтось з тих, що взяв участь у Львівському погромі, справді вірив у їх вину, будучи переконаним у "жидівських коріннях комунізму". Хтось долучився з виключно меркантильних міркуваннь, бажаючи набути щось із власності євреїв. Хтось, вірячи, що євреї – ті, хто стоять на заваді здобуттю українцями незалежності чи ті, хто винен в падінні польської держави.
Частина місцевих мешканців взяла безпосередню участь у злочині, частина намагалася врятувати його жертв.
Більшість стояла осторонь, намагаючись не помічати того, що відбувалося. Такі моделі поведінки стали типовими протягом усього часу здійснення нацистами "остаточного розв'язання єврейського питання" і не лише в Україні.
Я не випадково використав в цьому дописі саме цю фотографію – вона дуже виразна ілюстрація подій у Львові 75 років тому. На передньому плані німецький вояк, який не вмістився повністю у кадр, він, ніби, хоче виглядати непричетним. У центрі побитий єврей, його емоції (страждання, нерозуміння причин, які зробили його жертвою) - найбільш виразні. За ним львів'яни – їх емоцій неможливо розібрати (ненависть? співчуття? байдужість?) бо обличчя заховані хустинками, що рятують від трупного смороду жертв НКВД.
Через три місяці після подій у Львові нацисти скористаються іншим злочином комуністів для ініціювання та виправдання наступного свого. Вибухи на Хрещатику в Києві, влаштовані диверсантами НКВД, стали приводом для наймасовішого на той час розстрілу євреїв у Бабиному Яру.
Тож через три місяці знову звучатиме "75 років тому..."
Дуже важливо, щоб звучало, адже це найкраща запорука того, що про такі страшні злочини ми будемо говорити тільки в минулому часі.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
