Врятувати українську книжку
На засіданні Комітет гуманітарної та інформаційної політики у Харкові обговорювали питання державної підтримки книговидання. На разі йдеться радше про її відсутність чи імітацію. Мій виступ:
Ми всі знаємо, наскільки критична ситуація у книжковій галузі. І нині бачили її приклад на складі Видавництво "Ранок". Росія цілеспрямовано нищить українські книжки і книжкову інфраструктуру, це невід'ємна складова її війни за знищення української ідентичності, нації і державності.
Чи має держава можливості ефективно цьому протидіяти і які інструменти державної підтримки книжкової галузі слід задіяти?
Інструменти є відомі й озвучені у зверненнях Української видавничої асоціації до влади:
компенсувати збитки видавництвам, друкарням і книгарням та відновити знищені наклади (передусім – підручників);
поширити механізм страхування й компенсації воєнних ризиків на товари в обороті та готову продукцію, а також передбачити компенсацію за майно, знищене до приєднання до програми;
відновити державні закупівлі книжок для бібліотек;
поширити програми доступного кредитування на відновлення накладів;
запустити передбачену законом компенсацію оренди книгарням.
Чи має уряд можливість швидко задіяти ці інструменти? Безумовно. Не лише можливість, але й обов'язок, якщо для урядовців законодавчі норми про культуру як складову національної безпеки – не просто слова.
Чи робить це уряд? Я думаю, видавці, які сьогодні виступатимуть, дадуть відповідь на питання, наскільки вони відчули підтримку держави не лише на словах, а на ділі і за всі 4 роки повномасштабної війни, і за останні критичні місяців російських ударів.
Я ж зупинюся лише на одному з названих профільною асоціацією механізмі – субсидіях на оренду книгарень. Не тому, що ця складова державної підтримки галузі важливіша за інші, а тому, що історія про те, як уряд – давайте називати речі своїми іменами – системно саботує виконання закону попри всі заклики і нашого комітету, і книжкової видавців та книгорозповсюджувачів.
Ми з Вами разом – видавці, книгрозповсюджувачі, громадський сектору і, звичайно, члени нашого комітету й багато інших депутатів, у червні 2022 року – 4 роки тому – внесли до закону про держпідтрмку книговидавночої справи дуже важливу статтю 8-2. Ви добре пам'ятаєте, які за це одностайно проголовували понад 300 депутатів парламенту, які надії покладала галузь на цей закон, як почали відкриватися нові книгарні, бо галузь повірила в те, що держава нарешті переходить до системних кроків і прозорих правил, спрямованих на результат.
Ця стаття гарантує відшкодування державою всім книгарням, які легально працюють і відповідають вимогам закону, у тому числі не продають російських російськомовних книжок, – видатків на оренду приміщення в сумі 20% доходу від проданих у відповідному приміщенні книг. Механізм не передбачає жодного ручного управління чи втручання держави в книжковий ринок, формула надання субсидії чітка, прозора і має працювати автоматично.
Вартість програми навіть у цінах нинішнього року оцінюється менш як у 300 млн. грн., що є мізерною сумою для країни з 4-трильйонним бюджетом і навіть у рамках дуже маленького бюджету мінкульту не йде ні в яке порівняння з 5-мільярдною Тисяовесною – чи 1,5 мільярдними видатками на телемарафон.
Ця ремарка важлива для того, щоб одразу спростувати цинічні твердження, що для виконання закону буцімто бракує коштів, в той як для різних речей, жодними законами не передбачених, знаходять мільярди, і не лише у сфері культури.
Так от виконання закону про субсидії книгарням дозволило б не лише зберегти мережу з сотень працюючих книгарень, а і збільшувати її. А головне – зробити приватні інвестиції в книгорозповсюдження привабливими навіть в умовах війни.
Ми роками вимагали від уряду скасувати нав'язану мінфіном незаконну норму урядової постанови про те, що закон (чинний закон!) діятиме колись після війни.
Але замість приведення своїх актів у відповідність із законом уряд з подачі мінкульту пішов ще далі і по суті, переписав норми закону своє постановою, вирішуючи, для яких книгарень закон діятиме, а для яких – ні.
Урядовці вирішили, що зараз субсидію мають отримати лише ті книгарні, які працюють у містах з населенням менше 100 тисяч жителів. Іншою нормою встановлено обмеження по доходах близько 10 мільйонів гривень на рік, що взагалі дикий абсурд. Бо закон каже: чим більше книгарня отримає доходу від продажу книжок, тим більшою буде сума наданої субсидії, тобто заохочує продаж книжок, постанова ж – робить рівно протилежне, заохочуючи тінізацію доходів для збереження субсидії.
Жодна з книгарень Харкова і Харківщини, а також понад 90% книгарень по всій Україні не можуть отримати за цією постановою субсидію на відшкодування оренди.
І, звичайно, урядовці усвідомлювали, що такі дії з правового погляду є незаконними, з погляду культурної та економічної політики – профанацією, що дискредитує важливий законодавчий механізм підтримки українського книгорозповсюдження.
Тим більше, що про це і прем'єру, і міністерці культури неодноразово заявляли публічно і непублічно, усно й письмово українські видавці та книгорозповсюджувачі, а також наш комітет. Всі ці абсолютно обґрунтовані звернення були проігноровані.
Я дозволю собі процитувати відповідь, яка днями надійшла від мінкульту у відповідь на звернення нашого комітету до уряду.
"Закон визначає загальні правові засади та основні умови надання державної підтримки, а підзаконним нормативно-правовим актом конкретизуються порядок та механізм її реалізації.
"Норми постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2026 року N1187 не змінюють установлених Законом вимог, а визначають особливості та етапність практичної реалізації відповідного механізму надання державної підтримки.
Запровадження першого етапу надання державної субсидії зумовлено особливостями правового режиму воєнного стану та обмеженістю бюджетних ресурсів, у зв'язку з чим виникла необхідність першочергового спрямування державної підтримки до найбільш вразливих суб'єктів господарювання
Водночас запропонований підхід не встановлює постійного обмеження для інших розповсюджувачів книговидавничої продукції. Постановою передбачено, що через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні державна субсидія надаватиметься розповсюджувачам, які відповідають вимогам статті 8-2 Закону, без застосування обмежень, установлених для першого етапу".
Цей лист до нашого комітету написала очільниця видавничого управління мінкульту Катерина Орлюк, і, на жаль, підписала міністерка культури пані Бережна.
Адже це приблизно як сказати, наприклад: законодавство про оплату працю визначає параметри зарплат працівників культури, і ми їх не ставимо під сумнів і не скасовуємо. Просто вирішили зробити етапність виплати зарплати працівникам мінкульту. Оскільки війна і грошей мало, то будемо платити лише 10% зарплати і не всім, а лише тим, хто живе на Троєщині і минулого року заробив не більше 300 тисяч. Але не подумайте, це не значить, що ми зупиняємо дію норм законодавства про зарплату, в жодному разі! Всі працівники мінкульту будуть отримувати усю свою зарплату, але через рік після закінчення воєнного стану.
Це саме те, що написано в цьому листі з приводу субсидій книгарням.
А на звершення там написано, що "Міністерство культури України продовжуватиме роботу з пошуку шляхів вирішення питання швидшого повноцінного запуску цієї програми підтримки розповсюджувачів книговидавничої продукції, які відповідають вимогам статті 8-2".
Я переконаний, що і наш комітет, і українські книгорозповсюджувачі – ми всі разом маємо показати міністерству шлях, який вони дивним чином не хочуть бачити. Цей шлях – виконувати закон, в якому все чітко і зрозуміло розписано. Тим більше, що і гроші в проєкті бюджету на наступний рік на цю програму передбачено в повному обсязі. Тож уряд має нарешті зняти штучно ним створені перешкоди для реалізації цієї програми.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
