Чи "дагестанець" Путін?
Пам'ятаєте цю фразу Путіна, яку він сказав ще на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну?
"Я лакець, я дагестанець, я чеченець, я інгуш, росіянин, татарин, єврей, мордвин, осетин". Такий цинізм, що дивно, що не сказав, що українець.
Але вчора на зборищі з холуями (силовиками і парламентаріями) щодо погромів у Дагестані Путін раптом дав зрозуміти, що він уже й "не дагестанець".
А "дагестанець" – це, виявляється, Захід та ТГ-канали, які нібито спровокували ненависть до євреїв. Треба думати, що, мабуть, це Захід в особі російської поліції досить довго (за мірками російських реалій) бездіяльно спостерігав за погромами. Мітинги в РФ, навіть якщо ви просто вийдете з табличкою проти війни, – це така стрьомна справа, яка може вимірюватися хвилинами тривалості акції. А тут в антисемітських акціях – прямо повна воля без секундоміру. Мабуть, Захід став куратором (улюблене слово розпропагандистів) рос влада – раз Путін та інші офіційні особи робили безліч антисемітських заяв, приймали ХАМАС у Москві, а пропагандисти всіх статей та мастей просто вистрибували зі штанів та спідниць 7 жовтня у день атак ХАМАСу по Ізраїлю, бризкаючи слиною щодо своїх співвітчизників, які виїхали до Ізраїлю після повномасштабного вторгнення РФ.
Це, звичайно, дуже показово, що в міжнаціональній ненависті всередині РФ (те, у чому Кремль завжди надумано звинувачував Україну) російська влада раптом зробила "морду цеглиною" і почала шукати "підступність Заходу".
Якщо хтось хоче бути імперією, то міжнаціональні відносини і правила (а в Росії є представники понад 200 національностей) – невід'ємна складова політики. А виходить, що Кремль:
1. Провалив ідею "російської нації" як титульної, оскільки повністю дискредитував ідею "русского міра" як такого, разом із РПЦ. Тобто расову ідею самі знаєте кого. Той самий закон "Про російську націю", який обговорюють ще у 2015 році, так і не було прийнято, і зрозуміло чому – бо це конкретика політики. А в РФ, як відомо, змістовної політики немає. Справжня політика – це не "спецоперації", а довгострокові інтереси та перспектива країни, з чим у Росії давно проблеми.
2. Провалив він й "імперську ідею". Російська влада, поставивши хибне завдання захоплювати територій сусідніх держав (замість розвитку власної), так і не зрозуміла принципу сучасних сильних держав. Принцип "протоімперій" (якщо можна так казати) – завжди ціннісний. Це як "плавильний котел", де представник будь-якої національності, сексуальної орієнтації, кольору шкіри тощо (якщо він професійний і не порушує закон) може претендувати на владу. Це принцип громадянського патріотизму та політичної нації.
Так, вони там продовжують крокувати у напрямку скріпоносної архаїки. Але вся ця маячня про "русскую весну" і пошук "нацистів" по всьому світі (при тому, що Росія вже давно стала аналогом слабкої Веймарської республіки) вже не така переконливо-впевнена, і акцент давно змістився у бік протистояння із Заходом. Тепер у всьому, виявляється, винний він.
У результаті будь-яке питання в Росії – як пропаганда. Але це не повинно нікого зовні вводити в оману. Так, у РФ вже почалися підвивання про "необхідність дискусії про співіснування в післявоєнному світі" (Шойгу вчора в Пекіні озвучив таку цидулу). Але ми знаємо усі ці дискусії – нав'язувати легітимність російської окупації українських територій з розрахунку "пересидіти Захід" (вибори в США тут показовий маркер), і більше нічого. Поки у Росії не з'явиться альтернативний військовому курс, що безпосередньо пов'язано з внутрішніми змінами, – все продовжуватиме розвиватися у деструктивній та руйнівній логіці.
У цьому вся сенсі хотілося б розуміти розрахунок самого Заходу. Проблема подальшого бачення розвитку ситуації, і подальших дій в залежності від обраної стратегії на глобальному рівні, все-таки, є.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
