Поліцентричний пострадянський простір
Колись давно, коли в Кремлі ще не розглядався план повномасштабного вторгнення в Україну та розхитування західних альянсів як єдино можливий, Володимир Путін озвучив три варіанти політичних систем на пострадянському просторі з погляду без/перспективності держав.
То був 2010 рік. Путін, у ліку прем'єр-міністра тоді, заявив на засіданні, де обговорювалися стан і перспектива реформування політичної системи Росії (у той короткий період тема модернізації була політично модною), що політична система в РФ повинна змінюватися, однак у процесі можливих трансформацій не можна допустити ні "українізації", ні тоталітаризму.
Фактично, було озвучено три можливі варіанти розвитку політичної системи на пострадянському просторі: 1). "українізація" (у розумінні Росії це політична нестабільність та некерованість); 2). "жорсткий авторитаризм" (політичні режими окремих лідерів країн Центральної Азії та Кавказу); 3). "Путінізм", або напівавторитаризм (керована/суверенна демократія, система, в якій керованість забезпечується через обмеження конкуренції, контроль за ЗМІ, корпоративну єдність правлячої еліти як класу).
Тоді, мабуть, уперше чітко було окреслено своєрідну політичну філософію Путіна, в якій система влади в Росії, природно, подавалась як оптимальна на пострадянському просторі, навіть якщо вона прямо суперечила модернізації. Хоча вже тоді, вивчаючи світовий досвід різних країн, можна було стверджувати, що російський варіант видимості демократії, а насправді автократії на користь вузького кола держиморд – найменш успішний, з погляду перспективи країни. Тому що модернізація можлива лише за "українізації" (коли політики мотивовані суспільством), та/або за сильного лідера, але коли є завдання модернізації країни. Тобто або конкуренція (політична, економічна, інша), і все відбувається знизу, де найважливіше значення мають громадянська ініціатива та контроль. Або вертикаль, коли модернізація відбувається згори, під жорстким контролем харизматичного лідера. За підсумками, у Росії всі розмови про модернізацію тих часів (2008-2012 роки) виявилися гучним порожнім процесом. Більше того, згодом заклали проблеми на майбутнє, які завершилися війною (зовнішньою та внутрішньою). Імітація демократії (та сама керована демократія) вбила конкуренцію всередині РФ, при цьому приспавши пильність і російських громадян, і Заходу. Авторитаризм без мети модернізації країни виродився у персоналістський режим (є Путін – є Росія), мета якого – сам режим, а не перспектива власних громадян. Такий собі дрімучий авторитаризм, без просвітництва. У тому числі й через це сталася війна як зовнішня форма продовження дикунської внутрішньої політики.
Станом на зараз можна повернутися до цієї класифікації і подивитися на її результати на пострадянському просторі, уже точно поліцентричному, а не моноцентричному. Якщо навіть дуже коротко, то Україна стала центром демократичної спрямованості, а низка колись лояльних до Кремля лідерів Центральної Азії та Кавказу (яких, як я розумію, Путін і характеризував як автократів) відкрито вказують РФ на російські тоталітарні замашки та помилковість відходу до військового курсу. Ну, а російський гібридний підхід показав, що справжня політика – це не гібридність. Справжня політика – це системність, вивчення реальних інтересів та розвиток. Але якщо РФ обрала гібридність, і війну як одну з форм заміни реальної політики, яка вимагає зусиль і реальної роботи, то Росія незмінно втрачатиме партнерів, звичні ніші впливу, час і власних громадян.
Але нас це не повинно розслабляти. Наскок з примушуванням України до односторонніх поступок не вдався, але це не означає, що Кремль зупиниться у своїх подальших спробах і після зупинки військових дій. Бо реальна перемога, про що я часто пишу, формуватиметься у поствоєнний час, коли внутрішня невразливість, розуміння власної перспективи та вміння діяти стануть вагомими маркерами.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
