Рік початку контролю партійних фінансів, або за що арештували мера Юрмали

Рівно рік тому, 8 жовтня 2015 року був прийнятий закон "Про боротьбу з політичною корупцією". Така досить загальна назва ховала впровадження механізму контролю за партійними фінансами. Хоча й не зовсім ховала, бо всім зрозуміло, що саме контроль над партіями дає можливість старо- чи новорежимним олігархам не лише приймати закони в своїх інтересах, але й через квоти партій на участь у розподілі політичних та управлінських посад суттєво впливати (щоб не сказати виключно) на державне управління.

Загалом прийняття цього закону відбулося за всіма цивілізованими правилами формування політики. Спочатку була зафіксована проблема олігархічного впливу на партії, а через це на всю систему політичного та управлінського устрою України. Рекомендації щодо встановлення контролю над партійними фінансами за умови надання партіям часткового забезпечення державного бюджету були вписані у різноманітні міжнародні договори, як антикорупційний механізм. Після цього була створена робоча група на чолі з Сергієм Лещенком, до роботи в якій долучалися представники всіх політичних сил представлених у парламенті, а також громадські експерти з IFES (Міжнародна фундація виборчих систем), Transparency International Україна, Реанімаційного Пакету Реформ, Центру Ейдос, руху "Чесно". Першим автором погодився стати Юрій Луценко, що дало змогу куди легше провести закон через зал парламенту. Закон пройшов два читання, що, звісно, дало наслідки як позитивні (депутати вирішили його впроваджувати куди раніше ніж пропонували громадські експерти, а саме з 1 липня 2016 року), так і негативні (підвищення суми коштів, які можуть вкладати фізичні (400 мінімальних зарплат) та юридичні особи (800 мінімальних зарплат) на рахунки партій, пом'ягшено відповідальність за невчасне подання звітів (штраф у сумі 6800 грн). Та навіть за такого доопрацювання парламентарі не поспішали розглядати закон, авторами якого виступили представники всіх фракцій більшості окрім Батьківщини та Радикальної партії Олега Ляшка. І лише особиста участь одного з ініціаторів проекту, на той час заступника голови ВРУ Андрія Парубія дозволила не лише винести на розгляд, а й прийняти в другому читанні та в цілому.

Далі була дуже довга процедура створення Національного агентства щодо запобігання корупції, яке за законом стало адміністратором процесу контролю за партійними фінансами та може приймати рішення щодо позбавлення партій за порушення цієї звітності державного фінансування та накладання штрафів. Через повільний запуск агентства ледь вдалося вчасно запустити процедуру фінансування. Та все ж таки, станом на 4 жовтня 2016 року НАЗК прозвітував про те що в першому кварталі звіти подали 195 з 349 зареєстрований партій, а у другому 200. Чотири з шести партій, які мають право на державне фінансування виконали, на думку НАЗК, умови його отримання, а саме Блок Петра Порошенка, Радикальна партія Олега Ляшка, Самопоміч та Народний фронт. Експерти центру "Ейдос" розкритикували НАЗК за таке рішення, бо на їх думку, якість звітування не дозволяє говорити про виконання вимог законодавства по-суті, хіба що по формі. Та рух в напрямку зменшення впливів олігархів на партії таки почався.

В цього процесу дуже багато критиків. Говорять і про те, що навіщо полегшувати олігархам життя і дофінансовувати партії з бюджету (хоча в розрізі на людину сума витрат встановлення на рівні до 20 грн.), про те що легше платити штрафи ніж подавати звіти, тощо. Щоб перевірити ці теорії команда партійних контролерів як з НАЗК так і з громадських організацій (ТІ Україна, Ейдос, рух Чесно та журналісти з Громадського ТБ України) за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" та Міністерства закордонних справ Латвії, на запрошення Transparency International Латвія та персонально Інесе Войки відвідали Латвійську республіку. Тут контроль над партійними фінансами здійснюється з 2002 року (впроваджений теж за рекомендаціями міжнародних партнерів з ЄС), а з 2012 року заборонене фінансування юридичними фірмами, а натомість введено державне фінансування.



В рамках візиту представники України поспілкувалися з представниками КНАБ (Бюро з запобігання та протидії корупції), Рахункової палати, парламенту та Кабміну Латвії, державного телебачення, представників різних НГО, які включенні в процес за контролем політичних фінансів. Короткі висновки на полях візиту:

- контроль за партійними фінансами в Латвії діє та дає плоди. Так, саме під час візиту (ми ще жартували, що з його нагоди) КНАБ разом з поліцією затримав мера Юрмали Гатіса Труксніса, бізнесмена-міліонера Юліса Круміниша за порушення закону про фінансування партій, а саме за перевищення ліміту фінансування партій. Ще раніше, за зловживання під час виборчого періоду було накладено штраф на ризьке "Динамо", яке вирішило в день тиші пропіарити одну з партій, у якої з клубом був спільний спонсор, виставивши на рекламних щитах відомого хокеїста в емблематиці та з номером партії і гаслом, співзвучним з партійним. За час з 2002 року 12 партій ліквідовано на основі порушення законодавства про партійне фінансування. Це при тому, що традиційне число партій в Латвії до 50

- КНАБ куди ефективніше за НАЗК може виконувати свої функції, бо є правоохоронним органом і може проводити слідчі дії. Також посилює КНАБ і наявність функцій контролю за партійною агітацією, який у нас формально здійснює ЦВК, а реально. При тому КНАБ може починати процедуру судового процесу розпуску партії, яка системно порушує законодавств, штраф за неподання чи неякісне подання звіту прогресивний – спочатку 700 євро, далі 7000 євро, ну а далі процесу розпуску партії. КНАБ орган лідерський, з чіткою відповідальністю обраного на відкритому конкурсі директора за роботу агентства, у нас НАЗК колегіальний з формально конкурсним відбором, а реально з політичною чутливістю ¾ складу керівного органу.

- Просто в очі кинулася різниця у ставленні чиновників наших та латвійських до роботи. Не кажемо вже про те, що представник апарату парламенту не зрозумів питання про конпкодавство, а після пояснення що це за явище сказав: "Цього просто не роблять". Чи про те, що коаліційний уряд фактично не проводить голосування на своїх засіданнях, трансляція яких є відкритою, як і участь в них, і все тому, що всі питання проговорюються, зокрема і з громадськістю, до винесення на урядове засідання. І ключову роль в цій роботі виконують керівники апаратів міністерств, чиновники на довгострокових контрактах, а політики-міністри суто слідкують за тим, щоб виконувалася програма партій. Питання більше у ставленні до роботи: наші постійно жалілися що їм заважають працювати, а латвійці розповідали як вони вдосконалюють власні механізми, наші приїхали з "традиційними" горілчаними сувенірами, а латвійці дарували (і то лише у відповідь, як поклик чемності) буклети та сувенірну продукцію своїх відомств та туристичну інформацію про Латвію та Ригу.

Загальні висновки з поїздки та перших циклів звітування партій в Україні. Латвія вийшла на повноцінну роботу не образу, але у неї в запіллі був Європейський Союз, який її як країну-члена активно підтримував. У нас з одного боку все лише почалося, але з іншого боку немає такої підтримки, та й часових можливостей відкладати результат – застрибнемо ми в потяг розвинутих країн, який рушив і віддаляється з шаленою швидкість чи ні вирішується тут і зараз. Контроль за партійним фінансуванням справді дієвий механізм за умови якісної виборчої системи (у Латвії вона пропорційна партійна з пріоритетами, тобто ви можете обрати список партії, а також підняти чи опустити в її списку того чи іншого кандидата) та умов для політичної реклами (в Латвії телевізійна реклама заборонена за 30 днів до виборів, майже немає білбордів, а вся зовнішня реклама справді збирається до дня тиші). Та в усіх механізмах ключовим активом є люди, які їх втілюють. Тому один з висновків з поїздки – потреба звернутися до Кабінету Міністрів України щодо вдосконалення кодексу етики державного службовця у розділі його поведінки за кордоном. Бути країною подарункової горілки та постійних скарг недуже приємно...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.