Антиконституційність процедури оскарження рішень при відборі антикорупційних суддів суттєво перебільшена
Україна вийшла на фінішну пряму щодо законодавчого забезпечення створення Антикорупційного суду. Українська сторона та наші міжнародні партнери (Венеційська комісія, Міжнародний валютний фонд та інші) фактично вийшли на спільну позицію по більшості проблемних питань. Зараз робота (треба зазначити достатньо конструктивна) триває лише щодо одного елементу процедури – можливість оскарження негативного висновку Громадської радим міжнародних експертів тим кандидатом, по якому ГРМЕ прийняла негативний висновок.
Власне змоделюємо ситуацію. ГРМЕ відповідно до процедури оцінювання кандидатів по критеріям, які будуть виписані в законі (перш за все професійна придатність та доброчесність) має дати свій висновок щодо відповідності кандидата цим критеріям. Це відбувається після проходження перевірки документів на відповідність закону, тестування та інших організаційних процедур, які проводить Вища кваліфікаційна комісія судді (ВККС). На базі цієї інформації та співбесіди з кандидатом ГРМЕ приймає своє рішення. Якщо воно негативне – то кандидат має право оскаржити його до ВККС. ВККС має повне право як відхилити заяву, якщо кандидат не навів належних підстав для перегляду, так і прийняти заяву до розгляду.
Далі, якщо заява прийнята, то спільна комісія з усього складу ВККС (16 осіб) та ГРМЕ (7 осіб) спільно проводять ще один розгляд справи цього кандидата за його участі і приймає остаточне рішення. Так от дискусія зараз триває над тим, яка кількість голосів у цьому спільному засіданні може дати зелене світло для кандидата продовжувати конкурс.
Українська сторона говорить про дві третини. Аргумент – це кваліфікована більшість, 16 голосів. І тут власне виникає питання у міжнародних партнерів. Не до двох третин, з цим все чудово. А до 16 голосів, тобто кількості як повністю дорівнює...кількості членів ВККС. Відтак створюється ситуація, коли міжнародники присутні, але суто з церемоніальною метою.
Нагадаємо ключову рекомендацію Венеційської комісії – вирішальна роль міжнародників у прийнятті рішення. Щоб не було маніпуляцій – не остаточна, не церемоніальна – вирішальна. Коли в змістовному рішенні відсоток голосів наших партнерів може дорівнювати нулю – це трішки дивне трактування терміну "вирішальна роль", вам не здається?
Власне дискусія зараз триває навколо того, як забезпечити щоб вплив міжнародних експертів на рішення таки був. За логікою наших партнерів, якщо ГРМЕ складається з 7 осіб, то вирішальність – це більше половини. Тобто 4 голоси (тобто 20 з 23 учасників об'єднаної панелі). Але є готовність розглянути і інші підходи, запропоновані українською стороною, які б забезпечили впливовість, а не церемоніальність думки міжнародних експертів. Переговори тривають і це найкраща новина для всіх – бо рішення знаходиться лише в процесі дискусії. Але що вже можна стверджувати: вага голосів українських виборників у рішенні буде переважаюча. І то мінімум у 4 рази.
Ну і тепер щодо порушення Конституції. Після усіх рішень, здійсненних за допомогою наших партнерів, але при переважаючому впливі українців-учасників відбору, рішення про призначення суддів приймається Вищою радою суддів та підписується Президентом України. Тобто гарантом Конституції. Який наділений владою від імені лише українського народу. Жодних втрат суверенітету. І якісна процедура добору, а не його імітація.
Якщо вдасться дійти компромісу, вже в понеділок 21 числа є шанс на засідання комітету (правки депутатів активно опрацьовуються робочою групою, то ж на понеділок можна очікувати матеріал для розгляду вже у форматі комітету. Правки містять усі пропозиції необхідні для втілення рекомендацій Венеційки, питання тільки в процедурі оскарження описаній вище), а з вівторка-середи – винесення в зал. За такого темпу до 1 червня є шанс отримати і підпис Президента і внесення ним в зал ще одного технічного законопроекту про створення Вищого антикорупційного суду. Бо Президент неодноразово заявляв що зробить все, щоб суд запрацював якнайраніше і у повній відповідності до Конституції та законодавства України.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
