Єдиний кандидат від демократичної опозиції – вимога часу і суспільcтва
Українські громадські активісти, моральні авторитети, представники середнього бізнесу виступили з ініціативою "Коаліція національної єдності SPILNO". Її мета – допомогти демократичним політичним силам об'єднатися та висунути єдиного кандидата на президентські вибори. Це своєрідний громадський контроль, щоб продовжився процес об'єднання демократичної опозиції, яка наразі рухається кількома колонами. З одного боку – Віктор Чумак, Микола Катеринчук, Микола Томенко, Єгор Фірсов та їхні політичні сили, які вже об'єдналися навколо кандидатури Анатолія Гриценка як кандидата в президенти. Але залишаються Андрій Садовий і партія "Самопоміч", а також "Демократичний альянс", "Сила людей", інші демократичні сили і політики. Окремо слід згадати Святослава Вакарчука – досі невідомо, чи визначився він на користь політики, чи на користь ролі морального авторитета.
Усі вони сповідують схожі цілі та ідеали. І виборець у них, переважно, один – проукраїнський, проєвропейський громадянин, який хоче продовження реформ у країні і не розуміє, чому демоопозиція має йти на вибори нарізно. Політики, нарешті, мають усвідомити, що домовлятися чи не домовлятися, підтримувати когось чи ні – вже не їхня особиста справа, а питання національних інтересів та майбутнього країни.
Об'єднання демократів і висунення від них єдиного кандидата на президентські вибори дає шанс для України на інший вибір, окрім штучно нав'язаного між Тимошенко й Порошенко. Таке об'єднання дає надію тим, хто прагне рухатися вперед і хоче змінити владу в країні на більш чесну, відповідальну і демократичну. Бо одна із найбільших загроз, яка наразі стоїть перед Україною – загроза, що в найближчі п'ять років нічого не зміниться. А змін вимагають більшість українців. За даними проведеного у листопаді соцопитування від КМІСу, соціологічної групи "Рейтинг" та Фонду "Демократичні ініціативи", 78% громадян заявили, що країна рухається в невірному напрямку.
Держава потерпає від безправ'я, корупції, тиску силовиків. Нам терміново потрібна якісна судова реформа, зміна виборчого законодавства, прийняття закону про імпічмент, переорієнтація силових структур на захист країни від ворога, а не влади від опонентів, загалом формування підвалин правової держави. Без цього не буде ані розвитку економіки, ані підвищення рівня життя, ані суспільної довіри. У чинної влади на це, врешті-решт, було п'ять років, та вона лише підтвердила, що вихідці з олігархічного середовища не здатні зламати систему, бо вони керуються, в першу чергу, своїми інтересами та старими політичними практиками.
Правильні кроки останніх років – рішення щодо декомунізації, захисту української мови, створення автокефальної церкви – влада здебільшого робила під тиском громадянського суспільства, на вимогу часу та обставин. Вся країна працювала над тим, щоб відійти від Москви і стати сильнішою. Наразі складається враження, що Петро Порошенко вичерпує власні можливості до змін. Це підтверджує і його найвищий антирейтинг серед потенційних кандидатів у президенти: більше, ніж половина українців не проголосували б за Порошенка "за жодних обставин".
За меморандумом "Коаліції національної єдності", єдиного кандидата від демократичних сил висуватимуть методом соцопитування, яке мають провести на початку нового року три провідні соціологічні служби. А згідно з грудневим дослідженням КМІСу, лідером серед представників демократичної опозиції українці хочуть бачити Анатолія Гриценка. Його підтримали 50% респондентів, Святослава Вакарчука – 20,5%, Андрія Садового – 13,3%. Для більшості демократичних виборців, які хочуть продовження змін і не задовільняються наявним рівнем реформ, кандидатура Анатолія Гриценка сьогодні є найбільш прийнятною. Вочевидь, зіграло роль те, що Гриценко найбільш послідовно йде шляхом опозиційного політика, який публічно декларує свої плани. Безумовно, наступний очільник держави мусить відновити довіру до інституту президентства, довіру до того, що Конституція – це не формальність, за нею треба жити. І так, він мусить бути компетентним для посади головнокомандуючого.
Якщо об'єднання усіх демократичних сил з якихось причин не відбудеться, цьому радітимуть в Адміністрації президента, в політсилах, які не прагнуть реальних змін в державі. Спільна участь демопозиції в президентських, парламентських і місцевих виборах дозволить перезавантажити ситуацію. Це те, що зможе розбити плани по тотальній скупці голосів і застосуванню адмінресурсу, переконати регіональні та бізнес-еліти, активістів, і найголовніше – розчаровану частину українського суспільства в тому, що альтернатива в країні є.
