Оксана Забужко Письменниця, Віце-президент Українського ПЕН-центру

Прощання з імперією?

31 липня 2007, 14:19

Про цю книжку я почула одразу від кількох своїх західних перекладачів. Ewa M. Thompson. Imperial Knowledge: Russian Literature and Colonialism. Мої американці, канадці і “разниє прочиє швєди” були в захваті: бомба, сенсація, відкриття, цілковита революція в західних поглядах на Росію й Центрально-Східну Європу, - словом, одна з тих рідкісних книжок, які “нарешті пояснюють все”. Знаходять універсальну відмичку до цілого пакета питань, що довгий час здавалися нерозв’язні.

Що ж, полізла я на amazon.com замовляти Imperial Knowledge. І вже була зібралась клікати де слід, але професійна письменницька цікавість узяла гору, і я тицьнулася ще трохи понишпорити в Гуглі по відгуках і рецензіях (всі вони вторували захопленим оцінкам моїх знайомих). І, на свій превеликий подив, у списку перекладів цієї праці іноземними мовами ледь не першим натрапила… на українське видання: Ева Томпсон. Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм. Київ: Основи, 2006. Серпрайз, серпрайз, як кажуть ті-таки американи.

Прошу ласкаво – і 110 дол. витрачати не треба:


От за що я люблю своє отечество: у нас, як у Греції, насправді “все є”, тільки ніхто не знає, де шукати. Країна неміряних багатств, що валяються під ногами впереміж із сміттєвими відходами. Це, ясна річ, стосується не тільки книжки Еви Томпсон, про яку – звідки б я й мала дізнатися? З газети “Сегодня”? (підставте навмання будь-яку іншу). Українські ЗМІ клекотять, як відомо, зовсім іншими потугами інтелекту, і ті українські громадяни, яким для відчуття повноти життя недосить знати походження гудзиків Тимошенко або колір шкарпеток Януковича, приречені порпатися в неосяжному інформаційному смітнику світової павутини, по крихітці, по окрушинці видлубуючи звідтам поживу для ума. Як Коза-Дереза в казці - бігла через місточок, вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку…

Я до чого це все? До того, що я “підписалася” провадити цей блог із єдиною метою – вряди-годи, по змозі (благо, жанр блогу ніяких жорстких графіків не вимагає, це не колонка в газеті!), вкидати в наш інтернет-простір один-другий „кленовий листочок” – із тих, якими живлюся сама. Так от, книжка Еви Томпсон якраз виявилася, справді, дуже “поживна”, і прочитати її варто кожному, хто згоден зі старим, іще дисидентським постулатом, що «давно пора, едрена мать, умом Россию понимать» :). Авторка “Трубадурів імперії” саме це й зробила – клікнула “умом” у потрібному місці. І перед читачем розгорнувся в усій повноті 200-літній пейзаж воістину епічної сили...

Щоб зовсім просто пояснити – праця американської славістки належить до пост-колоніальних студій. Досі на Заході ці самі студії обмежувались виключно спадком “класичних” імперій – найчастіше британської й французької. Росію всі дружно й ніяково “виносили за дужки”, не знаючи, в яку “графу” вписати її “білі колонії”, “от финских хладных скал до пламенной Колхиды”. По-перше - “білі” ж, а це для колоній уже якось “неканонічнєнько”. По-друге - прилеглі до “метрополітальних” земель, що часто давало імперії змогу оголосити їх “історично своїми” (цей аргумент фігурував, м. ін., щодо країн Балтії під час “розборок” над мапою Другої світової…). Ну а по-третє, і найнезручніше – за своїм культурним та економічним рівнем ці “білі колонії” на час їхнього поглинання імперією стояли вище од метрополії (Українське Лівобережжя в 17-18 ст., Польща в 19-20 ст.), а це вже зовсім нікуди не годиться. Все одно як коли би британці, завоювавши Індію, скаржилися, що вони, британці, живуть гірше од цих невдячних індусів. І їх би співчутливо слухали, і вірили б їм – ті самі індуси…

Крок за кроком, етап за етапом (Пушкін, Лермонтов, Толстой, Тургенєв, В.Шкловскій, Д.Ліхачов, Солженіцин, В.Распутін, - аж до сучасного “античеченського дискурсу”!) Е.Томпсон відстежує, як Російська імперія творила свій образ у слові. Образ, у який сама повірила – і переконала в його правдивості інших. Зокрема й ті, підкорені нею народи, які самі в цьому образі начисто “зникали”, позбавлялися свого власного голосу, права, як каже Е.Томпсон, «розповісти свою власну історію».

От мелькає десь піврядочком у «Отцах и детях» згадочка, що у вітальні героя стоять крісла «зі спинками в формі ліри», які героїв батько, військовий лікар, «купив у польському поході» (1830 р. – придушення польського повстання), - і читач уже й не завважує, що в іншому місці роману той батько вирушив у “польський похід” без копійки за душею, а повернувшися (уже з кріселками!), зміг придбати й сяке-таке “імєньїце”, - за що ж “купив”?.. «Трофейная Япония, трофейная Германия, пришла страна Лимония – сплошная Чемодания», - співав незабутній В.Висоцький, - а в школах російським діткам і досі оповідають, що найтяжчих втрат у Другій Світовій зазнала Росія… Хвилиночку, а хто ж тоді в тій війні кого переміг? Хто волік до себе додому трофейну “Чемоданію” із дощенту розбомбленої Європи? Гм, а й справді, - чухає потилицю читач, - якось про те не думалося…

І скільки ж несамовито цікавих речей відкривається, коли слідом за Евою Томпсон перечитувати російську класику отак “на світло”, з точки зору цього самого колонізаторського дискурсу, і яка ж задавнена вимальовується історія хвороби – література, в якій, на відміну від англійської чи французької, ніколи, жодного разу за два століття не закрався сумнів щодо моральної правомірності імперського “покорения пространств”… «Великая Россия» - будь-якою ціною. Хай Сталін, хай Путін, хай ГУЛАГ и “лютый ветр полярной преисподней” М.Волошина - “все поймем, все вынесем”, тільки імперії не руште, це – святе. Абсолют, що ніякій рефлексії не підлягає. “Империю жалко”, - сказав незадовго до смерті, мир душі його, не який-небудь непритомний закваснілий “русопят”, а зовсім-таки ліберал, і демократ, і дисидент, і “отсидент” – один із моїх улюблених російських поетів, Йосиф Бродський (про мої з ним “культурні непорозуміння” я вже писала у «Хроніках від Фортінбраса»). Тепер, по прочитанні Еви Томпсон, скрушно констатую: він говорив це – від імені двохсотлітньої літературної традиції. До якоїсь іншої реакції на падіння імперії та традиція його просто не підготувала.

Книжка Еви Томпсон по-своєму трагічна – це історія двісті років послідовно вибудовуваного національного обману і самообману, тим трагічнішого, що працювали над ним люди талановиті, а не раз і геніальні. Історія літератури, яка лишила свого читача фатально безпорадним, інтелектуально й психологічно, перед лицем того простого факту, що жодна імперія не вічна. Як із цим фактом жити далі – це вже проблема сьогоднішніх російських письменників, моїх колег, - і дай їм Боже сили… Українському ж читачеві, надто вихованому радянською школою, можу тільки повторити слова Сартра, якими той свого часу передмовив першу в 20 ст. пост-колоніальну працю, на сьогодні вже класичну, - «Les Damnees de la Terre» Франца Фаннона:

«Майте мужність прочитати цю книжку».

Якщо, звичайно, знайдете її в книгарнях. Але це вже інша тема…

powered by lun.ua
Коментарі — 123
Unique _ 01.09.2008 17:18
IP: 91.124.14.---
23.04.2008 17:31___ ganka
Нарід не вибирають: який є, такого й треба шанувати.
А от з колін піднімати – треба.
Що й робимо поволеньки...
Unique _ 01.09.2008 17:17
IP: 91.124.14.---
"Давно пора, едрёна мать, умом Россию понимать".
І хочеться ту книжку "на халяву почитать".
Невже у павутинні ніде ніяк її і не скачать, щоб у ворді спокійно почитать?
Ваше слово, товаришу хакер!!!
Найті і доложіть...
ganka _ 23.04.2008 17:31
IP: 62.80.179.---
А чому ніхто не згадає про ницість народу, що добровільно прийняв і не відмовляється від мови того, хто його гнітив? Де на Землі ще є такий народ?
Як же його поважати? За що? За одного Тараса Шевченка, на якого й то чого лишень не навішували?
fsl _ 30.03.2008 08:02
IP: 194.44.241.---
Звичайно Росія з імперськими амбіціями. Але в мене дуже часто виникає питання- чи ми були б кращі, якби ми були такими великими по площі і населенню? Мені здається, що були б ще "кращі"
Nimue _ 01.10.2007 04:10
IP: 91.145.201.---
Пані Оксано!
Велике і щире спасибі вам за вашу "дослідницьку трилогію"! Особливо за Notre damme d'Ukraine. Ви подарували мені такий рівень української культури, про який не наважувалась навіть мріяти. Не знаю чи багато людей в Україні усвідомлюють масштаб того, що ви робите. Особито я пишаюся тим, що я є вашою сучасницею.
М-москаль _ 01.10.2007 03:53
IP: 89.169.42.---
Небольшое дополнение. Насколько я знаю, главный жизненный принцип жителей земли Северный Рейн – Вестфалия в Западной Германии – мы живем сами и даем жить другим. Фактический главный принцип России и россиян – мы сами не живем и другим мешаем.
М-москаль _ 01.10.2007 03:51
IP: 89.169.42.---
Что самое противное – этот миф на Руси и поныне в ходу. Классический пример – отношение россиян к абсолютно оправданным претензиям к ним чехов в связи с танками в Праге: ах, эти неблагодарные свиньи смеют нас ненавидеть.
Хотя какое добро может принести кому бы то ни было страна, которая никогда не была в состоянии навести порядок в собственном доме? Типичная модель поведения неудачника – собственную жизнь обустроить не в состоянии, зато всех поучать горазд. И пытаться тут что-то доказать среднестатистическому россиянину бесполезно. Пробовал – и не раз.
Так что мне гораздо симпатичнее американцы, которые в большинстве своем имперских амбиций собственного государства, в отличие от россиян, не одобряют. Да и США, несмотря на наличие этих амбиций, которые мне тоже несимпатичны, не забывают заботиться о собственном народе, чего не скажешь о РФ.
Миро _ 27.09.2007 11:28
IP: 193.125.78.---
Випадково почула про блог Оксани Забужко на вчорашньому "літературному тандемі" Забужко-Крьонке. Чесно кажучи, трохи розчарована... Пані Оксана чомусь вдається до чисто ліно-костенківських повчань, мовляв, інтернет треба використовувати раціонально. Дозволю собі нагадати, що ваш персональний сайт теж кілька років просто "висів" і про всі новини сповіщав пост-фактум (ага, "за что боролись, на то и..."). Як наслідок – журналіст анонсовану на сайті інформацію не береться приймати на віру.

А щодо книжки Еви Томпсон... Соромно читати фантастичну історію "Як я випадково дізналася про існування українського перекладу"... Звісно, Ви людина дуже зайнята і не мусите перейматся кожною подією в українському книговиданні, але ж "Трубадури імперії" були названі в числі найкраших книг, виданих в Україні в 2006р. Українські видавці ще й піар-акцію зробили – вручили по примірнику цих книг Азарову, Табачнику, Симоненку... Я Оксану Забужко глибоко шаную, тому стримую свою іронію, яка підшіптує, що треба було і їй примірничок Томпсон подарувати...

А книжка є на Петрівці, панове вкраїнські інтелектуали...
svitlana33 _ 18.09.2007 01:54
IP: 76.80.49.---
>> Якщо, звичайно, знайдете її в книгарнях. Але це вже інша тема...
Ingul _ 05.09.2007 16:07
IP: 70.55.252.---
Оксано, дякую за кленовий листик. Ваші рецензії дуже приємно читати!
насдул _ 23.08.2007 08:22
IP: 213.179.231.---
Приємно був здивований, коли знайшов блог Оксани Забужко. З інтересом прочитав і автора і відгуки. Якщо п. Оксана памятає прийом в готелі Русь на 20 річницю Чорнобильської катастрофи і спілкування з групою представників позапартійного "Зеленого Світу" та досить цікаву плідну бесіду.
Деколонізація в минулому столітті відбулась тому, що утримання колоній для метрополій стало справою затратною. Наша біда, що наша метрополія поряд залишиться назавжди.
Успіхів Вам. Будіть думку та одержуйте її для творчого осмислення.
карим _ 15.08.2007 11:58
IP: 217.198.143.---
це історія двісті років послідовно вибудовуваного національного обману і самообману, тим трагічнішого, що працювали над ним люди талановиті, а не раз і геніальні.
талановиті та геніальні працювали, а ми (Ви) їх засуджуєте. Чи під силу?
Г1сть _ 12.08.2007 10:02
IP: 220.245.180.---
Де можна в 1нтернет1 почитати ваш1 книги, шановна Оксано?. На жаль н1чого не читала. Дякую.
cvbn _ 10.08.2007 21:32
IP: 217.146.246.---
......
Осокор _ 10.08.2007 17:06
IP: 193.19.152.---
Шановна пані Оксано!
Спочатку здивувався, коли прочитав основний запис. Чомусь була впевненість, що україномовний варіант книги Еви Томпсон Ви давно вже маєте. Впевненість грунтувалась на тому, що ця книга вже була у продажу на стенді видавництва "Основи" на книжковому ярмарку у Києві весною цього року (як і у кінці минулого року) Парадокс полягає у тому, що зовсім поруч проходила презентації Вашого "Notre Dame" про Лесю Українку. Очевидно, через зайнятість Ви не змогли оглянути стенд "Основ", і, відповідно, ознайомитися з українським перекладом Е. Томпсон раніше. Що й казати, у житті бувають й не такі співпадіння.;)

Щодо книжки Е. Томпсон, то вона чудово написана і разюче відрізняється від писань більшості штатівських русистів тим, що дивиться на російське письменство не через рожеві окуляри поблажливого нерозуміння, а через чітку призму імперського дискурсу. По суті, декілька століть найвизначніші російські письменники, обслуговували російський імперіалізм. Чого вартий лише Солженіцин, який упритул "не бачить" корінних мешканців. І таким аналізом просякнута уся книга.

Читав майже все, що вийшло з-під Вашого пера.
Частину "Нотр даму" подужав, як розберусь зі справами, дочитаю. З есеїстики найбільше сподобались "Хроніки від Фортінбраса", з художньої творчості – "Казка про калинову сопілку" (міцна трагедія на гарно виписаному українському традиційному тлі).
Зичу творчого натхнення!

З пошаною,
Ваш давній читач

Осокор http://osokor-ua.livejournal.com
Glory _ 07.08.2007 01:11
IP: 62.64.124.---
Дякую Оксані Забужко за поживу для ума.

У своїй рецензії на книгу канадського професора Мирослава Шкандрія
"Росія та Україна: література та дискурс імперії від наполеонівських до постколоніяльних часів" Микола Рябчук пише:

"Комплекс неповноцінності, що тяжіє над українцями в їхніх стосунках із метрополітальною російською культурою, спричинений зовсім не "бідністю", "слабкістю" чи "другорядністю" їхньої власної культури (об'єктивно кажучи, десятки повноцінних культур -- від естонської до албанської й від словацької до каталонської -- не є ані "багатшими", ані "першоряднішими" за культуру українську). Його зумовлює самий факт порівнювання, тобто ситуація, в яку українців було силоміць поставлено на багато десятиліть -- на відміну від каталонців, словаків, естонців або й західних українців, котрі жодних комплексів щодо "великої російської культури" не мають, -- хай вона собі буде хоч сто разів "великою". Українців змусили дивитися на себе чужими очима, бачити себе у чужому дзеркалі, оцінювати себе за чужими критеріями. Зайве казати, що ані ці критерії не були об'єктивними, ані погляд неупередженим. Культурна відмінність під чужим оцінковим зором обернулася на слабкість, інакшість -- на вбогість."

Дуже влучно, на мою думку.
reo _ 05.08.2007 02:13
IP: 91.124.7.---
/Подивіться навіть на теперішній побут тих самих старих людей – чи могли вони самі відрізнити сорочку від сукні? Зрозуміти не можу таку чисто рабську гордість (навіть до тепер) за польського пана що називав бидлом і псячою кровю/

APR, "рабська гордість", на жаль, якраз характерна Вашому світоляду;- (
Зрештою, нічого нового і дивного. Це як мелодія, що застрягає в голові, і заважає думати, порівнювати, пізнавати. Така собі московська баєчка: "ми прийшли, визволили (просвітили, підняли з багна). А Ви маєте бути за це нам вдячні".
Напевне, і, справді, тут зайве розказувати про "Просвіту", Таємний український університет у Львові, український кооперативний рух. Однаково, не зрозумієте. Поляків, які вважали підкорені народи бидлом, жорстоко за це покарала історія. Схоже, вони винесли з цього урок. У московитів – ще все попереду.

До речі, читаю Вас, і в уяві спливає якийсь українськийполонофіл початку 20-ст, який мудрствує, що б зробили з Україною турки, якби не Річ Посполита. Трагікомічний образ, одначе...

Оксані ж Забужко – респект. Приємно, що не бідніє наша земля порядними і мислячими людьми;-)
Читач _ 04.08.2007 21:40
IP: 82.207.99.---
Нікого, хто читав мої коментарі, не зацікавило: де ж поділись ногайці? Так от "они ушли в единоверную Турцию" і все більше ні слова. Зник цілий народ, здається у "Клубе кинопутешественников" згадувалось про ногайців на Кавказі, все. А щодо книжки, на жаль, поки не маю можливості прочитати, хоча, по викладу, розумію – про що. Якщо щось поза темою вибачайте.
P.S. Цікаво, а що тут роблять наці, які пишуть з російським акцентом. Їхні погяди – інвертовані російські імперські замашки, не можна відмовляти половині України у праві на власну історію, яка б вона не була.
IO95 _ 04.08.2007 18:03
IP: 193.34.79.---
І ще досить цікава тема – вплив мови на суспільну свідомість і як наслідок на суспільний лад. Грубо кажучи одна мова може напр. сприяти демократії, інша – тоталітаризму. Причиною тому – різна структура покриття термінами (конкретними словами даної мови) смислу суностей навколишньої дійсності. Ну напр. в мові може існувати купа термінів для відтінків певного кольору – очевидно носії мови будуть добре відрізняти ці відтінки. Хоча воно і обернено залежить – семантика термінів сформована як результат сусп. свідомості (модне слово "код нації"). Потім одні мовні спільноти більш закриті (люди не хочуть вчити інші мови; є набір захисних "функцій" – пафос, висміювання всього іншого і т.д.) і законсервовані. Інші – відкриті, подекуди настільки, що їх придставники легко асимілюються аж до загрози самому існуванню коду спільноти. А ще є невидимі "семантичні війни" – це вже зі сфери інформаційних війн... Це як на мій, дилетантський погляд... у світі багато цікавого.:)
IO95 _ 04.08.2007 17:27
IP: 193.34.79.---
04.08.2007 11:36___ hostyata
Рекомендація авторитетної людини із СХОЖИМ смаком. Оптимально – сайт із кількома постійними критиками (типу Екслера) із різними вподобаннями. З часом знайшов би людину, смаку якої довіряю.
Аналогічно із фільмами, до речі. З музикою навряд.
IO95 _ 04.08.2007 17:24
IP: 193.34.79.---
03.08.2007 13:22___ АНЛ
Потроху читаю. Розгорнутий відгук навряд чи хтось напише. Перше враження – книга явно не чтиво, треба постійно триматись за думку авторки; але написана ясною мовою і дуже логічно.
Особисто мене найбільше цікавить саме феномен російського пафосу.
Оксана права – книжка розкриває очі на багато речей. Дещо і до того в голові вертілось, але тепер стає зрозуміло власне генезу такого стану речей. Словом рекомендую – не пошкодуєте.
Читач _ 04.08.2007 15:14
IP: 82.207.99.---
Власне всі закиди у мою адресу і є імперським наративом.
Читач _ 04.08.2007 15:11
IP: 82.207.99.---
Крижанівський
"Читач, що ви тут флудите?
Начитались писулєк Карнілова у "Сєгодня" чи 2000?
Не забули руки помити після того як тримали це в руках?...
Не можете нічого цікавого сказати по темі – сядьте тихенько, вийміть пальчик із попи і послухайте, що кажуть розумні дяді і тьоті..."
Флудите власне тут Ви, бо плутаєте москалів з ВКП (б) і розповідаєте як ви ненавидите тих москалів, а от розумний дядя про пальчики і попі написати не може... От після спілкування з вами я б руки помив.
Оксана Забужко _ 04.08.2007 13:00
IP: 81.232.87.---
Дякую всім за відгуки – не сподівалася, що замітка про книжкову новинку викличе таку бурю емоцій!:)

Моїм давнім читачам – сердечні вітання! А от дораджувати щось із своїх творів – не беруся: це завжди справа індивідуального смаку, і кожна книжка має стільки версій, скільки людей її прочитало... Можу хіба сказати, що з усіх своїх книжок найбільше (крім віршів) люблю "Сестро, сестро". А найважче мені далася остання, Notre Dame, тож окрема дяка всім, хто "асіліл"!

Кілька уточнень до дискусії. Томпсон (і мене!) цікавить не стільки колоніальна політика імперії, скільки колоніальний наратив - тобто, той міф (респект тому, хто тут ужив це слово!), який імперія розповідає про себе – устами своїх письменників. В основі російського міфа лежить мовчазний засновок, ніби на приєднані території імперія завжди несла добро. Скрізь, де історична правда цьому засновку суперечить, її або свідомо перекручують (так награбоване майно стає "купленим", партизани-тубільці – "бандитами", і т.д.), або замовчують. При тому нема різниці, чи діло діється в Середній Азії/Сибіру, чи в "білих" колоніях, – політтехнологія наративу всюди незмінна. Ташкент Солженіцина – це "місто без узбеків". 1812 рік Толстого – це "Європа без поляків" (кожен, знайомий з історією наполеонівських воєн, згодиться, що це груба неправда!). Аналогія з Ірландією тут неслушна бодай тому, що британський наратив стосовно ірландії ніколи не знав подібних фігур замовчування. Якщо вже шукати за аналогіями, то на думку спадає швидше "офіцерський дискурс" Третього Рейху – про "люблячих батьків, чоловіків і солдатів Вітчизни", чиї справжні "подвиги" на окупованих територіях так і не стали б відомі світові, якби Німеччина не програла війну. Тільки той дискурс був недовговічним, тоді як сторінками рос. літератури майже 200 років незмінно й безкритично марширує армія, укомплектована виключно з Андрєєв Болконскіх і Ніколок Турбіних, – героїв, якими неможливо не захоплюватися, а відтак неможливо й сумніватися в моральній правомірності їхніх дій: хіба такі люди – з тонкими почуттями, любов'ю до музики, лицарським ставленням до жінок і т.д. – можуть коїти щось негарне? (Між іншим, коли в 1970-ті готувалося 50-томне видання Франка, то з нього, серед іншого, було вилучено цензурою Франкову біографічну статтю про Шопена – тільки тому, що там Франко мав необережність згадати, як російські солдати, під час Першої світової увійшовши до Львова, викинули з вікна Шопенів рояль: не могли на сторінках радянського видання російські солдати таке вчинити!)

Так що мова не про те, як, коли і звідки вивозилися трофейні заводи чи порцелянові тарілки. А про те, що в імперській літературі – і, відповідно, імперській свідомості – нічого цього НЕ БУЛО (а якщо щось і було, то, як казав Карлсон, "дрібниці, не варто й згадувати"). А тепер ця всуціль міфологічна свідомість стикається з реальністю – і навіть з деяких тутешніх дописів видно, як їй від того боляче...

"Отакоє-от", як казала одна наша національна героїня. А кого щиро турбує імперський наратив США (є такий, ще й як є, тільки от "висока" американська література до нього ніяким боком не доклалася!) – то про нього я вже писала в "Хроніках від Фортінбраса", кому цікаво – приємного читання. Тільки, панство, врахуйте одну річ при тому: "Хроніки..." зараз перекладають – у тих самих, так нещадно роздраконених мною США. І "Польові дослідження..." (в яких теж США не найгарнішим чином показано!) там теж друкували. А чи прочитають у Росії книжку Е.Томпсон? Поки що з нею, бачиться, і в Харкові проблеми...

На цій ліричній ноті я відчалюю в творчу відпустку, озиватимусь, якщо випаде вільна хвилинка. Гарного всім настрою!
Pixel _ 04.08.2007 12:16
IP: 77.123.22.---
Оксаночка!

Де Ви зараз працюєте?
тітушки16 Aтака Путіна1176 Корупція1275 Свобода слова566 Вибори-2014156
ОСТАННІ ЗАПИСИ
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter