Оксана Забужко Письменниця, Віце-президент Українського ПЕН-центру

Про дві сьогоднішні річниці

25 лютого 2011, 12:51

Під катом – мій коментар журналові "Корреспондент" з приводу "підсумків політичного року".

Але спершу про історично значущіше. За збігом (історія любить такі сюжети!), сьогодні – 140 років від дня народження одної з найвидатніших і найгірше "прочитаних" нащадками (нами!) письменниць 20-го століття – Лариси Петрівни Косач, по матері Драгоманової, по чоловікові Квітки, по перу – Лесі Українки. Одної з останніх українських аристократок, яка, серед іншого, залишила нам два шедеври про природу влади – "Кассандру" (1908) й "Камінного господаря" (1912). Дві геніальні драми-перестороги – про те, звідки й "від чого", від яких саме "глибокохамських" (термін Лесі Українки!) хвороб духа новітній цивілізації загрожує катастрофа.

"- Прокинься, Троє!! Смерть іде на тебе!!!

(В одчинену браму лавою суне ахейське військо) "

Соціальні пророцтва Лесі Українки по-справжньому оприявнилися аж на рубежі 21-го століття – коли її, поза шкільною програмою, вже мало хто читав, а обіцяного на початку незалежності "16-томного повного зібрання творів" Україна так і не отримала. Тож перечитаймо сьогодні "Кассандру" – актуальнішого для України твору годі віднайти в усій сучасній світовій літературі.

Про те, як легко маніпулювати масами у власних корисливих цілях. Як можна одібрати розум цілому народу й повести його на загибель, показавши йому з брами сесксапільну Гелену (це – вперше помічене в історії європейської думки: до Лесі Українки ніхто не впізнав у "базовому інстинкті" – майбутнього потужного важеля управління масами). Про "фальшивих пророків", що влаштовують велелюдні шоу на храмових майданах (так!). Про їхню фабрику віртуальної реальності, в якій "що правда, що неправда, – лишім оці слова, нема в них глузду", – а важить тільки те, що можна виграти для себе сьогодні й зараз. Про цілком "політтехнологічно" витворене безумство, яке тиражують запаморочені владою й багатством, – і якому самі врешті-решт стають неминучими жертвами, тільки що тягнуть при тому за собою в прірву – мільйони...

Про світ, у якому паношаться сліпі "базові інстинкти": вино і м'ясо, танці й співи, "золотокудрі красуні" й шоу на брамі (телевізора ще не було!). Од цих інстинктів упала Українчина Троя. А її Кассандра – образ однозначно автобіографічний: пророцтв Лесі Українки ми не розчули й досі.

Що, проте, аж ніяк не заважає їм справджуватися.

Тож обережніше з класиками: насправді це вони пишуть своїм народам найбільш довготермінові "програми розвитку". І народ, який не знає й не розуміє цих "програм", приречений буде десятиліттями наступати на ті самі "граблі".

А "Камінний господар" у Лесі Українки – це історія помсти мертвого лицарства: в фіналі драми воно виходить із дзеркал – покарати бариг, що пролізли в розорений лицарський дім і привласнили собі чужі клейноди...

Читайте класику, панове. Читайте.

І не кажіть потім, що вас не попереджали.



Оксана Забужко, для "Корреспондента":

Год назад пессимисты шутили: "Янукович может нас удивить только приятно!". Увы, едва ли не самым "приятным" итогом за год "новой власти" приходится считать ее "политпросветительские" последствия: то, что народу всей соборной Украины (именно так!) воочию открылась ее полнейшая профессиональная беспомощность и некомпетентность.

Зимой 2010-го об этом вслух говорили еще не луганская улица, не одесский Привоз – а всего лишь киевские интеллектуалы. Напомню и свой тогдашний прогноз о "президентстве Тимошенко" (безумие и коллапс) и "президентстве Януковича" (стагнация и гниение): прогноз, в общем, подтвердился, непредсказуемостей не случилось – страна "подвисла". Во всех без исключения сферах поведение нашего "топ-менеджмента" напоминает традиционную забаву "ведмідь на блясі": когда ярмарочный мишка "плясал", перепрыгивая с ноги на ногу, на горячей жести.

Как "навести в стране порядок" (кроме как "по-советски", то бишь давно непригодными "силовыми методами"), власть понимает с трудом; как спасать экономику (кроме как, по старой схеме, драть налоги и клянчить кредиты), судя по ее "реформаторским" потугам, представляет из рук вон плохо, – а "плясать" вынуждена и перед Россией, и перед Западом, и, в отличие от своих российских коллег, иногда еще и перед своим народом, вызывающим у нее классическую номенклатурную смесь презрения и страха (как знать, какой еще Майдан эта "биомасса" способна отчебучить?).

Выглядит все это жалко, как Россия без газа. То, что Янукович – не самостоятельный политик, кажется, ни у кого уже не вызывает сомнений. (То, что таковой не является и Тимошенко, без "подкачки извне" так и не сумевшая за весь год сколь-нибудь внятно "изобразить оппозицию", для многих оказалось куда большим сюрпризом). Возня "победившей" группировки с "проигравшей" – в духе типичных мафиозных разборок и "страшных мстей" – смотрится все той же "медвежьей пляской", в которой наши "медвежата" разных цветов громко визжат и дерутся, но при этом трогательно-согласно обходят молчанием главную и роковую для страны тему – вассальных "газовых договоренностей-2009", плавно перешедших в "харьковские-2010". Словно дядя-Газпром обложил их красными флажками: вот до сих пор – грызитесь, ребята, а дальше – не сметь!... В общем, я бы посоветовала соотечественникам, для понимания мутной логики наших "политических процессов", впредь следить за руками "кремлевских карликов" повнимательнее, чем до выборов-2010.

В этой связи – еще один любопытный "урок года": выяснилось, что Кремль по-прежнему, как и в 2004-м, пребывает "по украинскому вопросу" в глубоком неадеквате – и упорно верует в нарисованную им самим картинку здесь происходящего. Например, в то, что это "бандеровец" Ющенко за 5 лет по щучьему веленью вырастил в Украине поколение "самостийномыслящих" украинцев (так и писали в российской прессе!), а стоит только назначить "смотрящим по образованию" необразованного и неумного "доктора-полковника", путающего Пушкина с Грибоедовым и раздражающего не столько "галичан", сколько, в основной массе, как раз русскоязычных украинцев (потому что – цитата – "из-за этого негодяя стыдно становится говорить по-русски!"), – и тот за следующие 5 лет все "отыграет взад", закроет школы, понастроит вместо них Кириллу церквей, и будет полный "с нами Путин и Христос!"... Похоже, в Кремле действительно в это верят, как уверовали в 2004-м в "американские валенки", – и наш президент покорно "носит" на себе этого скандального Табачника, словно довлатовский герой штаны с прорехой. Что придает украинской власти совсем уж компрометирующий вид.

Украина рано или поздно должна была как-то "вытолкать" из себя 20 лет разлагающуюся внутри нее УССР – ту государственно-феодальную "власть квадратных пиджаков", которая "от перемены знамен не меняется". Год "новой-старой" власти во всех отраслях жизни явил нам наглядную, даже стилистически уже ничем не прикрытую, пародию на "УССР эпохи позднего Щербицкого", – и украинскому народу эта пародия однозначно не понравилась. И вот это, пока что, – самое важное во всем происходящем.

powered by lun.ua
Корупція1296 Україна та Європа1068 Aтака Путіна1189 тітушки19 Уряд реформ392
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter