Оксана Забужко Письменниця, Віце-президент Українського ПЕН-центру

Про Гоголя

31 березня 2009, 15:57

Текст написаний на прохання московської газети "Культура".

Шестилетнему киевлянину, как почти все киевские дети, свободно болтающему по-русски, мама решила перед сном вместо сказки почитать "Майскую ночь...". На пятой минуте раздался нетерпеливый детский возглас:

- Мама, это перевод?!

Детский слух всегда безошибочен: Гоголь и вправду "перевод". И даже не с языка на язык – хотя и здесь свои сложности, и от "монорусскоязычного" читателя всегда будет ускользать целая подводная сеть гоголевских словесных кружев: что значит укор Тараса Бульбы Остапу – "смотри, какой пышный"? почему Городничий – Сквозник-Дмухановский? ("муху" А.Синявского не предлагать! – вообще, столько благоглупостей, сколько насочиняли гоголеведы, знающие об Украине в объеме "ой ты, левада, степь, краля, баштан, вареник" и честно косящие на Николая Васильевича в "русский монокль", не вместить никакому исследователю). Но дело, повторяю, не в языке. Точнее, не только в нем.

Гоголь – "перевод" с культуры на культуру: в том смысле, в каком Бродский назвал "переводом" Петербург – "перенос греческого портика на широту тундры". Гоголевское "малороссийство" – отнюдь не колониальная экзотика, как это виделось имперскому сознанию. То могучее барочное древо, которое сын драматурга Василя Гоголя, пыхтя от величия собственной миссии, приволок пересаживать на широту тундры из догорающей усадебной ("хуторской", по П.Кулишу) культуры Гетманщины, к его появлению цвело уже более двух веков, – Гоголь-младший стал "замыкающим", последней мощной вспышкой "малороссийского проекта", возникшего на рубеже XVI-XVII вв. как православная ветвь украинской Реформации. Именно в недрах этого проекта – не столь культурного, сколь религиозно-политического – были сочинены термины "Малая и Великая Россия" (по аналогии с "Малой и Великой Грецией"), составлена программа антикатолического и антиосманского союза Киева и Москвы (соответственно, "духовности" и "державности"), и питомцы Острожской и Киевской академий, наши страстные мнихи-воители – Тупталы, Яворские, Смотрицкие, Прокоповичи и иже с ними, – толпами двинули "на Москву" строить православную империю "мечем духовным" – своей грамматикой, своей проповедью, своей музыкой, своими кафедрами и университетами... К эпохе Николая I в обеих столицах об этой просветительствующей "Маросейке" уже вполне плотно забыли, Белинский возмущался: с чего это он, чтобы написать "ђ", обязан знать, где малороссияне произносят "и"? Гоголь сделал так, что теперь уж не забудут никогда. Ни в Москве, ни в Киеве.

То есть, если мы, конечно, хотим его понять.

Потому что вне этой традиции понять его невозможно. Оттуда не только его безумная амбиция создать литературу, "единую для малороссов и великороссов", – литературу как субститут церкви, утратившей к тому времени в "православной империи" монополию на духовное водительство (вот этой-то, "научительной" миссией он обе молодые национальные литературы таки заразил еще на 200 лет вперед, получилось!). Оттуда он весь, целиком, как Афина из головы Зевса, – гениальный неудачник, трагический продукт межкультурного коммуникационного разрыва: для украинцев – больная память о нашей неудавшейся попытке стать "Грецией Востока" (не будь ее, не участвуй наши предки так долго и ревностно в постройке империи – насколько б легче во всем винить москалей!), для русских – то ли этнографический курьез по-набоковски, то ли мучительно двоящаяся загадка хронически искривленного изображения...

Так он и будет возвышаться своим ехидно торчащим носом поверх неуклюже делимого нами имущества покойной империи – вечным упреком обеим сторонам: и что это вы, сынки, такие пышные?...

powered by lun.ua
Коментарі — 58
redaktor32 _ 31.03.2009 17:23
IP: 194.242.116.---
Для Юри 2. Читайте уважно текст Забужко, вона говорить абсолютно не про те, шо Гоголь а ля москаль і зовсім не про те, що ми примазуємось до Москви, а про проблему самоідентифікації Гоголя, про його закоріненість в своєму часі, про його розрив і зависання між україною і росією, в його намагання обєднати дві літературні традиції. І кого-кого, але явно не Забужко "задача", як пише Юрій2 – винити москалів, вона цього ніколи і не робила б, бо в неї немає, на відміну від Юри 2 чи іншого пересічного хохла, комплексу меншовартості, українська інтелігенція покоління Забужко, Андруховича, Жадана і т.д. – чхати хотіла на імперські замашки так званої Великоросії чи то пак "Старшого брата". Ну а російські дослідники продовжують леліяти міф про Росію як третій Рим і велику духовну місію москалів врятувати світ – а от світу на це начхати..., нічого, всі імперії розпадаються, почекаємо коли рухне і Расея
gulya _ 31.03.2009 17:23
IP: 212.1.104.---
Коли мене спитали, хто мені подобається в "Ромео і Джульєті" я відповів, що Меркуціо.
Якби старий Монтеккі вибирав на кого залишити дім і статки, то я гадаю, що обрав би він не Ромео. А саме Меркуціо.

Андрій і Остап... Саме разом, доповнюючи один одного, вони і творять образ України. Андрій зі своїми несміливими рефлексіями, з пошуковим розумом і загонистістю, і Остап зі своїм вкоріненим хуторянством і впертістю. Тому я вибираю Андрія!

Як же все це відчував Микола Васильович, коли довів справу до смертовбивства. БАТЬКО ВБИВАЄ СИНА і з цього народжується торжество??? - БРЄД!
Северянин _ 31.03.2009 17:11
IP: 193.138.246.---
Класс!
тьотя _ 31.03.2009 16:58
IP: 92.113.131.---
Красиво!!!:)
Asser _ 31.03.2009 16:44
IP: 77.47.192.---
Факт той, що
освіченість на Україні споконвіку – характерна національна риса.
А Московія від татаромонголів перейняла одразу до освіченості.
Друкар Федоров вигнаний з Москви і дістав свободу творчості саме на Україні.
І дійсно, багато просвітників в Москві – родом з українських земель.
Дійсно, Гоголь один з них.
Але аналіз цієї теми дуже тендітний.
Треба мати гідний рівень гідності і профессіоналізму щоб торкатись цієї теми.
Гоголь ще дочекається такої персони.
ihord _ 31.03.2009 16:38
IP: 195.137.240.---
Написано непогано, але не зрозумієш, на яку сторону. Одним слов – по-гоголівськи)
Юра2 _ 31.03.2009 16:23
IP: 217.20.167.---
п. Забужко, це не наша, а ваша задача – "винить москалей". Нам до них особливо діла нема. І це не наша політика стати "Грецией Востока". У нас – "в своїй хаті – своя правда". Зверніть увагу, не наша правда – в московській хаті, а в кожного – своя.
Гоголь, як ви правильно пишите, "двинул на Москву". Так поважайте цей вибір! Не примазуйтесь по-холопськи. Віддайте кесарю – кесареве.
Даруйте, але змушений нагадати, що Гоголь – лише трохи старший від Шевченка. А Котляревському – в молодшу сини годиться. А співає таки по московському... Є над чим замислитись, авжеж?
Отже, полиште його. Трудно в ньому розібратися росіянам – поможіть. Але без претензії. Але – з повагою.
Пересмешник _ 31.03.2009 16:22
IP: 91.189.129.---
Класс!
Зеленський2 Aтака Путіна1199 Україна та Європа1071 Донбас3 Корупція1303
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter