8 січня 2009, 13:44

Жили-були різдвяні традиції

Читала я недавно одну брошурку про народні звичаї – ну з тих, де в куточку написано: "Автор приносить подяку тьоті Свєті, за гроші на видання цієї книжки". І було там написано, що в тому кутку, де я народилась і виросла – виявляється! – є гарна традиція красти в різдвяну ніч собаку. Я довго думала – а нащо?

А бо традиція!

От уявіть собі в такому сучасному місті такий собі звичайний приватний сектор. В цьому такому приватному секторі живуть собі люди, які ходять (їздять) на роботу, водять діток в школу, і тримають собі якусь живність. Тільки не зміючку, не черепашку і не білу болонку, а таке щось корисніше – курок, наприклад. Або псів. Для традиції – щоб крали. А курей, щоб несли яйця. Буває, що ця перната худоба часом зовсім перестає нестись. І от – зберуться в маршрутці дві сусідки в шовкових блузках, що їдуть з офісу додому, і каже одна другій:

"Не несуться кури".

"А ви знаєте", – відповідає їй перша, – "Я недавно почитала одну книжечку по народознавству, і як було Різдво, на першу кутю, від порога пройшла через кухню, виперши зад, сіла на стільчик біля столу і кажу – "кво-кво-кво...Воно ж повинно помогти, щоб кури неслись."

З того часу ми з сестрою цю гламурну пані ніяк більше, крім "Квоквокво", не називали.

Отак от смішно буває з давніми традиціями, коли вони не живі.

Правда, буває і інакше. Йшла я днями між своїми хрущовками в супермаркет. І слухала розмову двох тьоть.

"Кажется, там надо какие-то дванадцять страв на праздник".

"Да... что-то такое. Дай-ка посчитаем... Е-е-е-е... шампанское... салатики... картошка будет..."

І так далі.

Або ще колишня няня розказувала, як до них приходять щосвята три однакових колядника в чорних шапках, тяжким поглядом дивлячи прямо в душу, речитативом бурмочуть: "Коляд-коляд-колядниця..." І йдуть.

Традиція – жива. Радісне вітання зі святом аж світиться.

А! Є ще третій варіант. Правильний. Коли серйозний народолюбець довго читає книжки, і от на Вілію виходить на балкон і пошепки (щоб сусіди не сміялись) кличе:

"Морозе-морозе! Приходь до нас кутю їсти! А! Не йдеш! То не морозь наше збіжжя..."

Збіжжя в дядька росте у вазоні. Називається алое.

І от – все як треба, і сінце в хаті, і кутя яка треба, і всі домашні намуштровані на правильні репліки, і вишиті сорочки на плечах. Тільки щось цей... радості нема. І старший син кисло дивиться в склянку правильного узвару: ну хіба чесна, народницька мати винна, що він такий недобрий?

І що ж робити? Хіба до німців поїхати – в них на Різдво, кажуть, зовсім не так...

Активісти, комуністи, комсомольці і Голодомор

Перші з них прийшли в село Комиші нині Сумської області, а тоді – Харківської губернії, 1918 року. Ті, перші, були дикі і жорстокі. Вони сказали, що вони – комуністи, нова власть, і першим ділом змусили церкву заплатити їм за те, що вони її не закриють...

Ветерани Великої Вітчизняної

Я сиділа в архіві СБУ і читала справу. Справа була товста, по одному вбивству комуніста судили шість чоловік. Всі вони на допитах признавались спокійно і щиро, що вступили в УПА, що ходили на збори (збори?) і читали листівки (нащо?) а потім признавались, що вбили "комуніста", прийшли на вечорниці де він випивав, викликали за хату і вбили а труп кинули в річку Устю...

Тернові хустки – на онучі. Про Голодомор

Вона багато любила розказувати про себе. Про те, як батько її шив чоботи, як вона впала з коня, як ходила до школи, як валили в селі церкву і розкопували могли священників, щоб дістати золоті хрести...

Путін не спить

Є така традиція – проводити паралелі. "От в Росії такого-то року було так", ну і в нас теж має бути, як в Росії того року. Ці всі прогнози зазвичай не збуваються, просто потім той, хто писав, тихо не нагадує, що він був говорив...

В Росії зараз відбувається Майдан

Коли я натрапляю на чергову статтю про те, що Росії скоро кінець, уже навіть не серджуся. Це наш інформаційний фон з ранньої весни. "Зелені чоловічки захопили Крим, Росії скоро кінець", "В Донецьку, Луганську і Харкові зворушення, але не бійтесь, бо Росії скоро кінець"...

Що сьогодні святкуємо?

Не треба святкувати – кажуть деякі, це просто день пам'яті, могло б усе закінчитись абсолютно не так, було страшно, дуже страшно. І досі нічого не закінчилось – додають інші...