Хрущовки і злидні
Ну вибачайте, захотілось і мені вставити свої три копійки що до київських трущоб, бо – скажу вам по секрету – я сильно компетентна в цьому питанні.
Ах, скільки прекласних київських трущоб я перебачила!
А в скількох жила, то не переказати!
Жила я і в "гостінках" (і не просіть писати – "готельки", бо то були саме "гостінки") в яких крім мене жило багато вгодованих пацюків, що любили перебігати мені дорогу і підскакувати під ноги, як тягла коляску з дитиною перед себе і їх не бачила, і багато великих зелених мух, бомжів і алкоголіків, котрі любили ночами влаштовувати посиденьки в коридорі, де в ящиках із замками зберігалась картопля, трохи підгнила.
Жила в хрущовках різної масті, і таких, що трамвай під вікном тарабанить по рейках, аж вся хата деренчить, і будить дбайливо, як заводський гудок, о шостій годині ранку. Жила в хрущовках без трамваю, але з шприцами в під'їзді, тісних і з забитою вентиляцією, так, що чути, що сусіди зверху і знизу смажать і варять собі на обід (сніданок і вечерю). А ще чути коли вони перуть, і коли миють руки, труби дуже мелодійно соплять, деренчать і риплять.
Коли я вперше потрапила в цей район хрущовок, то дивувалась – чого тут у кожному вікні чиясь голова стримить? А воно і логічно – хоч виглянути на дорогу хочеться, хоч від задухи хати від низької стелі, від тісноті хоч на небо подивитись – хууух... І знов назад.
Жила в старих київських хатах, дуже романтичних, затиснутих між сусідами на своїх п'яти сотках, зі старим садочком з меблями початку століття, тільки без каналізації і з туалетом, в який бігти, замотавшись хусткою, або чалапати в плащі під дощем.
І ще в тій хатці були вікна, затінені сусідськими парканами, вічна сирість, пліснява по підлозі, сморід з підвалу, залитого водою, мурахи, які зжеруть все, що забудеш на столі, або і в шафку з крупами доберуться, якщо забудеш долити води в консервні бляшанки, в яких стоять ніжки отої шафки.
Ще там були ледве видимі репродукції на стінах, і неромантичне помийне відро у кухні, в яке виливається вода від помитого посуду, до речі, гарячої води нема, як нема і води на кухні, і її доводиться носити з ванни кухликом, і гріти в каструльці.
А скільки гарних трущоб я перебачили в часи "шукаю нову квартиру, бо хазяйка прийшла по гроші, побачила, що я вагітна, і веліла, щоб завтра тут духу нашого не було". Ах, що то були за квартири, наприклад – без газового опалення, на дровах, в хаті – піч, на вулиці – колонка, звідки воду носити відром.
Або прекрасна Дарниця, де просто цілі райони хрущовок і "гостінок", і їхні голі страшні двори, і їхні засипанні сміттям смердючі під'їзди. І люди, які там живуть – які рано-рано встають, їдуть кудись на свої роботи, замучені, не стрижені, неголені, невмивані, в заношених, непраних штанах і старих латаних черевиках...
А то ще в одній з "романтичних хаток" був гарний випадочок. Та хатка продавалась, і нам дозволили там дешево пожити, але з умовою, що ми будемо готові виселитись у будь-який момент і відкриватимемо ворота і двері всім покупцям, як приходитимуть хату подивитись.
Одного разу – в мене якраз було немовля дуже мале, і я сиділа на ліжку в маленькій кімнатці, куди влазило тільки те саме ліжко, шафа і комп'ютерний стіл – прийшло двоє нових покупців.
Покупцями були серйозний сивуватий дядечко в дуже дорогому чорному костюмі і юна гламурна дівчина в тонкій сукні з макіяжем і прекрасним волоссям. Дядечко стримано оглянув кімнати і вийшов, а дівчина тикнула свого носа в ту, де я годую дитя, глипнула на мій старий монітор з маленьким випуклим екраном, на мене саму, незачесану, втомлену, задовбану і з немовлям, і так і стояла на порозі, а на її мордочці було: "о! Ух ти! Оце ж справжня... справжня ніщєта!"
