Чорнобильська Зона без кризи, політики і всякого піару
Традиційно всякий чувак при думці про Чорнобиль бачить класичні кадри, де гасять пожежу, або прокручуються йому в голові уявні порожні хатки покинутих сіл...
Всякий чувак таємно мріє з'їздити в Чорнобиль, сфотографуватись на фоні четвертого енергоблоку і повісить фотографію на своєму робочому столі, щоб весь офіс бачив, який він герой – радіації не злякався. Або друззя-студенти бачили, якщо на офіс ще час не прийшов.
Про зону ж ходять легенди – то про те, що там валяються куски "твелів", розсипаних вибухом, і от ідеш-ідеш по зоні, ступив випадково на отой самий кусок і – ти труп, маєш смертельну дозу. Або – про загадкових самоселів. Або – про білих горобців і гігантських диких кабанів, які ніби-то переходять кордони зони, бредуть в поліські ліси, і вночі світяться.
Ну, оскільки я тут постійно балакаю про свято, дату чи подію, десь за тиждень-два до того, то, значить, зараз якраз прийшов час балакати про Чорнобиль. І про зону.
Бо ж насправді – все інакше.
Насправді зона зовсім не порожня.
В зоні є ліси, є лісники, пожежники і всяка інша міліція. Є залізничники, котрі обслуговують зонні станції, є багато злодіїв, які вже давно не грабують розвалені, замучені, покинуті хати в селах, а перейшли на ліс і метал. А крім того, там є де-не-де самосели, і люди, які до тих самоселів часом заглядають, і ховають їх прямо на хатніх подвір'ях, як ті вмирають.
В зону ходять люди з ближніх сіл по гриби і по ягоди – їх там більше, і смачніші, кажуть люди, що ходять, і додають, що то – від радіації. В зоні доглянуті кладовища – тобто, рідня там буває щовесни: прибирає могилки, носить свіжі вінки, обсипає пісочком, садить братики.
Ще, людям чогось уявляється, що зона оточена колючим дротом – насправді дроту там давно нема, паркан місцями зовсім повалений, лишись одні стовпчики, та і ті, напевно, скоро вкрадуть на метал. А ворота – на залізниці, наприклад – широко відкриті. (ФОТО)
Є і правдиві речі з того, що розповідають. В Зоні справді нема ніякого сміття, пакетиків і пластикових пляшок, в будинках справді ростуть дерева (ФОТО) а от щодо білих горобців, то тут ситуація неоднозначна.
При наявності бажання і великих грошей зону можна було б швиденько зробити годною для життя, просто це не потрібно, бо грошей нема, і є де жити, Україна велика. Тому те, що твориться там з річками-полями-лісами, з яких зникло антропогенне промислове навантаження – то капець.
Тому, що це не дика природа якогось американського "Секвоя Нешінел Парку", а місця, де активно жили люди, а потім перестали, перед тим посипавши все щедренько цезієм, стронцієм і плутонієм, від якого бувають всякі цікаві мутації.
Крім цього покинуті села, не обтоптані туристами, – є і обтоптані, про ті балакати не хочеться, – виглядають так, як ніде в світі.
Ті села на Східній Україні, де цілі вулиці порожніх хат, зовсім не схожі на села зони. Уявіть, наприклад, покинуту школу, де парти так і лишились (ФОТО), або дитсадок і купи дитячих книжечок, непотрібних ні мародерам, ні тим, хто тут буває часом.
Навіює думки про всесвітню катастрофу. Хати-пустки, по живих селах, де просто ніхто не живе, тобто, ті хатки, з яких люди спокійно пішли, спаливши на городі непотрібне і повіддававши сусідам потрібне, закривши двері і забивши вікна – вони акуратні, як порожні мушлі в річці, на них дивлячись думаєш більше про побутове, практичне.
Тільки в зоні, і більш ніде нема таких повалених мості і боліт, що, наплювавши на віками нав'язувану їм меліорацію, нарешті стали жити, як їм хочеться. (ФОТО)
І це все – дивне, цікаве, ця вся метушня, неживе життя зони наштовхує на таку саму дивну думку, що чорнобильська катастрофа – трагедія, але ж, може, вона сталась не дарма?
Бо гіпотези про "попередження" і "просто випадковість" якісь дуже непереконливі.
І от – ми це все зігноруємо, а замість того поїдемо в Прип'ять, сфотографуватись на фоні, і скривитись – а що та зона? Пустир... Що там цікавого?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
