28 липня 2011, 13:04

Східняки, западенці, музеї і письменники

Є у мене одне захоплення – ходити і їздити по різних хатках-музеях, де жили відомі письменники.

Музеї ці дуже різні. Деякі акуратні і доглянуті, в них приємні люди працюють, які з гордістю розкажуть, що Іван Франко садив під вікном мальви, бо дружина його за мальвами сумувала. В деяких – навпаки, подивляться на тебе як на гада, що відриває від улюбленого телевізора, де йде фільм радянських часів.

Деякі музеї ще досі теплі, чисті і поремонтовані, де продається буклетик про музей за пару гривень, деякі – закинуті, холодні, непривітні і порожні.

Але от одного дня опинилась я в Шилівці, бо там народились Григорій Тютюнник і Григір Тютюнник – відомі і без того, щоб я давала на них посилання на Вікіпедію.

Отже – село Шилівка, Полтавська область... Літо, жарко, люди на городах, по вулиці майже ніхто не ходить.

Далі я краще писати нічого не буду – а то мене щось емоції переповнюють і вони злі – тому краще просто подивіться фотографії.



Село як село – східняцькі традиційні паркани





Кладовище – тут були люди, які радо пояснили де хата, в якій Тютюнники народились, як до річки пройти і де школа, в якій є маленький музей-кімнатка.

Шкільний музей – це кімнатка з фотографіями. Навіть в Дермані музей Уласа Самчука (ворога радянської влади і забороненого митця) багатший і різноманітніший.





Хата, де Тютюнники народились (на жаль з того самого ракурсу не вийшло, люди сказали, що в хаті живе "старий відлюдькуватий холостяк")





А це – вчителька зі школи (така вона нині, а в блузці в смужку поруч з матір'ю Тютюнника – то теж вона, але з тієї самої книжки). Багато розповідала про Тютюнників. Казала, що "минулого року до нас теж приїжджали люди аж з Києва". Отже село вже популярне – раз в рік хтось і загляне.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Активісти, комуністи, комсомольці і Голодомор

Перші з них прийшли в село Комиші нині Сумської області, а тоді – Харківської губернії, 1918 року. Ті, перші, були дикі і жорстокі. Вони сказали, що вони – комуністи, нова власть, і першим ділом змусили церкву заплатити їм за те, що вони її не закриють...

Ветерани Великої Вітчизняної

Я сиділа в архіві СБУ і читала справу. Справа була товста, по одному вбивству комуніста судили шість чоловік. Всі вони на допитах признавались спокійно і щиро, що вступили в УПА, що ходили на збори (збори?) і читали листівки (нащо?) а потім признавались, що вбили "комуніста", прийшли на вечорниці де він випивав, викликали за хату і вбили а труп кинули в річку Устю...

Тернові хустки – на онучі. Про Голодомор

Вона багато любила розказувати про себе. Про те, як батько її шив чоботи, як вона впала з коня, як ходила до школи, як валили в селі церкву і розкопували могли священників, щоб дістати золоті хрести...

Путін не спить

Є така традиція – проводити паралелі. "От в Росії такого-то року було так", ну і в нас теж має бути, як в Росії того року. Ці всі прогнози зазвичай не збуваються, просто потім той, хто писав, тихо не нагадує, що він був говорив...

В Росії зараз відбувається Майдан

Коли я натрапляю на чергову статтю про те, що Росії скоро кінець, уже навіть не серджуся. Це наш інформаційний фон з ранньої весни. "Зелені чоловічки захопили Крим, Росії скоро кінець", "В Донецьку, Луганську і Харкові зворушення, але не бійтесь, бо Росії скоро кінець"...

Що сьогодні святкуємо?

Не треба святкувати – кажуть деякі, це просто день пам'яті, могло б усе закінчитись абсолютно не так, було страшно, дуже страшно. І досі нічого не закінчилось – додають інші...