Баркароли
Недавно я дізналась, що є ще на світі патріоти і дуже розумні люди, які не читали Андруховича. Я думала досі, що таких не буває. А от – бувають.
Тому продовжу захищати українську мову, як можу. Наступним буде Антон Санченко, письменник-мариніст, і уривок з його книжки "Баркароли", з оповідання про Венецію:
Запросили нас до Венеції ласкаво, та не ласкаво у Венеції прийняли. На борт "Сурожа" прибула "чорна митниця". Не знаєте, що це таке, синьйори? Це – справжній італійський винахід, скажу я вам.
Справа митника звичайного – приязно посміхатися й штемпелювати паспорти, питаючи про зброю, наркотики, нелегалів і незадекларовану валюту тільки для проформи.
- Нічого немає? Чудово! Ласкаво запрошую, синьйор!
Це дозволяє покращувати імідж гостинної країни серед туристів.
Справа митниці чорної – усю ту зброю, наркотики та нелегалів шукати з нишпорками. Якщо буде треба, вони розберуть по гвинтику весь пароплав, і скажуть, що так і було. Їх не можна задобрити пляшкою "Немирова". Вони не збирають телефонних карток з різних портів та монет з різних країн, як митники звичайні. З ними неможливо домовитися, їх годі вблагати. Бо це – чорна митниця.
Чорна митниця ні коли не прибуває на борт просто так. Тут вже справа пахне інтерполом, Джеймсом Бондом та міжнародним трибуналом.
Чорні митники знайшли в моїй каюті, що межувала з радіорубкою, безліч загублених під час останнього нічогенького шторму дрібниць. Електропаяльник, наприклад, вони витягли з вузької щілини між койкою та рундуком. Вони розсекретили мою закладку з 1 000 000 українських карбованців між сторінками "Шельменка денщика", і мою закладку з 10 000 італійських лір між аркушами "Декамерона" Бокаччо. Вони старанно обнюхали нишпокою пусту пляшку з під турецької "Вотки".
Вони шукали нелегалів в усіх службових приміщеннях, які були в моєму завідуванні, і поки я старанно супроводжував одного з них до гірокомпасної, до агрегатної, до трансляційної рубки, і навіть до шахти ехолота і шахти лага – найглибших на "Сурожі" колодязів – одного нелегала їм таки вдалося розшукати. Ним виявився... саме я.
- Ви знаєте, що термін дії вашого посвідчення моряка вичерпано три дні тому? – спитав мене незворушний митник, що весь цей час прискіпливо вивчав суднові документи у кают-компанії.
Непийпиво був тут же. І намагався за мене вступитися.
- Сер, мій радіоофіцер перебуває на борту більше, ніж шість місяців. І за цей час судно ні разу не заходило до України. Він не мав фізичної можливості подовжити документи.
- Так, я бачу це по суднових паперах, сер. Але нічого не можу вдіяти.
Знову повторюю: сподобався той уривок, що прочитали, то знаходьте і дочитуйте, тільки не забудьте. Не сподобалось – почекайте, я ще знаю багато-багато українських письменників, книжки яких не встигли розкупити.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
